Марат помер уві сні.На початку березня, навесні.Коли тануть сніги,і ріки лишають свої береги,як діти лишають батьківські домипісля тяжкої зими.Марат тренувався на «Спартаку».Мав удачу навчену і тривку,мав треноване тіло, ходив із серйозним лицем,був, мабуть, справді кращим бійцему напівсередній вазі,носив наколку з Фіделем на лівій нозі.Імам говорив, стоячи над ним:«Пророк, - говорив, - ніколи не був сумним.Пророк знав – зло зжирає зло.Буде так, як буде. Завжди так і було.Ось і Марат матиме що сказати,про кожну з власних провин.Пророк і вигадав пневмоніюдля таких як він».Маратова мама мовчала в кутку.Маратів брат слухав молитву гірку.А коли імам поклав долонюйому на плече худеі сказав:«Усе, що зникає, знову колись зійде»,«Ніщо не зникає, - відповів йому брат. -Я заберу собі капу, з якою бився Марат.Я знаю, чому він помер.Щоранку він бився проти своїх химер.Щодня він збивав у кров кулаки.Щовечора він відчував,як згасають над ним зірки.Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу.Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу.Як може зникнути те, що є?Що з ним робитиме той, хто все нам дає?Зникнути може хіба що страх.Решта лишається в нас – молодших братах,які відбивають собі серця,стоячи до кінця».Брат відійшов убік.Він був молодший на рік.Марата вважав головним.Всюди ходив за ним.Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,і приховував сльози, мабуть, соромлячись нас.Коли виносили тіло, почався сніг.Падав з темних небес просто до ніг.Імам ішов попереду, ніби мара.Рання весна на цвинтарі – не найкраща пора.Жінки починали плакати, а чоловікивідчували, як тихо згасають над ними зірки.Сергій Жадан #сергій_жадан