TEATRBUM.UKR.NET

Якщо Теодор Адорно ставився до Ріхарда Штрауса з певною часткою роздратованого захоплення його технікою, то до Дмитра Шостаковича він був нещадним. Для Адорно Шостакович був не просто "поганим" композитором, а символом капітуляції музики перед ідеологією та масовою культурою.Він розглядав музику Шостаковича як регресивну, "міщанську" та таку, що позбавлена справжньої модерністської істини.1. "Дитячість" та регресіяАдорно вважав, що Шостакович не розвиває музичну мову, а тупцює на місці, використовуючи застарілі форми XIX століття. Він часто називав його музику "інфантильною".Музичний примітивізм: На думку Адорно, Шостакович використовував "неправильні" ноти або раптові дисонанси лише як зовнішній декор, щоб здаватися сучасним, тоді як сама структура його симфоній залишалася традиційною і навіть банальною.Цитування без сенсу: Адорно критикував те, як Шостакович використовував спадщину Малера. Якщо у Малера банальність і вуличні мелодії були символом розпаду світу, то у Шостаковича, на думку Адорно, вони ставали просто "приємними дрібничками" або позбавленою глибини іронією2. Соціалістичний реалізм як "Культурна індустрія"Найбільша претензія Адорно полягала в тому, що Шостакович підкорився вимогам сталінського режиму. Для Адорно музика мала бути автономною — тобто вільною від диктату держави чи ринку.Пасивність: Адорно стверджував, що Шостакович пише музику, яка "слухається" (як слухняна дитина або підданий). Вона не змушує слухача критично мислити, а натомість маніпулює емоціями за допомогою грандіозних фіналів та пафосу.Псевдо-модернізм: Він класифікував Шостаковича як представника "псевдо-модернізму" — композитора, який задовольняє смаки мас, видаючи себе за радикального митця3. Порівняння зі Стравінським та ШенбергомВ ієрархії Адорно Шостакович знаходився на самому низу:Шенберг: Ідеал (музика як чисте вираження страждання та істини).Стравінський: Ворог (об'єктивізм, "музика про музику", але принаймні технічно геніальна).Шостакович: Непорозуміння (музика, що розпалася на цитати та порожні ефекти)."Музика Шостаковича — це малерівські руїни, з яких вимели весь дух, залишивши лише сентиментальність та порожні жести перемоги." — Загальний зміст критики Адорно в його працях про філософію нової музики. Основні пункти критики Адорно:Брак суб'єктивності: Музика не відображає внутрішню боротьбу особистості, а лише виконує соціальне замовлення.Механічність: Повтори та маршові ритми сприймалися Адорно не як іронія (як ми часто трактуємо Шостаковича сьогодні), а як ознака механізації людської душі.Дрібнобуржуазність (Petit-bourgeois): Адорно часто використовував цей термін, щоб описати сентиментальні мелодії Шостаковича, які, на його думку, нагадували дешеві романси.

