Telegram statistics channel - @upc_orthodox

Як відомо, найбільша частина священників, духовенства і парафіян Української Православної Церкви проявила вірність своїй країні в цій війні, і їхня одностайність також додала сил Україні.Звичайно, є й ті, хто дотримується іншої позиції, але загальної картини це не змінює.Надзвичайно важливим є той факт, що, за соборним рішенням, Блаженніший Онуфрій відокремився від Російської Церкви, а також здійснив деякі кроки для переговорів.Важливо також, що позиція цієї Церкви з будь-якого церковного питання зумовлена наслідуванням духовного способу життя, який визнавався століттями, і не обов’язково означає беззастережне підкорення іншій Церкві.Нині митрополит Онуфрій позбавлений Києво-Печерської лаври, є проблеми і з іншими церквами та монастирями, які перебувають у його юрисдикції. Факт, що Українська Православна Церква опинилася у дуже складній ситуації з різних боків.Ваше Всесвятосте, всі пам’ятають численні кроки, які Ви робили заради миру, тому ми припускаємо, що і в цьому випадку, якщо це можливо, Ви могли б допомогти послабити напруженість. Що, на нашу думку, передбачає створення умов для мирного співіснування на першому етапі, а потім мирний рух до взаємного зближення.Нині православний світ стикається з низкою серйозних викликів, і кожен позитивний крок на цьому тлі матиме величезну цінність.Я хотів би завершити свій лист словами апостола Павла:«Докладайте всіх зусиль, щоб зберегти єдність Духа в союзі миру» (Еф. 4:3).Нехай Бог дарує мир Україні і всьому світові.З любов’ю у Христі і повагою,Католикос-Патріарх всієї Грузії, архієпископ Мцхетський і Тбіліський, митрополит Піцундський і Сухумсько-Абхазький.Лист святого нашого часу залишився без відповіді.Голос того, хто волає в пустелі...

⚜️ Марія народилася в невеликому єгипетському селі. Коли їй виповнилося дванадцять років, вона покинула рідну домівку. Одержима тілесною пристрастю, вона вирушила в Олександрію і стала блудницею. Марія віддавалася розпусті нестримно і ненаситно, як за мзду, так і добровільно. Понад 17 років вона не знала меж у своїй розпусті. Одного разу, побачивши безліч лівійських паломників, які відправлялися в Єрусалим, щоб поклонитися Хресту Господньому, Марія вирішила примкнути до них.⚜️ Ніяких благочестивих намірів жінка не відчувала, навпаки, розраховувала, що в клієнтах не буде нестачі, так і в Єрусалимі завжди знайдеться з ким «весело» провести час. Своїм тілом вона розплачувалася за їжу, за постій, за провезення на кораблі. Але коли в день свята Воздвиження Хреста Господнього Марії раптом захотілося разом з натовпом паломників увійти в храм Воскресіння Христового, вона не змогла цього зробити.⚜️ Не тільки натовп віруючих відтискував її від входу, але і якась незрозуміла сила не пускала, не дозволяла переступити поріг храму. ⚜️ Вона спробувала увійти один, другий, третій раз, але коли і вчетверте їй щось перешкодило опинитися в храмі, жінка відступила. Знесилена, вона розгублено стояла біля входу і ставила собі питання: «Чому так? Я хочу бути там, всередині. Відповідь напрошувалася сама собою. Усвідомивши, хто вона є, чим живе, до чого прагне, зрозумівши, що власний гріх не дозволяє їй доторкнутися до Животворящого Хреста Господнього, Марія несподівано розплакалася. ⚜️ Стоячи в притворі храму, ридаючи про свої гріхи, вона побачила перед собою ікону Богоматері. Марія звернулася до Богородиці, благаючи заступитися перед Христом. У своїй молитві Марія обіцяла «не оскверняти себе більше і відректися від світу». ⚜️ І ось вона відчула, що молитва почута. Преображена Марія у Хреста Господнього. Обличчя залите сльозами. Сльози нескінченним потоком течуть по втомленим очам, а в голові питання: «Як жити далі? Як вимолити прощення?» І вона несподівано почула голос:«Іди за Йордан, там знайдеш блаженний спокій».