Подорожуючи Україною

✅ Львів (частина 1)🦁 Львів — то є Львів. Туристичний, смачний, романтичний. Але багатьма незвіданий. В останній компоненті я вам спробую трохи допомогти. Зазвичай туристи настільки поспішають до центру міста або ж заселитися, що залишають вокзал поза увагою 🎒🚂 А дарма. Адже Львівський вокзал — це перший красень, що може похизуватися своєю давньою історією. Зокрема, не оминули його численні руйнування та перебудови. Так тут у 1861 році з’явилася перша споруда вокзалу у стилі неоготики. Красива, вишукана, але для тогочасного пасажиропотоку виявилась замала. Тож, за проєктом архітектора Владислава Садловського фірмою Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського була зведена більш сучасна будівля. Урочисте відкриття — 26 березня 1904 року. Проте, як то кажуть, не довго музики грали: під час російського відступу у червні 1915 року, листопадових боїв 1918 року та подій польсько-української війни 1918-1919 років інтер'єри вокзалу були знищені. Оновлення відбулося у 1921 році, а вже під час другої світової війни будівлю вокзалу сильно пошкодили авіабомбами.Ще одне відновлення будівлі, а заразом і площі, виконали у 1945-1951 роках. У такому вигляді весь цей комплекс пробув до початку реконструкції у 2019 році, зараз тут ще охайніше і комфортніша логістика. ✝️ Або їдете з вокзалу або ж йдете пішки — далі на шляху обов’язково Храм Ольги і Єлизавети. Його просто неможливо не помітити. Як ви розумієте, і ця неоготична перлина міста також має свою історію. Цікаво, що костел збудовано на честь дружини Франца-Йосифа I. Може й щиро, щоб увіковічнити, але існує версія більш практична — щоб залучити його кошти для будівництва, адже проект дійсно грандіозний. До його реалізації залучили відомого на той час професора Теодора Тальовського і остаточно завершили зведення у 1913 році. З початком Другої світової війни костел зазнав значних пошкоджень. Після приходу до Львова «совєтів» 🤬, вони закрили храм і зробили з нього склад фабрики «Світоч». Храм продовжував руйнуватися. Проте, після 1991 року костел Ольги і Єлизавети передали греко-католицькій спільноті, що ним опікуються і зараз. 🇺🇦 Про самого Степана Андрійовича Бандеру, думаю, розповідати сенсу немає, є дууууже багато матеріалів. А от загадати про пам’ятник йому точно варто. Адже, окрім того, що він майже поруч від Храму Ольги і Єлизавети, ще вражає своєю особливою монументальністю, це справжній архітектурний ансамбль. Встановлена семиметрова фігура з стелою позаду висотою 30 метрів 13 жовтня 2007 року. Сама Стела Української державності має ще й свій сенс, адже має чотири колони: Перша — княжий період; Київська Русь; Королівство Русь; Велике Князівство Литовське, Руське, Жемайтіське, друга — період козацтва; Військо Запорозьке; Гетьманщина, третя — період Української Народної Республіки; Західноукраїнської Народної Республіки; Визвольні змагання, четверта — сучасність України. 👀 Так вже вийшло, що наша віртуальна подорож сама якось рухає нас до центру, тож по дорозі раджу завернути на вулицю Генерала Чупринки. Особисто я тут гуляв, наче у музеї під відкритим небом, адже по всій цій локації багато затишних старовинних маєтків (на жаль, можна тільки дивитися, а не заходити). Одним з таких є унікальний Будинок-замок, який у 1907 році був спроектованим архітектором Юзефом Сосновським для себе. Стилістично це псевдоготика з елементами венеціанської архітектури.Далі буде 🔜