«Хохломодернізм» (етимологія: від «хохлома» — умовно стилізоване означення народно-декоративної орнаментики, та «модернізм»; лат. Khokhlomodernismus, нім. Khokhlomodernismus, англ. Khokhlomodernism) — умовно означений напрямок у сучасному мистецтві, що сформувався на перетині авангардних практик XX століття та постцифрової культури початку XXI століття.Його характерною рисою є синтез традиційних декоративних кодів (зокрема орнаментальності, подібної до народної вишивки) з технологічними інструментами, включно зі штучним інтелектом та алгоритмічним мисленням.Витоки хохломодернізму простежуються у впливі європейського авангарду, зокрема практик реді-мейду, пов’язаних з Марселем Дюшаном, де ідея домінує над формою. У хохломодернізмі ця ідея трансформується в сценографічні та перформативні структури, що тяжіють до гібридних форм театру, інсталяції та цифрового середовища.Значну роль у становленні напрямку відіграють приписувані йому сценографічні практики Ольги Штейн та Петра Богомазова, в яких традиційний візуальний код переосмислюється через метамодерні наративи. Водночас тілесність і ритуальність перформансу, асоційовані з творчістю Марина Абрамович, у межах хохломодернізму набувають іронічно-сакрального виміру.У межах теоретичного осмислення хохломодернізму часто проводяться паралелі між історичними та сучасними фігурами: режисерські пошуки Пітера Брука співвідносяться з практиками Івана Уривського; наївно-символічна образність Марини Примаченко та Пабло Пікассо — з критичними візуальними стратегіями Микита Кадана; а музична чуттєвість Франца Шуберта інтерпретується крізь призму експериментальної композиції Олексія Шмурак (відгуки сонати сі-бемоль мажор у вокальній композиції "іді нахуй"). Ці зіставлення мають не стільки історичний, скільки поетико-метафоричний характер.Окремим проявом хохломодернізму вважається поява авантгардних музично-театральних форм, зокрема патріотичних мюзиклів «МУР» та "Як козаки у футбол грали", що поєднують електронну музику, фольклорні мотиви та політичну сатиру. У цьому контексті благословення перформативного жесту інтерпретується як акт передачі художньої легітимності від класиків перформансу до нової генерації київських митців. Офіційно першим світовим музеєм і найбільш повним зібранням творів хохломодернізму вважається PinchukArtCentre.Хохломодернізм не має усталеного канону та функціонує радше як іронічна метакатегорія, що одночасно критикує і відтворює культурні міфи про «традицію» та «інновацію». Його естетика визначається напругою між архаїчним і цифровим, локальним і глобальним, сакральним і симулятивним.Перший дослідник ХохломодернізмуЮРІЙ КОМЕЛЬКОВ

Спочатку скажу, що Вам обовʼязково при можливості, потрібно сходити на будь-яку виставу Івана Уривського.Те, що він робить з картинкою, цей перформатичний режисерський підхід, не може не вражати. Він візуал. Його зброя —це чистий візуальний образ, і тут він 100% номер 1 в українському сучасному театрі.Це нова мова, і ця нова мова змушує відчувати сенси, а не чути їх, він говорить з глядачем через метафору. Він задає питання, а наша задача давати собі відповіді.Але часом мені здається, що Уривський знайшов свою музу у образі Рудинського.Уривський зазвучав, як рок-зірка театру після вистави «Калігула». Мені пощастило тоді бути на премʼєрі цієї вистави. Це було вперше в моєму житті, коли я бачила, як відносно невеликий театр, заповнений медійними і мистецькими представниками стояв в оплесках хвилин 15. Люди не розуміли, що робити після цієї вистави, відчуття, що ти просто не можеш покинути цю залу було у всіх. Тоді хлопали і плакали всі: і актори і глядачі. Це був тріумф, але не тільки Уривського, але і Рудинського.Те, як Рудинський грає божевілля—це окреме мистецтво. Аджнев вийшов на сцену в образі Кулігули незабаром, і я скажу Вам грав він прекрасно, але в головах людей, Калігулою так і залишився Рудинський.Щось схоже відбулося із «Землею».На сцені не вистачало божевільного Рудинського в образі Сави, той унікальний пазл, якого не вистачає, аби відчувати. Акторський склад був гарний, вистава і образи сильні, але Я вийшла з чітким розумінням одного: Уривський знав, хто зіграє Саву, ще до того, як створював ці образи. І кожного разу, коли Рудинський перестає грати персонажів, вистава ніби залишається недовершеною.І це не проблема акторів і постановки. Просто цей тандем Уривський-Рудинський, ніби створені одне для одного…