⚜️ За Йорданом, в пустелі, абсолютно одна, сорок сім років відчуваючи страшні спокуси, Марія благала про прощення. Сорок сім років під палючим сонцем свята плакала над своїми гріхами і не мала потреби в воді та їжі.⚜️ Тому, коли чернець Зосима – очевидець життя Марії Єгипетської, бажаючи побачити «святого чоловіка, що перевершив його в трезвінні та духовному подвигу», прийшов у зайорданську пустелю, то в чорній тіні він не впізнав ні жінки, ні навіть людини.⚜️ Коли ж «тінь» стала стрімко від нього віддалятися, він кинувся її переслідувати. Лише після того, як немічний старець став благати пустельника не тікати, почорніла від сонця людина сама звернулася до старця по допомогу. Марія, яка не підозрювала про досягнуту нею святість, звернулася до ченця по імені, назвала його пресвітером і попросила у Зосими плащ, щоб прикрити наготу і підійти під благословення.⚜️ Довго вони стояли на колінах один перед одним і повторювали: «Благослови». А потім Зосима попросив у Марії помолитися за весь світ і за нього. Звернувшись на схід, піднявши руки до неба, Марія шепотіла молитву. Її тіло майже на півметра піднялося від землі.⚜️ Ще більше був вражений чернець Зосима, коли Марія розповідала йому про своє життя. Неосвічена жінка, ніколи не тримала в руках книги, на самоті провела в пустелі півстоліття, з легкістю цитувала Святе Письмо і псалми. А головне, гірко оплакувала свій гріх. ⬇️

🌿 Постійними подвигами святий переміг у собі пристрасті й удостоївся дару зцілень і прозорливості. Навіть дикі звірі скорялися і служили йому. Куди б не пішов святий, за ним слідували два леви, одному із яких він зцілив виразку на лапі. Чутка про святого поширилася всією округою, і до нього стали приходити хворі й одержимі злими духами, просячи зцілення. 🌿 Навколо святого зібралося також кілька учнів. Одного разу, на сімнадцятому році його подвижництва, до святого прийшли кілька людей і просили чимось втамувати спрагу. Сподіваючись на силу Божу, преподобний послав одного із учнів до висохлого колодязя. Чудом Божим колодязь наповнився доверху, і цієї води вистачило на багато днів. Коли вода скінчилася, преподобний не наважився знову просити чуда Божого для себе, а став ночами сам носити воду із Євфрату. 🌿 Єпископ Неокесарійський Патрикій неодноразово відвідував преподобного і висвятив його на пресвітера, хоча смиренний подвижник не наважувався прийняти священний сан. Дізнавшись, що святий сам здалеку носить воду, єпископ Патрикій двічі дарував йому віслюків, проте преподобний щоразу віддавав їх бідним і продовжував носити воду сам. Тоді єпископ звелів викопати велику криницю, яку час від часу наповнювали, приганяючи віслюків із міста.🌿 Святий Анін прозрів про бажання одного ченця-стовпника, який трудився далеко від нього, зійти зі стовпа, щоб поскаржитися в суд на розбійника, котрий поранив його каменем. Святий Анін написав стовпнику листа, наставляючи його не робити задуманого. Лист преподобного було доставлено стовпнику прирученим левом і напоумив його.🌿 Одна благочестива жінка, захворівши, вирушила до преподобного Аніна просити його молитов. На шляху її зустрів розбійник. Не знайшовши у жінки грошей, він вирішив вчинити насильство і став примушувати її до гріха. Жінка закликала на допомогу преподобного і вигукнула: “Святий Аніне, допоможи мені!” 🌿 На розбійника раптово напав жах, і він відпустив жінку. Прийшовши до преподобного, жінка розповіла йому про все й отримала зцілення. Розбійник, який розкаявся, теж прийшов до преподобного, прийняв Хрещення і постригся в ченці. Спис, який він встромив у землю, маючи намір вчинити насильство, проріс у потужний дуб.🌿 Глибоким старцем 110 років святий передбачив час своєї кончини та вказав братії свого наступника за ігуменством.🌿 Перед смертю святий Анін розмовляв зі святими пророками Мойсеєм, Аароном і Ором, які з’явилися йому у видінні. Зі словами “Господи, прийми дух мій” святий відійшов до Господа.

