Українська правда

Між ТИМОШЕНКО і ЯНУКОВИЧЕМ / "ЛЮБІ ДРУЗІ" і КОРУПЦІЯ / Від революції до програшу – ЮЩЕНКО | ХУІЗУ третьому випуску проєкту "ХУІЗ", де політичний оглядач УП Роман Кравець розповідає біографії українських президентів, йтиметься про третього президента України Віктора Ющенка 👉 https://youtube.com/watch?v=_-xwys2lxV4У цьому відео Кравець шукає відповіді на такі запитання: ▫️Як складалася кар’єра Віктора Андрійовича до того, як він став главою НБУ?▫️Хто був його політичним наставником?▫️Як Ющенко став прем’єр-міністром України?▫️Чому Ющенко хотів співпрацювати з Кучмою?▫️Як готувалася Помаранчева революція? ▫️Як отруїли Віктора Андрійовича? ▫️Завдяки чому переміг він на виборах? ▫️Відносини Ющенка з Джорджем Бушем та Путіним?▫️Чому Віктор Андрійович так конфліктував з Тимошенко? ▫️Як так сталося, що Янукович став прем’єр-міністром у часи Ющенка?▫️Як відбувалися газові війни з Росією?▫️Що робив президент України у час війни у Грузії? ▫️Як так сталося, що після масової слави Ющенко програв Януковичу? ▫️Чим Ющенко займається сьогодні? 📰 підписатися

​​💔 36-річний Олександр Шаповалов загинув 30 серпня 2023 року в місті Києві. Того дня російська армія завдала ракетного удару по столиці, одна з ракет вдарила по оптовій продуктовій базі, де працював чоловік. Від отриманих поранень Олександр загинув на місці.Олександр Шаповалов народився на Кіровоградщині в селищі Голованівськ. Там закінчив загальноосвітню школу, опісля Голованівське професійне училище, де здобув фах електрика. Після строкової служби поїхав до Києва, де працював у службі охорони станції метро "Арсенальна". У 2018 році Олександр одружився. Якийсь час працював таксистом. Останнім місцем роботи чоловіка була оптова продуктова база."Син був добрим і турботливим. Дуже переживав за мене, чи я маю продукти, чи маю все те, що мені необхідно. Був дуже дбайливим чоловіком – все додому, все в сімʼю. Саша був моїм єдиним сином, моєю надією і опорою…", – розповіла мама Любов Іванівна.Поховали Олександра Шаповалова у рідному селищі.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять загиблих українців

​​💔 Молодший сержант Даніїл Ганич на псевдо Фаза поліг 28 травня 2025 року під час бойового завдання в селі Білоусівка на Сумщині. На позицію оборонців прилетів ворожий "Ланцет". Воїнові навіки 30 років.Даніїл народився в селищі Контарне Горлівського району Донецької області, жив у місті Покровськ. Після школи вступив до Донецького національного технічного університету, де здобув освіту механіка. Цікавився музикою. Працював заступником механіка дільниці у ПРАТ "ШУ "Покровське". Даніїл боронив незалежність України під час АТО, тож коли почалося повномасштабне вторгнення, Даніїл знову долучився до війська. Воював у лавах 33-ї окремої механізованої бригади. Побратими дали йому позивний Фаза за любов до механіки й електрики. "Даніїл був хороброю, мужньою людиною, боровся за свою рідну землю до останнього подиху. Він хотів жити у вільній країні", – написала дружина Ірина Ганич.Захисника нагородили відзнакою "За участь в антитерористичній операції", а вже посмертно – відзнакою командира 33 ОМБр і орденом "За мужність" III ступеня. Поховали воїна на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві. У Даніїла залишилися мати, сестра, дружина та син.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