Мікро-рецензіяКарпенко СьогодніЧаси, коли Карпенка-Карого був кузнею талантів та класним місцем, не піддаються сьогодні фарт-чекінґу. Можливо, ніколи такого і не було, а це всьо піар, маркетинг та наїбалово. На фоні папетів на сцені, які не розуміють, про шо грають, аруть, не понімаючи нашо, на фоні режів, піком креативу яких є додати ДахуБраху в рандомний момент, задумуєшся: чим і нахуя ми займаємось. Але тут зʼявляється промінь розуміння — я не один це відчуваю. На День театру студентка влаштувала перформанс, де бігала як собака на четвереньках, догоджаючи всім, кого побачить, у надії, що перед нею режисер. Вона — собака режисера, я — собака режисера, і більшість тих, хто це читає, теж собаки режисера, бо нас виховують підлабузниками, попрошайками та людьми без облич. У нашому середовищі актор не має самоцінності, а моя авторська театральна євгеніка говорить про те, що і матеріал, з якого намагаються ліпити майбутніх копіпастиків народних та заслужених, — не те щоб першої свіжості. Я радію, що в цьому середовищі починають зʼявлятися явища, які сміливо можна назвати рсті рсте рста бу бу Джамба чіпі чіпі чапа чапа. І насамкінець, перефразовуючи Девіда Лінча: шариш за театр? — йди на хуй. *Текст написано на правах чорної піар кампанії по знищенню репутації карпухи (на гроші фонду сороса, рози люксебмург, а також за підтримки марка рубіо та під протекторатом султана Хайтема бен Таріка Аль Саїда - 🖤) Офіційно запрошуємо на день відкритих дверей до Київської (не) Муніципальної Естардно-Нігелістичної Академії. Адреса приймальної комісії: вул. Дафі-Резніковіча-дака молодшого 25-99

"Не наїбеш - не проживеш"Саме по такому принципу 35 років Незалежності існував укртеатрсучарт в Україні.Канал було створено саме для виявлення найобок в цій сфері, та створення системи раннього попередження та нейтралізації цих явищ на інтелектуально-критичному рівні. Ідентифікацією найобок займаються вітчизняні спеціалісти, які працюють в команді із запрошеними від ЕС експертами.Зазвичай найобка ідентифікується і класифікується найпізніше на так званій "прем'єрі" проекту, але досить часто і раніше — на прогоні, на репетиціях, під час кастингу, а іноді просто по назві оголошеного твору, чи його піар-кампанії. Авторам найобок тепер дуже важко сховатись, або прикриватись воєнним станом чи тим фактором, що лох купляє білет на любЕ. Мікрорецензенти тепер всюди, іноді це просто небайдужі громадяни України. Іноді це бувають навіть члени команд, який колективно займаються найобками — ті поодинокі вершники критичної думки, які мають совість, і свої муки сумління щодо участі у створенні найобки намагаються заглушити принаймі відвертою мікрорецензією щодо власної співучасті у цьому процесі.ТЕАТРБУМ, інститут захисту народу України від найобок укртеатрбуму

Поки у Львові ставиться в 100500-й раз Украдене Щастя, в Києві:Актори театру МОЛОДИЙ, які славляться на всю київську область такими шедеврами як "Зілля", "Сватання на Гончарівці" та Весілля ФігарО, вирішили на шаріка потрапити на модну виставу Соні Кошкіної ОРЛАНДО на ВДНГ - в павільйон де зайзвичай продаються труси, але іноді в перерві між ярмарками трапляються перформанси для жителей голосіївського районуДля цього вони створили фейкове медіа, із назвою субстанція театральна, подзвонили піарниці проекту і стали вимагати у неї 10 запрошень для себе, а також своїх родичів з Голосіївського району.Запрошення їм надали, але вистава їм не сподобалась, і вони вирішили токсично обісрати її в телекомунікаційній мережі інстаграм, використовуючи для цього такий ресурс як відео монтаж інтерв‘ю ТВОРЦІВ ПРОЕКТУ.ЯКЩО ВИ ДОЧИТАЛИ ДО ЦЬОГО МОМЕНТУ ЦЕ ЗНАЧИТь ЩО -ЛЮДИ ЯКІ НІХУЯ НЕ РОЗУМІЮТЬ ПРО ТЕАТР, НІ ЯК ЙОГО РОБИТЬ, НІ ЯК ЙОГО ДИВИТЬСЯ, НІ ЯК ЙОГО ОБСІРАТЬ ПРИЙШЛИ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ ЯКІ ТЕЖ НІХУЯ НЕ РОЗУМІЮТЬ ПРО ТЕ ЯК І НАВІЩО ЙОГО РОБИТЬ ЩОСЬ ПОДИВИЛИСЬА МИ ПРО ЦЕ НІХУЯ НАПИСАЛИ ПОСТ ЯКИЙ ТАК САМО НЕ ОЗНАЧАЄ НІХУЯ ЯК І ПЛЮС МІНУС ВСІ ЮТУБ ІНСТАГРАМ ТЕРЕЛГРАМ ХВИЛІ ВІД ПІЗДЕЖА ПІД НАЗВОЮ НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ КОМЕРЦІЙНО УСПІШНИЙ ПОПУЛЯРНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТРВСЕ ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ В КРАЇНІ ДЕ НІХУЯ НЕ МАЄ ТЕАТРАЛЬНОЇ КРИТИКИ І ВСЕ НАВКОЛО ТОТАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ ЗАТЕ ГАРНО ПРОДАЮТЬСЯ КВИТКИ НА ВСЕ А ЯКЩО ПИСАТИ КАПСЛОКОМ ДУМКА ПРО НІХУЯ МОЖЕ ДО КОГОСЬ І ДІЙДЕ АЛЕ ЦЕ НЕ ТОЧНОТЕАТРБУМ, інститут несистематичного дослідження нетривалих соціальних структур українського театру в телекомунікаційній мережі ІНТЕРНЕТ

У нас існує певна онтологічна проблема із створенням мікрорецензії для театральних подій у місті лемберг. Як відомо місцеве населення цього містечка перебуває в імбіцильному культурно-критичному стані, і не може подивитись на себе зі сторони. Колись там працював співзасновник нашого каналу Немо Немо, і звичайно він був в стані створювати мікрорецензії, які би змогли описати блеск та нищету місцевого театрального життя. Але оскільки Олексій зараз займається більш важливою роботою, єдиний шанс дізнатись про те що відбувається у Львові: це направити туди Київський культурно-критичний десант. Проблема цих мобільних десантно-штурмових критичних груп, які беруть на себе сміливість сісти в інтерсіті Київ Львів, заключається в тому що після львівських прем'єр вони як правило без пробудно бухають в місцевих барах, гублять свої критичні замальовки або надсилають їх з затримкою у два-три дні.Короче пізда а не критичний дискурс. Але щось зі Львова має надійти дайте вони проспляться ці мікрорецензентки і почнуть нам надсилати свої матеріали.ТЕАТРБУМ, комітет по введенню сухого закону для київських відвідувачів львівських прем'єр

Важлива записка з аналітичного відділу редакції:За останній рік кілька вистав отримували на цьому каналі 1 бал із 10 і переважно негативні мікрорецензії від мікрорецензентів:Це Оргія Кіборгів театру НафтаЛітня Земля УривськогоЗимовий Орландо КошкіноїТобто три дуже різні проекти — незалежний, державний, комерційнийЧого взагалі так трапляється? Невже всі ці вищезгадані вистави та робота митців які над ними важко і тяжко, і іноді навіть натхненно працювали дійсно такі екстремально погані?Насправді зовсім ні — вони зовсім не гірші ніж інший український театр, а в чомусь можливо навіть трошки мікрокраще. Просто саме ці вистави завдяки своїй помітності оприлюднюють та оприявнюють стан українського театру, його безвихідь, і те що в ньому десятиліттями ніхуя не міняється і напевно не зміниться.Ці вистави, які виходять в певний критичний момент суспільної напруги та змушують чесних та відповідальних мікрорецензенток не спати в ночі створюючи у розпачі свої тексти — це певний Ісус Христос укр театру, оскільки вони публічно змушені страждати за гріхи інших, набагато гірших укр вистав.А укр театр, як нам відомо — це колодязь в якому немає дна. Головне, щоб в його мутній воді і далі було видно хоча б декілька зірок критичної думки.ТЕАТРБУМ, квір-департамент морально-психологічної підтримки артистів та мікрорецензентів після фізично виснажливих та естетично беззмістовних потужних проектів

