Telegram statistics channel - @tvremotevsbookmark

Пісенька «гутен морген» 🎶 встигла завіруситися й забутися. Зате, я можу вбити одним постом одразу два серіали 🪓Отже, пара середнього віку з двома дітьми вигідно купує нерухомість в глушині, щоб втекти від проблем. Є нюанс – у будинку сталася трагедія, і не всі мешканці захотіли його полишити. Нічим хорошим це не закінчиться.Кассандра – зраджена жінка, жертва аб’юзу та експериментів свого чоловіка, гіперконтролююча та зациклена на ідеї материнства навіть після смерті. Старий сюжет, який «освіжили» перенесенням свідомості героїні в тіло робота і систему управління будинку.«Сяюча долина» – це неприхована пародія на троп будинку з привидами та «Дитину Розмарі». За рівнем гумору нагадує «Дієту з Санта-Кларити», також моментами я ловила флешбеки до «Зла»/Evil, мама головної героїні взагалі один в один 👯‍♀️ Письменниця стає одержимою після переїзду і укладає угоду з демоном, щоб дописати нову книгу, а в другому сезоні – вагітніє за загадкових обставин. Тут є абсурд і самоіронія, та на жаль, шоу не продовжили 🥲

Та коли Віктор з друзями знаходять на звалищі ще «живого» андроїда і вирішують його врятувати, вони приносять біду до своєї затишної домівки.Так Джованні наздоганяє відповідальність за темне й жорстоке минуле. Щоб захистити Віктора, він здається машинам-переслідувачам і рушає на перепрошивку.Із цього моменту у Віктора зʼявляється місія – зʼясувати, ким був прийомний батько, знайти його і відновити памʼять, а також дізнатися, що сталося з рештою людей на планеті. На довгому й складному шляху хлопець зустріне інших андроїдів, що чинять опір, покладатиметься на давних вірних друзів – і сюрприз – віднайде у собі нові й романтичні 🫠 почуття до незнайомця, з якого все почалося.Квір-персонажі, як я зрозуміла, присутні у всіх творах Т. Дж. Клюна. Наче дивишся Нетфлікс 🫣 В даному випадку мені це точно здалося зайвим, бо загалом роман досить світлий, наївний і претендує на якісну дитячу фантастику з бадді- та роуд-елементами. Без цієї сюжетної лінії він би нічого не втратив.Проте, рекомендасьйон мій маєте.

Класний герметичний детектив про інтриги та вбивства в студентській спільноті. До рівня вибагливості й пафосу «Ніби ми злодії» Л. М. Ріо чи «Таємної історії» Тартт «12 вбивчих днів» не прагнуть, але впевнено обходять минулорічний «Усі в моїй родині – вбивці» зі схожим зимово-заметільно-готельним сетингом.Протагоністка Чарлі – єдина учасниця елітної закритої Спільноти маскарадів, що не має багатого родоводу і статків. Тому її карʼєра після університету обмежилася безкінечними пробами та зйомками в рекламних роликах, доки інші ставали успішними журналістами, фінансистами, рекламниками та інфлюенсерами.Будучи чужинкою серед гурту розбещених спадкоємців, вона все одно отримує запрошення на «зустріч випускників», бо без її акторської гри чергове інсценування детективного сюжету буде неповним.От тільки виявилося, що в сюжет нової «гри у вбивство» вплетено забагато дошкульних деталей та компромату з минулого «маскарадців» – нерозкритої справи про зникнення їх друга та очільника Карла дванадцять років тому.

Як людина, що влітку влаштувала собі марафон і прочитала всі перекладені книги «Дюни», вважаю, що серіал-приквел варто дивитися.«Пророцтво» – це та сама «політика», якої багатьом не вистачило у фільмах. Спроба розглянути витоки конфлікту Атріди-Харконнени, екскурс у батлеріанський джигад, що є одним із наріжних каменів лору, ну і звісно ж, дослідження формування влади Бене Ґессерит.Як на мене, втілення молодої Валі Харконнен Джессікою Барден («The End of the F***ing World») є більш лячним, ніж акторська робота Емілі Вотсон. Тревіс Фіммел також чудово впорався з роллю (продублювавши амплуа релігійного фанатика з «Вихованих вовками», та менше з тим).Це серіал про те, як особисті вибори персонажів вплинули на дуууже довгий таймлайн за умови відповідного історичного контексту та збігу обставин. Генетична епопея оригінальної «Дюни» дійсно могла б розпочатися саме так. Найбільше заінтригував намічений звʼязок між Арракісом, Шай-Хулудом та мислячими машинами. Сподіваюся, що другий сезон не опустить планку.

«Містична річка» перевершила мої очікування. Анотація про трьох друзів дитинства, таємниці минулого та вбивство дівчини у маленькому місті не обіцяла нічого оригінального. Та автор, якого ви точно знаєте за «Островом проклятих», недарма відзначений преміями Едгара Алана По та Гільдії сценаристів США.Це потужна кримінальна та психологічна драма з майстерними діалогами, суперечливими персонажами та роздумами про істинну доброчесність без моралізаторства. Враження, наче дивишся котрийсь із оскароносних фільмів 2000-х, такий, яких більше не знімають *дістає своє вʼязання та пояс із собачої шерсті*Головний сюжетний поворот вже дещо затерся за два десятки років з виходу книги, тому уважний читач його легко передбачить. Але цей роман захоплює, викликає палітру емоцій від співчуття й збентеження до огиди, та примушує вірити у вигадану автором історію. А екскурс у дитинство героїв – один із моїх улюблених прийомів, що задає тон подальшої оповіді. Тож щиро раджу включити до читацьких планів, якщо ще ні.