​​💔 Головний сержант Петро Панчук поліг 1 березня 2022 року в Херсоні. Того дня він зазнав важкого поранення під час бою в Бузковому парку. Воїнові назавжди 58 років. Петро народився 26 червня 1963 року в селі Степанки на Вінниччині. Після закінчення місцевої школи навчався в обласному центрі на інженера-електрика залізничного транспорту. В 1982 – 1984 роках проходив строкову службу. Згодом переїхав до села Надіївка Херсонської області, де мешкала його сестра. Там знайшов роботу і зустрів майбутню дружину. "Ми познайомилися на місцевому заході й провели чудовий вечір разом зі спільними друзями. Петро був душею компанії, дотепний і розумний. Це було 1 травня. А через пів року ми зіграли весілля. В нас народилися дві доньки: Лілія і Тетяна. Він їх дуже сильно любив і в усьому підтримував", – розповіла дружина Неля. Понад 17 років Петро працював машиністом-оператором дощувальної машини. Потім пробував себе в інших сферах. "Петро був хазяйновитим і відповідальним. Якщо брався за щось, то робив тільки на вищому рівні. Так само і в житті. Він був як бджілка довкола будинку та господарства – все наводив лад. Особливо полюбляв займатися садом: висадив близько 150 кущів винограду та дерев персика, полуниці на 15 соток", – сказала дружина. У 2014 році Петро добровольцем доєднався до 30-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на Донеччині. Був командиром бойової машини "Град". Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік був на нічній зміні в яслах-садку, де працював машиністом твердопаливної котельні. О восьмій ранку повернувся додому й одразу ж вирушив до військкомату. Того ж дня мобілізувався до 124-ї окремої бригади територіальної оборони. "Петро по-справжньому вболівав за долю країни. Зупинити його було неможливо. Це було видно по очах. Він знав про високу ймовірність того, що, захищаючи рідну землю та сім'ю, доведеться віддати найцінніше – своє життя. Так і сталося", – сказала Неля. Востаннє вона бачила чоловіка 28 лютого, коли той сідав у машину з іншими бійцями ТрО. На прощання Петро дав родині настанову: "Живіть як жили. Піклуйтеся про маму".Рідні шукали Петра понад рік. 13 березня його знайшов працівник херсонського Будинку культури – оборонець із пораненням зміг дістатися підвалу будівлі. Спочатку Петра поховали на кладовищі Геологів у Херсоні як невідомого. 7 серпня 2023-го він знайшов останній спочинок у рідній Надіївці. Петро мав нагороди за участь в АТО, які в перші дні повномасштабного вторгнення довелося знищити. Посмертно воїна відзначили орденом "За мужність" III ступеня і надали йому звання "Почесний громадянин Херсонської міської територіальної громади". На місці загибелі Героїв Бузкового парку встановили пам’ятний знак.Вдома на оборонця чекали дружина, дві доньки, двоє онуків, сестра і двоє братів.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

🇪🇺 Німеччина приєдналася до Франції і заявила, що попросить Єврокомісію розглянути можливість застосування торгової "базуки" проти США на надзвичайному саміті лідерів ЄС у Брюсселі в четвер увечері через ескалацію риторики Трампа щодо Гренландії — Politico.Те, що уряди вимагатимуть від Комісії, буде значною мірою залежати від того, що скаже президент США у своїй промові на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в середу.Окрім інструменту протидії примусу, або "торгової базуки", лідери також обговорюють використання попереднього пакету заходів у відповідь, який передбачав би введення мит на американський експорт на суму 93 млрд євро.💬 Торговельна зброя є одним з головних важелів ЄС проти США, оскільки вона включає широкий спектр можливих заходів. Рішення про використання цього інструменту не буде прийнято легковажно, оскільки воно матиме значний вплив на економіку ЄС.Останній раз, коли ЄС розглядав можливість використання своєї "базуки" проти США – коли Трамп ввів односторонні мита на блок у 2025 році. Європа тоді відступила.Щоб запустити "базуку", потрібна підтримка щонайменше 15 країн у Раді ЄС📰 підписатися

​​💔 Солдат Максим Головко на псевдо Граніт поліг 6 травня 2023 року на території Серебрянського лісництва на південній околиці міста Кремінна Луганської області. Він зазнав смертельних поранень внаслідок ворожого артобстрілу. Воїнові назавжди 23 роки. Максим народився 15 червня 1999 року в селі Дмитрівка Дніпропетровської області. Закінчив Хуторо-Губиниську школу та ПТУ №2 міста Дніпра. Працював у компанії "Інтерпайп" оператором верстатів з програмним керуванням. У вільний час любив рибалити і відпочивати на природі. З 4 грудня 2018 року по 5 червня 2020-го Максим проходив строкову військову службу в 12-й бригаді оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького. Останні пів року брав участь у патрулюванні на території Донецької області. Тоді ж отримав статус УБД. Пізніше повернувся в "Інтерпайп". 26 лютого 2022 року Максима мобілізували до лав НГУ. Воював у складі 31-ї бригади імені генерал-майора Олександра Радієвського. Обіймав посаду номера обслуги 1-го гранатометного відділення гранатометного взводу автоматичних гранатометів станкових АГС-17 2-го батальйону оперативного призначення. Псевдо Граніт отримав за те, що був впертим і завжди відстоював свою точку зору. "Коли почалася велика війна, син сказав: "Якщо прийде повістка, піду захищати Батьківщину. Ховатися я не буду". Він ніколи нікого не слухав. Завжди мав власну думку і вмів її відстоювати", – розповіла мати воїна Світлана. У грудні 2022 року Максим дістав поранення під Бахмутом, врятувавши життя побратиму з контузією. Сім днів провів у Дніпропетровській лікарні, потім три тижні лікувався в Рівному. Після місяця реабілітації знову вирушив на фронт. Воював на Луганщині. "Мій син був спокійним і працьовитим. Колеги добре про нього відгукуються. Ніколи не лишав у біді побратимів. Рятував їх, навіть якщо доводилося ризикувати власним життям", – сказала Світлана. Максима нагородили відзнакою "За оборону Луганщини", медаллю "Захиснику Вітчизни", а вже посмертно – орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Поховали воїна у рідній Дмитрівці. У нього залишилися батьки і двоє молодших братів. Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