короткий есей в роздумах про український театр:Західні філософи та філософині наввипередки всучують студентам окуляри з різноманітними скельцями. Скельця ці зроблені зі спеціального матеріалу, що робить порожнечу невидимою, себто такою, яка здається заповненою. Протягом життя будь-яка притомна людина хоча б раз зупиниться і запитає себе: “А шо це все взагалі?”. Ті відчайдухи, що знайшли в собі сили визначити це питання непринциповим і назвали оточуюче щось симуляцією (чого?), та ті ідіоти, які навіть не розуміють суті цього питання, стали займатися мистецтвом, тобто симуляцією всередині симуляції. Театр такий підхід демонструє якнайяскравіше. Цікавість феномену українського театру лежить, перш за все, в спотвореному відтворенні і без того мертвої “системи” переживання, що носить напівезотеричний характер та давно відділилася від постаті чорнокнижника К. С. [цензура]. Перформативний поворот як обʼєднання симуляцій різних порядків не спрацював, але зробив видимим специфіку аномалії, якою є територія українського театру. Гра симуляцій та симуляцій симуляцій, симулякрів, удавання-переживання-відчуження та насамкінець істини в найжахливішому та найвульгарнішому сенсі цього слова, створила найдивніший рельєф, який тільки можна собі уявити. Це справжній Дивокрай — своєю перверсивною інтуїцією він робить маленькі студентські вистави без драматургії найщирішим проявом первісної любові до симуляції та прирікає їх на смерть (як сенсову, так і комерційну), а видовища, де формування єдиного затвердженого партією сенсу відбувається в абсолютній стерильності та бідності, стають бестселлерами та культурною спадщиною. Такий полігон українського театру працює безжальніше за європейський чи російський, його дисонанси яскравіші, його неможливо передбачити та страшно усвідомити. Зґвалтований, понівечений, воскреслий та зшитий з тисячі шматків полотен минулого і можливого, він рефлекторно тягнеться до матері, але матір в його очах розмножується, виявляючи лише порожнечу втрати.ТЕАТРБУМ, есеїстка Шурослава Чупа-Чупс

Ерік Шмідт описує майбутнє війни в FT: Українська «кіл зона». І він правий, це нова доктрина, тактика і стратегія світових війн. Після 4 років повномасштабного вторгнення позиції на лінії фронту знаходяться під постійним наглядом дронів. У 2025 росія захопила менше 1% території України. Майже все, що рухається, виявляється і знищується.Шмідт: Шанси загинути від дронів для російських підрозділів, які наступають, біля третини. Тобто, кожний третій гине. Не поранений, полонений, а гине. Але москва продовжує наступати, незважаючи на 30-35 тис. загиблих/тяжкопоранених щомісяця. Тільки людські втрати не можуть зупинити росію.Волоконно-оптичні дрони, стійкі до перешкод, атакують окопи та ліси. Зараз розробляються реактивні Шахеди. москва планує запускати до тисячі Шахедів на день у 2026.Україна відповідає дронами ISR, радіолокаційними мережами та системами ШІ, які інтегрують дані з поля бою в режимі реального часу.Рої дронів стають більш автоматизованими. Цінний персонал відводиться. «Поле бою без людей» розширюється, оскільки дрони захоплюють фронт.Шмідт: Майбутні війни визначатимуться БПЛА.Бойові дії дронів проти дронів, обмін даними в режимі реального часу, супутниковий зв'язок, дешеві мережі спектру, точне наведення GPS. Ракети на дронах типу повітря-повітря. Дешевша, масштабована сила.Після встановлення повітряної переваги дронів на зміну приходять безпілотні наземні та морські транспортні засоби.Вони приймають на себе перший вогонь. Люди слідують за ними пізніше. Зона ураження стає все більш роботизованою.Шмідт передбачає появу стіни дронів — автоматизованих систем, що контролюють кордони, як інтелектуальний електричний паркан.Попередження Шмідта Заходу: поточні виробничі потужності є недостатніми.Але тисячі балістичних і крилатих ракет з обох боків можуть призвести до патової ситуації.Володіння автономними системами та промисловий масштаб визначатимуть майбутні війни. Україна є полігоном для випробувань. Наступний конфлікт вимагатиме швидкості, обсягу та інтеграції.