#Тисячовесна Як ішлося на презентації, у категорії "Неігрове кіно і серіали" вже зареєстрували 468 заявок, з них 91% повнометражні фільми, решта 9% – серіали. Частина заявок ще на розгляді в Держкіно, де беруть до уваги технічну відповідність. Про результати відбору стане відомо з 12 по 17 червня. Ще напишу про все детальніше, а поки трохи лайфу, даруйте за неформальний тон.😊🌷Ще на вулиці була помітна увага до події з боку культурної спільноти. Біля Оперного театру кілька разів утворювалася нескінченна черга. Тут один кінематографіст покликав експерта, який щойно прийшов – мовляв, зайдемо разом. Але експерт принципово пішов і зайняв своє місце в кінці. Заздрю: я того режисера шукала-шукала, щоб поставити пару запитань.🌷 Один кінематографіст мало не спізнився на подію, ще й прийшов у шортах, хоча на вході до вестибюлю Національної опери України є попередження про дрескод – якось їм ті шорти впливають. Запідозрила, що він і не ходить в оперу. 🙀Втім, на фаховий рівень в кіно це не вплинуло. Пустили його на подію, я потім бачила.🌷 Атмосфера у залі була натхненною: тут і зустрічі з колегами, і надії на суттєві зміни; сяяла люстра, деякі люди тільки її і знімали. Авторці "Документів" зйомку чомусь заборонив чоловік у чорному, посилаючись на ембарго до 14:30. Дивно, заборона стосувалася публікації матеріалів, а не власне зйомки. Але він затято повторював "Не просто ж так сказали". Не біда, гортайте фейсбуки: чимало інших учасників та учасниць свята вели і фото-, і відеозйомку.🌷Дуже скидалося на те, що зараз може виступити президент.І дійсно, Володимир Зеленський завітав на подію і навіть затримався на розмову за участі Тетяни Бережної. У залі був позитивний, дуже святковий настрій, про кіно йшлося не раз. Спільнота охоче сприймала і гумор від президента, і сам факт визнання ролі митців. Все-таки, багато хто сподівався на такі зміни ще з 1990-х.🌷 Під час сесії запитань і відповідей із зали пролунало прохання назвати кілька улюблених українських виконавців президента, і тут він замислився. Ну, можна зрозуміти: десь у перших рядах була Наталія Лигачова, це все ж налаштовує на відповідальність. Завершився цей епізод тим, що президент запропонував поділитися враженнями про музику самого чоловіка, який ставив запитання.🌷Щодо сучасної музики, у пілотному варіанті програми є свої нюанси: то нішеві експерти переймаються через неможливість обирати заявки за жанрами, то намагаються зрозуміти, як оцінювати заявку на музичний твір без демки.З документальним кіно таких казусів ніби немає. Спостереженнями поділюся трохи згодом, але не затягуватиму: час готувати заявки на наступну "Тисячовесну".
На Суспільному скоро вийде фільм "Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського" кінорежисерки Надії Парфан. пільному скоро вийде фільм “Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського” кінорежисерки Надії Парфан. Якщо хтось уявив набір архівних слайдів, видихайте. Це дуже приємне і навіть нестандартне кіно з живими кадрами і залученням сучасних митців, значно ближче до повноцінної оповіді, ніж до аудіовізуальних “рефератів”, які на деяких каналах асоціюють з просвітницьким документальним форматом. Це, безумовно, важлива спроба популяризувати постать художника Якова Гніздовського, який досі залишається відомим переважно у вузьких колах. Коли візуального матеріалу виявляється недостатньо, Парфан знаходить провідника, якому всі несамовито раді. Адже це кіт, який оповідає історію Гніздовського і водночас відкриває інший, чуттєвіший рівень цієї біографії. Цей смугастий свідок епохи задає людяний тон розповіді, як і легку, емоційну оптику. Останнє очевидно свідомий вибір задля комфортного перегляду. Водночас у цій історії місцями виникає зсув фокусу: розмова про Гніздовського та його контекст інколи відступає перед котячими сюжетами й загальним емоційним шаром. Це не стільки проблема фільму, скільки напруга між біографічним матеріалом і способом його популярного переосмислення. Наприклад, під час прем’єри на фестивалі “Молодість” у дискусії в залі йшлося радше про любов до тварин, ніж про саму графіку чи мистецький контекст постаті. Важливий акцент додав коментар Вахтанга Кіпіані про необхідність повертати такі імена, як Яків Гніздовський.Інформаційне поле, комунікаційна стратегія щодо фільму зараз завдання з зірочкою. Сьогодні документальне кіно часто балансує між складним змістом і потребою бути "легким", видовищним, привабливим. Тому цей фільм і успіх Суспільного, і виклик: чи можливо з нами говорити на серйозні теми без такого пом’якшувального фільтра? Додаю посилання на інтерв'ю з кінорежисеркою, там є і дати показів фільму.