✅ ПрилукиНавіть у тих, хто не палить, скоріше за все, згадка про Прилуки асоціюється з відомою маркою цигарок. Хоча, за затишком та історичними об’єктами, це місто дійсно «дає прикурити» деяким більш розпіареним місцям 🔥От наприклад, лише покрутившись на Соборній площі, можна одразу ж побачити аж чотири храми: Спасо-Преображенський собор, Стрітенську церква, Миколаївську церкву-дзвіницю та Собор Різдва Пресвятої Богородиці. А також помітити пам’ятник Володимиру Мономаху, Йоасафові, ліквідаторам Чорнобильської катастрофи, залишки валів фортеці і дивну браму. 📍Спасо-Преображенський собор зведений у 18 сторіччі у стилі українського бароко і вважається одним з останніх взірців українських хрещатих дев’ятидільних п’ятибанних церков. Свого часу «совєти», як це у них було прийнято, розграбували собор і згодом тут почав діяти атеїстичний музей. Після Другої Світової Війни тут облаштували склад господарчих виробів. А з відновленням Україною своєї незалежності, у храмі вже й відновилось богослужіння. 📍Стрітенська церква була збудована у 1889 році. За сумною традицією, «совєти» закрили, але хоча б розмістили тут краєзнавчий музей Прилук, а не щось гірше. Зараз релігійна споруда знов передана для богослужінь. 📍Миколаївська церква з дзвіницею побудована у 1720 році в стилі українського бароко з класичними мотивами (щоправда, дзвіниця була добудована на початку 19 сторіччя). З «совєтами» така сама історія — служби тут не проводились. Та ще й під час Другої Світової будівля була так пошкоджена, що довелось відновлювати аж до 1980-го року, коли у ній відкрили художній відділ краєзнавчого музею. 1992 споруда була передана вірянам. 📍Собор Різдва Пресвятої Богородиці з’явився 1815 році у стилі класицизму. Класика: у 1920- х роках собор закрили, а згодом у його стінах розмістився архів у якому зберігалися фонди Прилуцької полкової канцелярії, полкового суду, Густинського Свято-Троїцького та Ладанського Покровського монастирів, фонд Ламсдорф-Галаганів. У 2005 храм відновив богослужіння. 🗓 Загалом Прилуки відомі з доби Київської Русі. Перша письмова згадка про Прилук-город зустрічається у «Повчанні…» Володимира Мономаха і датується 1085 роком. В ті часи місто було південно-східним форпостом держави й повинно було служити перепоною для половецьких полчищ. Очевидно, деякий час воно таким і було, але вже у 1092 році половці зруйнували місто. ⚔️Прилуки руйнували неодноразово: також і, наприклад, монголо-татари під проводом Менгу у 1239 році. І відродились Прилуки аж у 15 сторіччі, завдяки князям Глинським. Та «недовго музика грала» на тутешніх вулицях, бо у 1482 році пройшлись кримські татари. І місто знов відроджувалось…впродовж 110 років. То московити тут панували, то поляки. А то й козаки, які звели нову фортецю. От, до речі, від того часу і залишились рештки валів, про які я згадував вище.🚪Що ж до дивної брами — то це сучасна споруда 2011 року. Проект передбачав створення імітованих в'їзних воріт в історичну частину міста, на зразок тих що були у прилуцькій фортеці. 👀 Якщо дивитися в бік валів і рухатись праворуч, то зовсім скоро помітите закинуту будівлю. Всередину я не заходив, бо більше схоже на місцеве сміттєзвалище і туалет, але по факту — це будинок просвітителя, нащадка старовинного козацького роду часів Богдана Хмельницького, Володимира Шкуратова. Маєток побудований у 1914 році у стилі модерн з елементами неоготики, стилізований під романтичний замок. За радянських часів у будівлі розміщувалася школа. 🎒Далі ви можете рухатись в тому ж напрямку і «упретесь» у Трьохсвятительську церкву 1879-го року. Ви її точно помітите: така дерев’яна і блакитна. Унікальна серед тутешніх храмів. В 15 хвилинах пішки від неї — Свято-Пантелеймонівська церква, збудована у 1905 році. Її архітектура також досить впізнавана, навіть без мапи, за зелено-жовтими кольорами ви зрозумієте, що вже чітко на місці. Вгадайте, що тут було за «совєтів». В різний період: аптека, склад і кафе. А у 1990 році вже повернулись віряни.Проте, можна далеко від центру не відходити: ✝️ і поглянути на Іванівську церкву 1865-го року. Не варто, думаю, нагадувати про класичне варварство «совєтів»: тут розміщувався склад. Богослужіння тут відновили у 1996 році.🎭Також досить близенько Театр Бродського. Хоч і побудований у 1930 році, але виглядає, наче з епохи на років 100 раніше. Воно і не дивно, його вже завершили в цей період, а от почали аж наприкінці 19 сторіччя. Проте, для такої амбіційної цілі тоді не вистачило коштів. На площі перед будівлею театру у 2008 році встановлено пам'ятник актору театру та кіно Миколі Яковченку, який народився в Прилуках. Як бачите, все досить компактно розміщено 🔝