Люблю Макевоя, і тут він не підвів. Чудово втілив харизматичного психопата-садиста з лівацькими поглядами, очей не відвести.Сюжет «Не говори зі злом» досить передбачуваний, якщо скласти докупи жанр фільму, кастинг і сетинг. Але перевага саме в атмосфері психічної напруги, створеної акторами. Подружжя американців, що переїхали до Англії, втратили роботу, виховують нейронетипову доньку та переживають кризу в стосунках, знайомляться у відпустці з дотепним лікарем Педді, його дружиною Сієрою та німим сином Антом, який народився без язика. Хоча між парами мало спільного, після повернення додому вони вирішують провести спільні вихідні на фермі Педді – для зміни оточення і зближення своїх соромʼязливих дітей.Там швидко проявляється деспотичність і неврівноваженість Педді, він чинить на гостей моральний тиск, явно провокуючи на щось. Але на що? Чим він насправді заробляє на життя, і чому на тілах його дружини та сина є рани й синці?Мабуть, краще було в це не лізти, але тоді і фільму б не було 🌚

Тато 12-річної Ґретель – високопоставлений офіцер Рейху і керівник одного з польських концтаборів. Саму дівчинку нічого в цьому не бентежить, вона хоче лише напакостити допитливому молодшому брату та привернути увагу молодого лейтенанта Курта……Жінка, що прожила все життя під чужими прізвищами, шукала кращої долі аж в Австралії, приховувала акцент і здригалася від будь-якої згадки про Німеччину чи Польщу, на схилі років стає свідком домашнього насильства над дитиною.Чи має вона моральне право засуджувати абʼюзера? Де межа між злочинами нації та окремої людини? Між гріхами батьків та дітей? Яким було материнство самої Ґретель? Чи готова вона пожертвувати виплеканою анонімністю?Родинно-історична драма ірландця Джона Бойна балансує між засвоєним з дитинства цинізмом, здоровим сарказмом, що виник як наслідок життєвого досвіду, та природною людяністю персонажів. Текст легкий і динамічний, оповідь затягує. Так автору вдається не відштовхнути читача і примусити дійсно замислитися над складними питаннями.

Наочний приклад, чому я, зазвичай, ігнорую популярні книжки з тіктоку 😏«Шістка Атласа» – роман у жанрі фентезі та dark academia про найкращих молодих чарівників свого покоління, які отримують можливість стажуватися в Александрійській бібліотеці (метафора найбільш повного і захищеного сховища людських знань, в тому числі магічних) та пройти ініціацію до таємничого Товариства її хранителів. От тільки ритуал посвяти включає жертвопринесення одного з них.Задумка непогана. Магічні спеціалізації, способи їх використання і комбінування, спроби теоретизаціі магії справді підкупають. Основний сюжетний поворот теж не зовсім передбачуваний, і коли на кону стоїть обнулення усього світу, історія починає грати новими барвами.Але все, що стосується емоційної сфери, мотивації персонажів, діалогів, 🌶️ сцен або натяків на них – такий крінж 🙈 Можливо, це недоліки не лише авторської манери, а й перекладу, але синтаксис прям дуже ламаний. А тому, читалося по діагоналі і очікувана насолода від книги отримана не була 😢

«Sweetpea» – серіал у жанрі «чорна драмеді» про забиту тихоню, яку всі ігнорують або зневажають, тож вона вирішує взяти справу в свої руки та покарати всіх поганців. Із претензією на іронічність та абсурдність, спочатку шоу нагадувало «The End of the F***ing World» або «Встигнути за два тижні» з Мейзі Вільямс. Але, навідміну від інших протагоністів, Ріанон надто впивається власною ницістю, можливістю безкарно вбивати й брехати. Втілена заздрість, дрібʼязковість та нарцисизм, вона, наче пʼявка, намагається присмоктатися до будь-якого джерела внутрішньої сили, і ображається, коли її з огидою відривають.Щоб за персонажем було цікаво спостерігати, він має проходити внутрішню трансформацію, долати перешкоди та робити складні моральні вибори на шляху до якоїсь амбітної мети. Ріанон же просто звинуватила у своїх проблемах світ і відпустила найгірші пориви на волю.Можливо, саме це нам і мали на меті показати – якщо жертва з радістю сама була б абʼюзером і не розрізняє чорне та біле, то чи гідна вона співчуття?

Із вами знову #жовтневаполичка. Оповідання Джо Гілла позбавлені гепі-ендів, сповнені безнадії та туги. Картонні лабіринти, зловісні карнавальні маски, закорковані передсмертні віддихи, плащ зі старої ковдри – автор майстерно використовує весь цей реквізит для того, щоб перетворити своїх цілком звичайних героїв на божевільних безумців і лихих чародіїв.Хоча, у випадку конкретно «Чорного телефона» екранізація краще. Та раджу звернути увагу на «Плащ», «Батькову маску», «За власним бажанням». Спустошення, яке вони по собі залишають, – промовистий знак якості для жанру.Є тут і ретелінги й омажі: «Абрагамові хлопці» переосмислюють легенду про Ван Гелсінга, а «Ти почуєш спів сарани» розігрує «Перевтілення» Кафки на смітнику біля ядерного полігону. Трагічна історія надувного хлопчика з «Хлоп-Арт» – чудове щеплення від булінгу та шовінізму, попри дуже прозору метафору. Включила б це оповідання в шкільну програму.Загалом, дуже збалансована й гарно оформлена збірка. Повністю виправдані очікування 👏