А ось і новини щодо DOCU/PRO
👀Власникам та власницям індустрійної акредитації ми пропонуємо унікальну нагоду отримати індивідуальні консультації від досвідчених експертів/-ок світової документалістики. Як це працює: за тиждень до початку фестивалю ви отримаєте розсилку з анкетою, де зможете обрати експерта/-ку, а також день та час консультації. В анкеті також необхідно буде надати інформацію щодо проєкту, для якого необхідна консультація. Пріоритет буде надано проєктам, що знаходяться щонайменше на останній стадії розробки та з найбільш чітко сформульованими питаннями для консультації. Якщо вас відберуть для консультації — з вами погодять точний часовий проміжок за два дні до початку фестивалю. Експерт(к)и зможуть надавати консультації максимум 4–6 командам. Учасники/-ці бойових дій і ветерани/-ки війни можуть отримати індустрійну акредитацію зі знижкою 50%. Для цього просимо звертатися до нас через електронну адресу:
[email protected] Подача заявок на акредитацію відкрита до 25 травня (до 23 квітня її можна придбати за ціною для "ранніх пташок" — 2000 грн)
Після призначення керівником Довженко-центру Ігоря Гладуна інституція знову опинилася в центрі чергового конфлікту: ексдиректор Іван Козленко опублікував великий допис із критикою нинішнього менеджменту та описом, як, на його думку, управління інституцією стало "кулуарним". Без пруфів сприймати такі заяви складно. Ясно одне: Довженко-центр уже кілька років перебуває в стані затяжної інституційної кризи.У цих обставинах Центр продовжує виконувати свою культурну місію: ініціював онлайн-кінотеатр, організовує публічні покази та бере активну участь у кіноподіях. У цьому контексті особливо важливо, що Олена Гончарук, згадана Козленком, де-факто продовжує залишатися лідеркою і захисницею національного кіноархіву. Її позиція свідчить про те, що навіть в умовах війни культура може залишатися активною і публічною, а кіно продовжує формувати суспільні сенси й орієнтири.Допис Козленка також нагадує, що непрозорі рішення та внутрішні суперечності не особиста справа керівників авторитетної культурної інституції. Та чи цінуємо ми тих небагатьох фахівців, які ставлять на перше місце професіоналізм, прозорість і збереження спадщини? Вектор розвитку українського кіно та його спільноти формують не полиці з фільмами, а люди. І їхня репутація вимірюється конкретними вчинками.
Доповнила у цьому тексті абзац про новелу з "Війна-ненажера. Сім" за текстом Ігоря Луценка. Там є моменти, які спочатку видалися спірними. Сьогодні під час дискусії з колегою раптом згадала все, всі подробиці. Словом, кожна з історій збірки містить глибокий посил. Тому треба дивитися і слухати дуже уважно. Можливо, ще по кожній новелі робитиму нотатки, коли виходитимуть. ДОПОВНЕНО. У своєму дописі громадський активіст, військовий Ігор Луценко прогнозує для України роки боротьби. Таку світоглядну безапеляційність бере до уваги лідер «Вавилону’13» Володимир Тихий (новела «Зі мною будуть сперечатися»). Блогерський текст звучить як жорсткий мобілізаційний маніфест, адже він психологічно готує до довгої війни і водночас фаталізує конфлікт, майже не залишаючи простору для інших варіантів розвитку подій. Втім кінорежисер змінює акцент уже в самій назві – «Зі мною можуть не погодитися» замість «Воювати вічно» – , і відкриває поле для сумніву, діалогу, внутрішньої роботи. Цю тезу Володимир Тихий розвиває на прикладі реабілітаційного центру для військових. Серед ветеранів є люди, які змінюють свій моральний тягар на оптимістічніші думки чи намагаються відрефлексувати цю дійсність у художніх роботах. Своїми спостереженнями в новелі ділиться й психіатр, який переводить емоційну розмову в площину фахового осмислення, пропрацювання травми.
