по вертикаліплаче холодна сльота, воєм вітру лісам розказує:там, де і звір не тропив – пнеться шлях між камінних пазурів,там, де і птах не літав – хтось повзе по стіні гранітовійв небо – назустріч тобі, милосердний гірський Хранителю.милість твоя – монумент, подарований найвідважнішим:прийшлим по божих костях – приліпитись до скелі намертво.  хай же мене омине правосуддя всесвітніх важелів,доки мій дух не застряг в одиночній тюремній камері –в череві міста. а там тільки злидні хапають за руки.жоден живий не спитав, нащо граю в смертельні забавки.доля кумедна й проста – навіть з нею мені не зладити. тільки сестриця-сльота провела понад хмари лагідно.там, де лиш сонячна мла – крок за кроком / за вдихом / видихомближче небес береги і шпилі, що їх час вигострює.по вертикалі прийшла –  через тихе, святе й невидиме.здрастуй, Хранителю гір, можна, буду твоєю гостею?тут, на вершині, межа, а за нею… кого ти згадуєш? навіть якщо не їси, розламаю хлібину надвоє.навіть якщо не бажав, я в обіймах твоїх затримаюсьданню жорстокій красі. бо і ти був колись людиною.та ненадовго, аби завітати ще раз непрошено.білим по білому тче міріади шляхів неходженихсотня закоханих зим і ховає сліди порошею… холодом сивих очей стану згодом на тебе схожою. знаю, Хранителю, всі ми опинимось там, де скорюєгордість дорослих дітей, що не стали колись героями.ми – зоренитяні сни, переплетені в сніжну мандалу.хто за тобою іде, обертається тінню / згадкою.***стихне сльота, і один із богами забутих янголівмовчки до сотні полічить, бо так повелося.тільки на цій висоті домовини мені не злагодять.вмерзну в розріджену вічність обличчям до сонця. @alefandco#алеф