⚜️ Слава про благодатний образ поширилася по всьому світу, до Лідди стали стікатися численні віряни для поклоніння нерукотворному образу Богоматері.⚜️ У VIII столітті за наказом Константинопольського патріарха Германа з нього був зроблений список, який дивовижним чином опинився в Римі. Коли спалахнула єресь іконоборства, патріарх Герман був скинутий з кафедри й з безчестям вигнаний із храму єретиками за ревний захист іконошанування. Розповідають, що під час свого вигнання він відчув свою скору кончину. Написавши лист до папи Римського Григорія ІІ (715–731 рр.), він вклав його в дошку з іконою і пустив її морем.⚜️ Наступного дня ікона досягла Рима, і вранці папа Григорій разом з духовенством вишов на берег та побачив, що ікона Богоматері стоїть на воді біля гирла річки Тибр. Святиня була урочисто внесена до церкви святого Петра й поставлена всередині вівтаря. Після цього Богородиця подавала через Свій чудотворний образ чимало дивовижних зцілень.⚜️ Більш ніж сто років потому на Сході було відновлено іконошанування й остаточно подолано іконоборчу єресь. Жителі Рима тоді неодноразово бачили коливання ікони Богоматері.⚜️ Під час одного богослужіння папи Сергія (844–847 рр.) ікона особливо сильно захиталася. Потім на очах у всіх вона знялася зі свого місця і над головами вірян вийшла із церкви. Народ на чолі з папою зі скорботою проводив святу ікону, а вона спустилася на води Тибру і попливла морем.⚜️ Невдовзі свята ікона прибула до Царгорода і зупинилася біля пристані навпроти царських палат. Там взяли її і принесли до цариці Феодори. Коли було з’ясовано, що це та сама ікона, яка нещодавно залишила Рим, духовенство на чолі з патріархом і в супроводі імператора та його сановників урочисто перенесли образ Владичиці із царських палат до храму Богородиці на площі Халкопратія.⚜️ Відтоді цей чудотворний образ стали називати Римським, і йому встановлено святкування 26 червня, тоді як святкування Ліддській іконі Богоматері було 25 березня.⚜️ Як свідчить передання, існував й інший Ліддський нерукотворний образ Матері Божої. Він перебував у храмі, створеному в Лідді Енеєм, зціленим святим апостолом Петром (Діян. 9:32-35). Коли цей храм хотіли забрати у християн іудеї та язичники, то за розпорядженням правителя він був замкнений на три дні, щоб з’явилося знамення для вирішення суперечки. Коли через три дні храм відкрили, то побачили в ньому нерукотворне зображення Матері Божої.⚜️ Про обидві нерукотворні Ліддські ікони писали три східні патріархи, Єрусалимський, Антіохійський та Александрійський, у посланні до імператора-іконоборця Феофіла (829–842). Про це послання говорить й імператор Константин Багрянородний (912–959) в історичному слові про нерукотворний образ Спасителя в Едесі.

🌿 У Голосієвій пустині преподобний Олексій прожив на самоті понад 20 років, несучи послух духівника і ризничого. У пустині настав розквіт його старечої діяльності. Господь удостоїв його дару прозорливості. Серед духовних чад старця були Київські митрополити і намісники монастирів, ченці і миряни, дворяни і інтелігенти, студенти і селяни.🌿 1896 року відбулося знайдення мощей і прославлення святителя Феодосія Чернігівського. Голосіївський духівник був запрошений для участі в урочистостях як людина, досвідчена у поводженні з мощами. Під час переоблачення мощей святителя Феодосія батюшка Олексій удостоївся бачення угодника Божого, який заповідав йому поминати своїх батьків. Коли ж старець заперечив: “Святителю! Ти ж сам прославлений!”, – святий Феодосій відповів: “Поминай на проскомидії, вона вища за мою молитву!”🌿 Преподобний Олексій звершував проскомідію кілька годин, щоб мати можливість вийняти частинки за всіх своїх духовних чад, благодійників і за тих людей, які просили його святих молитов.🌿 Келійника не було, старець сам носив дрова, і топив піч, і ставив самовар, і підмітав кімнати. Лише за кілька років до смерті, коли отець Олексій почав слабшати, йому став прислуговувати монах, майбутній старець-духівник і новомученик Азарія.🌿 Преподобний Олексій приймав людей навіть будучи хворим. Він говорив: “Я б міг піти від цієї суєти в богадільню і там цілком заспокоїтися, але не можу я кинути стражденних, які приходять до мене по допомогу”.