У суботу, 21 лютого, в Будинку кіно – показ фільму "Ти – космос" та дискусія кінокритиків. Ця зустріч може виявитися важливою – принаймні тому, що оцінки стрічки часом були настільки несподіваними, що стали темою допису письменниці Оксани Забужко. Робота Павла Острікова точно вийшла за межі суто індустріальної події й потрапила у ширший культурний контекст.Сьогодні медійний простір дедалі частіше переорієнтовується або на кон'юнктуру, або на швидкі формати, де думку підміняє реакція. На цьому тлі незалежна кінокритика вже не така помітна і меншою мірою доступна глядацькій аудиторії. Навіть у Києві відчутний брак майданчиків, де кінокритики могли б виступити аргументовано.Тим часом індустрія бореться за кінотеатральну аудиторію, а медійна "кінокритика" може редукуватися до переказу сюжету або несе цінність для медіа за шкалою лайків чи трафіка. Проте ані геги, ані гугл-аналітика не формують кінокультуру, це лише один із шляхів її популяризації. Рівень глядацької оптики потребує середовища, розмови, складності.Тим важливіше, все-таки, повернутися до обговорення фільму "Ти – космос", який надихнув, здається, багатьох із тих, хто вболіває за українське кіно. Це стрічка, яка говорить про Україну й українців у спосіб, зрозумілий світові: без навмисного пафосу, без декларативних акцентів, але з такою вивіреною простотою і гідністю.І для самих українців, як виявилося, дуже важливо почути, як після втрат звучать естрадні пісні з колекцій платівок у відкритому космосі. Хоча сам прийом не новий, як, власне, й історія мистецтв."Ти – космос" вийшов водночас глядацьким і не зовсім глядацьким, амбітним і стриманим, теплим – попри майже аскетичну реальність космічного трака.Тут дійсно є про що поговорити. Приходьте задати тон дискусії 21 лютого у Будинок кіно. Початок перегляду о 15-тій, дискусія почнеться о 17-тій годині. Подробиці за цим посиланням.
Вже не раз саме медійникам вдавалося зняти кадри документальної цінності. Епізод наприкінці матеріалу Михайла Ткача "Хрещений батько “на удальонці”. Як «Українська правда» знайшла Андрія Єрмака" може бути таким прикладом.Журналісти УП викрили приміщення, де Андрій Єрмак перебуває в оточенні охоронців. Це підземний поверх Палацу спорту, що є, між іншим, власністю держави. Як ідеться у розслідуванні, Михайло Ткач намагався поставити питання Єрмаку. Коли той поїхав, знімальна група вирішила спуститися до підвалу. А там ніби і зала для чiлу, i законспірований штаб: безлад на столі, їжа й напої на чотирьох, кинуті напризволяще телефони... І над усім цим натюрмортом телевізор з радянською комедією «Джентльмени удачі», де звучить пісня "Проснись і пой", згадується Федя Єрмаков і, звісно, репліка "Вор он!". Цікаво, це повний збіг чи монтаж?Несподівана і виразна сцена для всіх, хто мислить образами... Здається, результат вийшов навіть сильніший за будь-який коментар. Повну версію розслідування дивіться тут.
У ці світлі дні треба б написати всього побільше, але авторка “Документів” отримала розсилку Barrymore Film Center із американського Форт-Лі. Окрім бадьорого звіту про "extraordinary year", пишуть і про перші заручини в цьому кінотеатрі. Місце там пам’ятне: до початку XIX століття, поки кіноіндустрія США не перебралася до Голлівуду, Форт-Лі був центром незалежних кіностудій. У кінотеатрі діє серйозний музей. Локація популярна: звідси й на Мангеттен можна городами перебігти... Невже влаштовуватимуть весілля?Невелике розслідування щодо “engagement” підтвердило, що в грудні справді відбулася така оказія: пара заручилася під час одного з Candlelight Concerts [зацініть сигналізацію], а Barrymore оголосив про це у соцмережах як про щасливу подію для кіноманської спільноти.Ось так арт-кінотеатр із залом на 253 місця створює атмосферу та підтримує емоційний зв’язок із аудиторією. Тут стежать не тільки за відвідуваністю, а й за повторними візитами глядачів. Окремо виділяють літню аудиторію. Для гастрольних гостей є майже готельний номер з кухнею і ванною. Наступного року в Barrymore запрошують брати з собою побільше їжі з їхнього кафе grab-and-go. Також посилюватимуть технічні можливості сцени... До ширшого формату на додачу до кіно тяжіють й інші кінотеатри. У Києві це, зокрема, культурний кластер Краків та, й власне, Будинок кіно, де відбувається чимало музичних та інших подій. Єдине, що дистрибуторам доків про кейс із смачною їжею краще ніц не казати, бо ті голубці та котлети любу подію переб'ють. Barrymore Film Center теж на ті стейки не дуже сподівається, фандрейзить і придумує всілякі пам’ятні таблички для щедрих спонсорів. Головний виклик для кінотеатру – влучити з подіями для міської громади в цілому.
TGLIST.COM.UA