✅ ВарваЩо я не люблю, так це якусь радянську спадщину по типу тяги до абревіатур. До прикладу — СМТ (селище міського типу), яким по факту є Варва. Проте, як на мене, набагато лагідніше і приємніше звучить — МІСТЕЧКО ❤️І Варва цілком відповідає цьому лагідному опису по настрою. Це містечко хочеться саме відчувати. Тим паче, воно має давню історію, адже засновано у 1079 році і за часів Київської Русі було оборонним пунктом. На жаль, від фортеці з того часу ніц не залишилось, але топонім «Замкова гора» досі присутній. ⚔️ Як ви розумієте, за цей час дуже багато відбулось: під час монголо-татарської навали Варву у 1239 році було зруйновано, далі, звісно ж, відбудували; у 1356-у — увійшла до складу Великого Князівства Литовського, але у 1482 році — знов навала орди; після Люблінської Унії 1569 року тутешні землі увійшли до складу Польщі; у 1649 вже панували козаки, але після смерті Хмельницького і обрання Виговського, який був союзником поляків (а на той час частина козаків, на жаль, тяжіла до дружби з московитами), таки зрештою тут перемогу здобула москва і Варва увійшла до складу кацапської імперії, і далі — до «совєтів» 😞Проте, з прекрасного — з 1915 залишилась нині діюча школа, споруджена в українському народному стилі за проектом архітектора Опанаса Сластіона. А з сучасного от — Церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка хоч і збудована у 1998 році, але відчувається наче давня. А ще природа — вона тут чарівна 😍

✅ СлавськоПро Буковель точно знають всі. Що ж поробиш, маркетологам треба відпрацьовувати свій хліб 👏 ⛷Але й на Львівщині також є гірськолижний курорт. Ще й набагато старіший, до речі. 👴🏻 Туристичний бізнес у Славсько розпочали підприємці Ґредлі. Ну, ті, чий родинний маєток знаходиться у Сколе. Так от, вже у 1820-х роках тут з’явились перші гірськолижні витяги і трампліни на горах Погар та Ільза. Більш масштабний розвиток курорту почався трохи пізніше — у 1907 році. Завдяки увазі КЛТ (Карпатського лещетарського (лижне) товариства), а саме Роману Кордису та Зигмунту Клеменсевичу, які надихнувшись успіхом Закопане, відшукали в Українських Карпатах нелісисті гори в непопулярних серед мандрівників місцинах, але щоб недалеко від залізниці.🏘 Так у лютому 1911 року і виник перший двоповерховий будинок для туристів-лижників, адже до того всі їздили сюди в основному зі Львова і назад. 💥 Проте, вже 15 лютого 1915 року він був підпалений московитами для освітлення схилів на час битви при Славську під час Першої Світової Війни. Відновлення будівлі розпочалася аж у 1922 році. 🏡 У 1937 році в районі вокзалу з’явилася ще одна будівля для відпочинку, побільше. Але під час Другої Світової будинки були зруйновані. Після цього керувати тут почали «совєти». Вже класичного на каналі мого обурення тим, що у релігійних спорудах облаштовувались склади, а палаци плюндрувались, у цьому пості не буде, адже банально у Славському не було де втілити це варварство. Навпаки, у 1970-80-х роках було збудовано більше десяти витягів та організовано кілька дитячих гірськолижних шкіл. До кінця вісімдесятих років Славсько перетворився в основний гірськолижний центр совєтського союзу з великою кількістю різноманітних спортивних баз і готелів. 🇺🇦 Це стало непоганим фундаментом для розвитку курорту вже у Незалежній Україні. І не тільки на зимовий сезон, до речі. Бо край багатий на мальовничу природу, що й дозволяє додатково розвивати інфраструктуру. ⛰ Наприклад, гора Високий Верх (Захар Бекрут), чий крісельний підйомник вважається найдовшим в Україні, вітає гостей, як взимку, так і влітку, запрошуючи до себе. Так само на підйомнику ви можете впродовж усього року піднятися на гори Погар та Тростян. 🏕 Виключно для піших маршрутів тут призначені: Ільза, Менчил та Кремінь (Політехнік). Про різні ресторани, чани, SPA та прогулянки на конях навіть марно згадувати — цього, як і тут, повно всюди у Карпатах. Загалом, занудьгувати у Славсько складно 😎