​​💔 Матрос Олександр Савов на псевдо Сава помер від серцевої недостатності 16 листопада 2025 року. Його здоров’я сильно погіршилося через полон. Йому назавжди 46 років. Олександр народився 21 лютого 1979 року в селищі Кринички на Миколаївщині. Навчався у школі в селищі Весняне. Закінчив політехнічний фаховий коледж і Миколаївський національний аграрний університет, де опанував професії бухгалтера й економіста. Був підприємцем. У 2015 році добровольцем приєднався до 36-ї окремої бригади морської піхоти. Служив водієм. "Через відсутність військового досвіду тато на кожній ротації просився в різні підрозділи – хотів навчатися й опановувати нові навички. Постійно тренувався, підтримував форму", – розповіла донька Анастасія. На початок повномасштабної війни був на ротації у секторі "М" на околиці Маріуполя.12 квітня Сава був серед морпіхів, які прорвалися з заводу ім. Ілліча на "Азовсталь". 16 травня він потрапив у полон. Спершу був в Оленівці, потім у Таганрозі та Курському СІЗО №1. Після початку Курської операції його перевезли в Мордовію. У неволі Олександр пробув 1153 дні. "Після повернення почалася інша боротьба – за життя. Тато повернувся тяжкохворим. У нього діагностували туберкульоз, шкірні хвороби, лімфостаз ніг. Зламані ребра, вибиті зуби, виснаження, психологічні травми. Тато вчився не боятися тиші, йому було важко сидіти спокійно. Він чув звуки, яких не було", – поділилася Анастасія.Олександра нагородили відзнаками "Ветеран війни – учасник бойових дій", "За незламність", "За участь в антитерористичній операції", медалями "За незламність у полоні", "За військову службу Україні", "За відвагу", "За службу Україні". "Мій найкращий. Людина, яка розуміла мене, як ніхто. Вірний назавжди. Полон вбиває і після звільнення", – сказала донька. Поховали оборонця в рідному селі. У Олександра залишилися мати, донька, побратими й друзі.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

​​💔 Полковник Юрій Куцук поліг 12 травня 2022 року під час бойового завдання на території "Азовсталі" в Маріуполі. Воїнові назавжди 42 роки. Юрій народився 28 квітня 1980 року в Трускавці Львівської області. Навчався у школі №1, був "золотим медалістом". "Він завжди був відданим українцем. Єдиний у класі носив значок з тризубом. Завжди був активним і часто на перших ролях у школі", – сказала дружина Ольга.Мав три вищі освіти. Закінчив з відзнакою Національну академію Державної прикордонної служби України в Хмельницькому за спеціальністю перекладача. У Національній академії управління здобув освіту за спеціальністю "Міжнародна економіка". В Ужгородському національному університеті навчався на юриста.У липні 1997 року підписав контракт із Державною прикордонною службою. В 1-му Донецькому прикордонному загоні служив на посаді заступника начальника загону з оперативно-розшукової діяльності. "Ми познайомилися, коли я приїхала у відпустку. Сестра служила в прикордонному загоні, там же Юрій починав службу. Ми їхали разом: він додому в Трускавець, я з сестрою на відпочинок. Так усе й почалося", – поділилася дружина.Юрій був дуже доброю та порядною людиною. Де б не служив, усюди до нього ставилися з повагою. Чуйний, уважний і на службі, і в сім’ї. "З дітьми я була навіть суворіша, ніж Юрій. Він ніколи не підвищував голосу. Завжди спокійний, врівноважений. Що б на роботі не відбувалося, ніколи не приносив це додому. Напевно, саме ці якості мене в ньому й приваблювали: мужність, стійкість, те, що це чоловік, на якого можна повністю покластися. Поруч із ним я почувалася за кам’яною стіною", – сказала Ольга. Воїна посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня. У Трускавці на меморіалі полеглим захисникам встановили дошку в пам’ять про оборонця Маріуполя. Станом на грудень 2025 року тіла військовослужбовця досі не знайшли.У Юрія залишилися дружина, дві доньки, батьки, сестра, похресник.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