🌿 На початку 1916 року батюшка Олексій став серйозно хворіти: погано працювало серце, розпухли ноги. Його звільнили від чергового богослужіння, яке він ніс до того часу протягом 43 років. Духовні чада старалися, як могли, щоб полегшити його страждання, але батюшка мало покладався на медичні засоби й людську допомогу, а більше сподівався на допомогу Божу.🌿 За вісім днів до смерті батюшка сповідався у свого духівника ієромонаха Китаївської пустині Іринея. За день до кончини і в день смерті старець роздав духовним дітям – ченцям і мирянам – своє мізерне майно. Увечері 11/24 березня 1917 року батюшка підготувався до священнослужіння і збирався служити, але вкрай занеміг. Із церкви його винесли на руках і віднесли до келії, де тихо і мирно він віддав дух свій у руки Божі.🌿 Батюшку відразу одягли і після звершення першої панахиди перенесли його тіло із келії в Покровську церкву. Скитоначальник ігумен Геннадій (керував пустинею з 1913 по 1917 роки) відправив до Лаври повідомлення про кончину старця, просячи розпорядження про поховання.🌿 Відспівування і поховання відбулося 13/26 березня. Церква була повна тими, хто молився. Плакали всі: священнослужителі, ченці, миряни, дорослі, діти. Відспівування звершував духовний син преподобного – архімандрит Анфим, скитоначальник Спасо-Преображенської пустелі, згодом скарбник Лаври. Його перші слова: “Втратили ми, браття і сестри, дорогого свого наставника і незамінного керівника в житті отця Олексія” викликали в храмі невтішні ридання. Так, зі сльозами і відбулося відспівування Голосіївського старця.🌿 Олексія Голосіївського було прославлено 1994 року як місцевошанованого святого, відбулося знайдення його мощей, які відкриті для поклоніння в Голосіївському монастирі.🌿 30 листопада 2017 року відбулось загальноцерковне прославлення преподобного Олексія Голосіївського зі встановленням дати пам’яті 24 березня.

💠 Поселивши її в одній із найвіддаленіших печер, старець дав їй молитовне правило і наказав ніколи не виходити з печери й нікого у себе не приймати. Тільки один чернець знав це місце: він мав послух раз на тиждень приносити до печери невеликий хліб і глечик води, залишаючи їх біля входу. У такому суворому затворі преподобна Анастасія прожила двадцять вісім років. Усі вважали, що в печері подвизається євнух Анастасій.💠 Господь відкрив блаженній день її смерті. Дізнавшись про близьку смерть, вона написала про це авві Даниїлу кілька слів на черепку і поклала його біля входу до печери. Старець незабаром прийшов і приніс усе необхідне для її поховання. Він знайшов святу подвижницю вже при смерті, сповідав і причастив Святих Тайн. На прохання авви блаженна Анастасія благословила його і ченця, що супроводжував його. Зі словами: “Господи, в руки Твої віддаю дух мій”, – свята тихо померла († бл. 567-568).💠 Коли була готова могила, старець дав учневі свою рясу і велів одягнути покійного брата. Одягаючи рясу, чернець зрозумів, що перед ним жінка, проте не посмів нічого сказати. Коли ж, поховавши преподобну, вони поверталися до своєї обителі, учень запитав авву, чи знав він, що уявний брат – жінка, і старець розповів молодому ченцеві історію святої Анастасії. Пізніше розповідь старця було записано, вона набула широкої популярності.💠 Мощі преподобної Анастасії в 1200 році було перенесено до Константинополя і покладено неподалік від храму Святої Софії.

💠 Після смерті авви Мартирія преподобний Іоанн обрав самітницьке життя, пішовши в пустельне місце, що зветься Фола, де провів 40 років у подвигу безмовності, посту, молитви і покаянних сльозах. Невипадково в “Ліствиці” преподобний Іоанн так говорить про сльози покаяння: “Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні і внутрішні”. Сильна і дієва була його свята молитва, про це свідчить приклад із житія угодника Божого.💠 У преподобного Іоанна був учень, чернець Мойсей. Одного разу наставник наказав своєму учневі наносити в сад землі для городу. Виконуючи послух, чернець Мойсей через сильну літню спеку приліг відпочити під тінню великої скелі. Преподобний Іоанн Ліствичник перебував у цей час у своїй келії і відпочивав після молитовної праці. Раптово йому з’явився чоловік поважного вигляду і, розбудивши святого подвижника, з докором сказав: “Чому ти, Іоанне, спокійно відпочиваєш тут, а Мойсей перебуває в небезпеці?” 💠 Преподобний Іоанн негайно прокинувся і став молитися за свого учня. Коли його учень повернувся ввечері, преподобний запитав, чи не сталося з ним чогось поганого. Чернець відповів: “Ні, але я наражався на велику небезпеку. Мене ледь не розчавив великий уламок каменю, що відірвався від скелі, під якою я опівдні заснув. На щастя, мені привиділося уві сні, що ти кличеш мене, я підхопився і кинувся бігти, а в цей час із шумом упав величезний камінь на те саме місце, з якого я втік…”.💠 Про спосіб життя преподобного Іоанна відомо, що харчувався він тим, що не заборонялося статутом посницького життя, але – помірно. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більше того, скільки необхідно для підтримання сил, щоб безперестанним неспанням не згубити розуму. “Я не постив надмірно, — говорить він сам про себе, — і не віддавався посиленому нічному бдінню, не лежав на землі, але смирявся…, і Господь скоро спас мене”. 💠 Примітний наступний приклад смирення преподобного Іоанна Ліствичника. Обдарований високим проникливим розумом, навчений глибоким духовним досвідом, він із любов’ю повчав усіх, хто приходив до нього, направляючи їх до спасіння. Але коли з’явилися деякі, які через заздрість дорікали йому в багатослів’ї, яке вони пояснювали марнославством, то преподобний Іоанн наклав на себе мовчання, щоб не подавати приводу для осуду, і мовчав протягом року. Заздрісники усвідомили свою оману і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі співбесіди.💠 Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоанн іноді усамітнювався в печері, але слава про його святість поширилася далеко за межі місця подвигів, і до нього безперестанку приходили відвідувачі всіх звань і станів, які прагнули почути слово повчання і спасіння. У віці 75-ти років, після сорокарічного подвижництва на самоті, преподобного обрали ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років керував преподобний Іоанн Ліствичник святою обителлю Синаю. Господь наділив преподобного під кінець його життя благодатними дарами прозорливості та чудотворення.💠 Під час управління монастирем на прохання святого Іоанна, ігумена Раїфського монастиря (пам’ять у Сирну суботу), і була написана преподобним знаменита “Ліствиця” ─ керівництво для сходження до духовної досконалості. Знаючи про мудрість і духовні обдарування преподобного, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них “істинне керівництво для послідовників неухильних, і ніби ліствицю затверджену, що охочих підносить до Небесних врат…” ⬇️

💠 Згодом, під час завоювання Західної України поляками, чудотворна ікона дісталася польському правителю князю Владиславу Опольському. Татари, вторгнувшись, взяли в облогу замок Белз. Сподіваючись на допомогу Матері Божої, князь Владислав виніс святиню з церкви і поставив на міській стіні. Пронизаний ворожою стрілою, чудотворний образ зберіг назавжди сліди крові, що стекла.💠 Шкідлива імла, що спустилася тоді на татарське військо, змусила їх зняти облогу замку і піти у свої межі. Заступниця Небесна в сонному видінні повеліла князю перенести чудотворну ікону на Ясну гору Ченстоховську. Заснувавши 1352 року монастир на Ясній горі – (горі “свідоцтва” – так її називали за безліч чудес, що відбувалися там), князь Владислав переніс до неї чудотворну святиню, довіривши її на зберігання ченцям Паулінського ордену.💠 Через кілька років обитель пограбували гусити. Позбавивши її всіх скарбів, вони хотіли викрасти і чудотворний образ, але невидима сила утримувала коней, і візок зі святинею не рушив з місця. У люті один із грабіжників скинув святу ікону на землю, а інший вдарив мечем по лику. Тут же справедлива кара спіткала всіх: першого розірвало на частини, у другого відсохла рука, інші впали замертво або були вражені сліпотою.💠 У середині XVII століття шведський король Карл Х Густав, взявши Варшаву і Краків, зазнав поразки під Ченстоховським монастирем на Ясній горі. Допомога і заступництво Цариці Небесної підбадьорили поляків, а король Ян Казимир, повертаючись до Львова, оприлюднив маніфест, за яким доручав свою державу заступництву Божої Матері, називаючи Ченстоховський Її образ “Польською Королевою”. Війна зі шведами 1656 року закінчилася для Польщі успішно.💠 Безліч чудес від Ченстоховського чудотворного образу було засвідчено в особливій книзі, що зберігається в храмі Ченстоховського монастиря. З цієї ікони зроблено було багато списків як для католицьких, так і для православних храмів.

⚜️ У 1917 році родина майбутнього святителя перебралася в Ташкент, у зв’язку з туберкульозом легень дружини Войно-Ясенецького.⚜️ Після смерті дружини Войно-Ясенецький повністю поринув у роботу, але при цьому постійно відвідував церкву, виступав на богословських зборах. Його промови справляли велике враження на прихожан.⚜️ Одного разу єпископ Ташкентський і Туркестанський Інокентій (Пустинський) сказав: «Лікарю, вам треба бути священиком!», І Валентин Феліксович, не роздумуючи, відповів: «Добре, Владико! Буду священиком, якщо це завгодно Богу! ». У буремні часи святитель не побоявся прийняти сан і служити Богу. Отець Валентин вдало поєднував священство з діяльністю вченого і хірурга.⚜️ У 1923 році священик Валентин прийняв важливе рішення стати монахом. Постриг таємно звершив єпископ Уфимський Андрій (князь Ухтомський), назвавши святителя ім’ям апостола, євангеліста і художника Луки. У тому ж році святитель став архієреєм.⚜️ За свою віру святитель тричі заарештовувався і був відправлений на заслання. Але й там він лікував хворих. Незважаючи на тортури і знущання під час третього арешту в 1937 році, єпископ Лука відразу після початку війни на прохання влади став головним хірургом красноярського евакуаційного госпіталю.⚜️ У 1942 році єпископ Лука був зведений в сан архієпископа. На кримську землю архієпископ прибув в 1946 році. Тут його зустріли різні проблеми: післявоєнна розруха, закриті храми, відсутність священиків. Багато сил доклав Владика, щоб навести порядок в єпархії: перешкоджав закриттю старих храмів, відкривав нові, від священиків вимагав суворого дотримання церковних правил, постійно боровся з єрессю сектантства. При цьому святитель не залишав медичну практику, консультуючи і оперуючи в Сімферопольському військовому госпіталі. ⚜️ Владика володів безцінним даром: з вражаючою точністю ставив діагнози, а також міг передбачати майбутнє. У своєму будинку (по вулиці Курчатова, 1) архієпископ безкоштовно приймав хворих, які до цих пір з вдячністю згадують його. Авторитет Владики був такий високий, що хворі підчас богослужіння намагалися доторкнутися до його облачення, вірячи, що лише це допоможе їм подолати недугу.⚜️ Земне життя архієпископа Луки закінчилось 11 червня 1961 року, в День Всіх Святих. Він був похований в Сімферополі на цвинтарі біля храму Всіх Святих. І після смерті святий Лука продовжував допомагати хворим: молитва біля його могили, земля і вода, взяті з неї, приносили зцілення.⚜️ 22 листопада 1995 р. рішенням Синоду Української Православної Церкви архієпископ Сімферопольський і Кримський Лука причисленний до лику місцевошанованих святих. 20 березня 1996 мощі святителя були урочисто перенесені в кафедральний Свято-Троїцький собор, де вони спочивають і понині, здійснюючи дива зцілення. ⚜️ В серпні 2000 року він був прославлений в сонмі новомучеників і сповідників Церкви. Як святий він шанується і іншими Помісними Церквами, зокрема Грецькою Православною Церквою, і в Греції, так само як в Україні, є багато храмів і каплиць, освячених на його честь.⚜️ Заповіт святителя Луки актуальний для кожної людини, незалежно від її національності: «Головне в житті — робити добро. Якщо не можеш робити для людей добро велике, постарайся зробити хоча б мале».

⚜️ За активну проповідь у 1931 році його вислали із Тимошівки, але, повернувшись, він продовжив служити та нести слово Боже людям. У 1936 році храм був закритий і перетворений на комору. Отець Олексій пішов працювати до колгоспу, не припиняючи проповідувати скрізь, де були люди, які готові його слухати. ⚜️ Він переконував віруючих збирати підписи та клопотати перед владою про відкриття храму. Проповіді отець Олексій віддавав усі свої сили, викриваючи та умовляючи тих, хто вагався і засумнівався. Мужність священника знаходила живий відгук у душах селян.⚜️ Влада оцінила діяльність батюшки по-своєму: 30 жовтня 1937 року було виписано ордер на арешт Олексія Дмитровича Усенка. У мелітопольській в’язниці тюремний лікар оглянув ув’язненого та поставив діагноз: «Хронічний міокардит. Придатний до фізичної праці середньої тяжкості». ⚜️ Ще до винесення вироку медична комісія визначала рівень можливої ​​експлуатації ув’язненого. Занурений у темряву табірного життя далекого і страшного Байкало-Амурського виправно-трудового табору, покірно зазнаючи скорботи та поневіряння, священник Олексій до кінця своїх днів залишився вірним служителем Христа та Його Святої Церкви.⚜️ Постановою Священного Синоду УПЦ від 29 серпня 2001 року ієрея Олексія Усенка причислено до лику місцевошанованих святих новомучеників Запорізької єпархії.