✅ ГородокЗвідси до польського кордону близько 60 кілометрів. Тож і історично з сусідньою країною містечко дуууже тісно пов’язане 🇵🇱👴🏻 У літописах все якраз починається з відбиття польсько-угорського нападу на Галицько-Волинське князівство 1213 році. Городок тоді був доволі обороноздатний, адже тут контролювали експорт солі в Європу. Проте, згодом тогочасні військово-політичні події все ж відкинули Городок до поляків, за яких тут офіційно і з’явилось місто, завдяки отриманому у 1389 році Магдебурзькому праву. 🔝Торгівля і промисловість тут вийшли на ще вищий рівень, тож у місто охоче приїжджав на відпочинок та полювання і польський король Владислав Ягайло. Він тут і помер, до речі, у 1434 році, а у 1906 році місто на певний час було перейменоване на Городок Ягеллонський. 👎 У другій половині 17 сторіччя місто почало занепадати. В основному воно «посипалось» після навали турецько-татарських військ, хоча й до цього його декілька разів боляче атакували. ⚔️ Зокрема і війська Богдана Хмельницького, які були незгодні з пануванням Речі Посполитої на цих землях. З тих часів від міста залишились лише руїни оборонних валів та земляних укріплень Городоцького замку, які ви можете зустріти де-не-де у місцевому парку 18 сторіччя. 😞 Декілька битв було і під час Першої Світової Війни, а після короткого періоду ЗУНР, в роки Другої сюди вже прийшли «совєти». По традиції, закрили неймовірно красивий костел Воздвиження Чесного Хреста 18 сторіччя, в архітектурі якого поєднуються риси готики, бароко і модерну. Але, до речі, для сусіда по Площі Ринок — ратуші 1832 року спорудження, знайшлось використання за прямим призначенням 🙏

✅ Гніздичів ✨ Містечко-диво. І не лише через свою красу і унікальну будівлю, про яку розкажу пізніше. Все почалось з історії-легенди про те, як власниця сусіднього села, повертаючись через цю місцевість, побачила на одному з дубів образ Божої Матері. За переказами, перед образом зупинилися і впали на коліна і чотири коні, які везли панську карету, і вирушили в дорогу лише після того, як пані вийшла з карети і помолилася. Чутки про це диво ширились, і от звідси вже починається життя храму, який ми можемо побачити тут сьогодні. 🗓 У 1680 році Тереза Виговська збудувала дерев'яну капличку, куди з дозволу Львівського архієпископа Констанція Липського помістила ікону. 26 травня 1755 року образ за рішенням спеціальної церковної комісії було проголошено чудотворним. ✝️ Почалось паломництво і відповідно росли фінансові можливості для побудови кращого храму. 30 серпня 1894 року завершилось будівництво вже нового костелу. 15 серпня 1912 року відбулась коронація ікони Чудотворної ікони Матері Божої Кохавинської папськими золотими коронами. З 1931 року храмом опікувалися отці єзуїти. Вони якраз і встигли вивезти чудотворний образ до польського міста Глевіце напередодні «совєтської» окупації, де він знаходиться донині. 😩 За «совєтів» у костелі влаштували сховище льону, а згодом — інтернат для дітей з вадами розумової діяльності. ☺️ На щастя, варвари залишили ці землі і зараз тут діє монастир святого Ґерарда і навіть з Польщі повернули Чудотворну ікону Матері Божої Кохавинської. Копію, щоправда.

✅ Демня✝️ Ще один закинутий костел на Львівщині. Народився він у 1913 році у стилі неоготики із деякими неороманськими рисами і був названий Матері Божої Ченстоховської, після чого трохи добудовувався, але тішив прихожан недовго — в кінці 1914 року святиню було пошкоджено російськими військами, але хоча б не критично. 💥 Далі — Друга Світова Війна і совєцька окупація. ⛔️ Костел було закрито в 1945 році, у 1960-х тут облаштували колгоспний склад, а в 1984 році — шкільний гімнастичний зал. 🔜 У 1989 році відремонтовано дах костелу, а у 1990 ліквідовано гімнастичний зал. Проте, далі храм стоїть собі пусткою, але поки ще в прийнятному стані. ⛏️ Цікаво ще, що костел зводили з місцевого вапняку, що не є аж сильно популярним будівельним матеріалом. 🪦 З цього ж каменю місцеві майстри різьбили і надгробки на тутешньому некрополі, закладеного ще у 1834 році, який за своєю красою дуже схожий на Личаківський цвинтар у Львові. Зачасту туристи оминають цю локацію, а дарма. Адже пару годинок прогулянки в оточенні унікальних скульптур та, власне, костелу — викликає якесь навіть медитативне враження.

✅ ОброшинеА це село славиться своєю доволі унікальною пам’яткою. Можна сказати, що вона об’єднує релігію і світське життя на одному клаптику землі 🤝✝️ Саме тут у 1730 році збудовано палац львівських католицьких архієпископів для відпочинку вищих чинів церкви. Навколо палацу також було створено затишний парк, в частині якого вже набагато пізніше, у 1960-х створено невеличкий зоопарк. 😭 Свого часу сам палац сильно постраждав в роки Першої світової війни. російські солдати у 1915 році сплюндрували маєток, забравши звідси всі цінні речі. Пізніше палац перейшов до німців, які добили маєток. Після такого варварства будівля стояла без вікон і дверей, зі зруйнованими камінами і навіть підлогою. У 1920 архітектор Броніслав Віктор і реставратор Юзеф Пьотровський взялися все реставрувати, але не за старими згадками, а по-своєму. Фасади отримали модерністський декор, з боку парку зроблено балкон на спіральних стовпах, встановлено декоративні тумби на терасі зі сходами. 🗓 Пройшли роки, все знов пооблущувалось, пообпадало, ще й додало те, що за совєцької влади у палаці з’явився Науково-дослідний інститут землеробства і тваринництва західних областей України.

✅ СтоянівЦе черговий приклад, як випадковості — не випадкові. Просто проїжджаючи повз невеличке село, я натрапив на величний, і головне, доглянутий, костел. Як виявилось пізніше, Костел Найсвятішого Серця Ісуса. 🗓 Побудований він в 1901 році. Після совєцької окупації, храм використовувався, як склад. У 2000 році костел повернули римо-католицькій громаді, після чого почалась капітальна реставрація, от тому він і виглядає дуже свіжо. Саме ж село і до зведення своєї знакової споруди має давню історію. Першу згадку про Стоянів датують 1501 роком. Привілеєм короля Сигізмунда II Августа 1547 року Стоянову було надано магдебурзьке право. ⚔️ За часів Хмельниччини місто дуже потерпало не стільки від боїв, як від розміщення та переходів військ. Так було 1651 року, перед битвою під Берестечком. Це, звісно ж, не сприяло благополуччю тутешніх мешканців. 🚂 У 1910 році було прокладено залізницю. Під час першої світової війни її намагалися продовжити до Луцька, однак це зробили лише у міжвоєнний період.

✅ СколеМісце неохопного простору серед гір 🏔Найбільш активних туристів приваблюють прогулянки національним парком «Сколівські бескиди», де втрачається відчуття часу від безлічі річечок (окрім основної Опір), потічків, схилів та різноманітності флори та фауни на площі близько 25 гектарів 😮Але для любителів більш спокійного туризму раджу виконати програму мінімум: ✔️ пройтись до водоспаду Гуркало, який є частиною річки Велика річка. Його висота 5 метрів. Ця локація зовсім не обділена якостями цивілізації, тож ви зможете і сувеніри купити, і поїсти.✔️ побачити двоповерховий необароковий палац Гредлів, побудований у 1886 році. На той час ця родина була найбільшим власником Сколівських лісів — понад 30 тисяч гектарів, а також вмілими підприємцями, які розбудовували у місті інфраструктуру, серед якої до наших днів навіть залишились водогін та вузькоколійка. Проте, від балів і поважних гостей, на кшталт онука австрійського імператора Франца Йосифа І, тут залишилась тільки пам’ять у вигляді розкішного фасаду і трохи занедбаної території. Адже всередині будівлі за совєцьких часів розташовувався штаб НКВД, а з 1956 року палац перетворили на школу-інтернат✔️ пам’ятник Трембітарям ви й так побачите дорогою😎 Стела була встановлена ще у 1985 році на честь визволення міста Сколе від гітлерівців. Тому раніше над трембітарями була ще й скульптура радянського воїна. В 2016-му її замінили постаттю Архістратига Михаїла.