​​💔 Сержант Роман Кузін на псевдо Сєдой і Х’юз поліг 22 березня 2022 року в Маріуполі. Воїнові назавжди 41 рік.Роман народився 2 вересня 1980 року в Донецьку. З дитинства любив футбол, вперше пішов на матч "Шахтаря" із батьком. Навчався в школі №145, опанував спеціальність техніка-механіка у політехнічному коледжі. Згодом працював на металургійному заводі, паралельно навчаючись у Донецькому інституті ринку та соціальної політики.Був учасником колективу "City Guard Donetsk", підтримував команду на домашніх і виїзних матчах. Створив власний дизайн банера та мав кілька татуювань, пов’язаних з ультрас-рухом. Запрошував кохану Юлію на фанатський сектор. Під час одного з матчів через штовханину вона зламала ногу: "Рома запропонував залишитися в нього, щоб доглядати за мною. Так ми й почали жити разом. За три місяці я дізналася, що вагітна. Ми дуже зраділи, бо мені раніше ставили діагноз безпліддя. У 2007-му одружилися, і цього ж року народилася донечка Ярослава", – розповіла дружина.Роман був дуже спокійним і врівноваженим, хорошим сім’янином і люблячим батьком: "З донькою в них були особливі стосунки. У них був свій світ: він називав її принцесою, а вона його королем", – сказала Юлія.У 2014 році Роман виходив на проукраїнські мітинги, які тоді жорстоко розганяли. На початку 2015 року родина переїхала до Харкова. Тоді ж Роман долучився до 54-ї окремої механізованої бригади, а на початку 2020 року перейшов до полку "Азов", де служили його друзі з фанатського руху. Був стрільцем-гранатометником, мав медаль "За участь в антитерористичній операції" та почесну відзнаку "Хрест 54-ї ОМБР".Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі. 1 квітня Юлії повідомили, що чоловік загинув."З Ромою ми часто бачились і на футбольних матчах, і поза ними – на так званому "околофутболі". Рома завжди був надійним хлопцем, і всі про це знали. Сєдой разом з іншими хлопцями назавжди залишаться в наших серцях. Ми їх не забудемо", – сказав друг на псевдо Нанаєць.Сєдой мріяв відкрити сімейний паб із фанатською футбольною тематикою, де можна було б дивитися матчі й проводити час у затишній атмосфері. Мріяв подорожувати світом із родиною.Воїна посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня. Фонд "Трибуна Героїв" запрошує родину Сєдого на виїзні матчі збірної України, де вшанують пам’ять полеглих фанатів. Донька Ярослава відкривала один із матчів "Шахтаря" – зробила перший удар по м’ячу. Станом на грудень 2025 року тіло захисника не знайдено і не поховано.З рідних у Романа залишилися дружина та донька.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

​​💔 27-річний Олександр Малигін поліг 24 квітня 2022 року в селищі Катеринівка Луганської області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.Олександр народився 1 лютого 1995 року в місті Шептицький на Львівщині, жив у селі Бендюга. Закінчив Червоноградський гірничо-економічний коледж за спеціальністю "Менеджмент". Працював гірником на ПраТ "Шахта Надія".У 2016 році Олександр проходив строкову службу в лавах ЗСУ. У 2017 – 2019 роках брав участь в Антитерористичній операції на Сході України у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу. З перших днів повномасштабного вторгнення захищав Україну в складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, був стрільцем-санітаром. "Олександр був люблячим чоловіком і турботливим батьком трьох хлопчиків. Найменший востаннє бачив татка, коли йому був рік і 5 місяців. Він був щирий, добрий, веселий, вірний та справедливий. Був найкращим сином, підтримкою та опорою для мами та всієї сім’ї. Відважний, мужній, впертий та сміливий. Мріяв повернутися додому. Він назавжди залишиться в наших серцях і пам’яті як Герой, який віддав найдорожче – своє життя", – написала дружина Марта.Олександра нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня, відзнакою "Ветеран війни", орденом "Хрест Героя" та надали йому звання "Почесний громадянин Шептицької міської громади". Поховали захисника на Алеї Героїв у селі Бендюга.Вдома на нього чекали дружина Марта, сини Ілля, Тимур і Даниїл, мати Ольга, брат Дмитро, бабуся Аня, друзі та інші рідні.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових