Обговорення мовного питанняВ українському середовищі існують два поширені погляди щодо російської мови. Перший, домінуючий і ретельно поширюваний державною машиною, стверджує, що від російської потрібно абстрагуватися і вирвати її з коренем із культурного поля.Другий звучить тихіше — культура не є лінгвоцентричною. Українська культура повинна (культура нікому нічого не повинна — прим.) поширюватися за принципом «пиши, головне — правда».Щодо абстрактного поширення культури. Насамперед, культура не є чимось постійним. Українська культура за 60 років пройшла трансформацію від глибоко радянської до «конвергенційної», а потім і перебудовної у 80–90-х, після чого відбулося ще два різкі повороти — у 2014 та 2022 роках.Ідеї та побут, які просувала й відображала культура, радикально змінювалися протягом цього часу. Як і ставлення до російської мови та самих росіян у відповідності з економічними тенденціями: інтеграція у радянську економіку, потім перебудова на Захід, пізніше — розрив коопераційних зв’язків із РФ та початок війни. Причина — наслідок, світ — його відображення на екрані та в пресі.Отже, культура лише відображає масові явища в економіці та суспільстві. Мова — частина цієї культури.Мова також є інструментом пропаганди, бо сама культура — це поле, де ведуться битви ідеями. Баталії відбуваються між соціальними групами і всередині них.«Словом можна врятувати, словом можна вбити, словом можна повести полки за собою».Наприклад, руйнування промислової бази, що призвело до деградації науки та освіти, посилило контраст між нашою країною та Заходом, куди ми прагнемо, приймаючи статус ресурсного придатка.Економіка «зерна і кіоску» не може створювати привабливі для населення, а тим більше для молоді, ідеї. Працювати на полі «нецікаво» і невигідно, а от вивчити англійську, стати дизайнером або програмістом і поїхати на Захід — цілком реально.Культурний вплив Заходу йде саме від економіки. Тому повсюдно популярний сленг, який значно спрощує нашу мову, а отже й мислення. Але він також показує домінуючу культуру, і вона — не наша. Це та культура, за якою стоять авіаносці, передова промисловість і наука. Інструкції для авіаносців і передові наукові праці — все європейськими мовами.Тому наші уми не належать нашій країні, особливо найкращі — економіка «порівняльних переваг» пропонує лише кіоск і поле. А освічені кадри бачать своє застосування лише у складанні умовних авіаносців та промисловості.Враховуючи все сказане, немає жодної різниці, якою мовою українські ЗМІ будуть вести мовлення для внутрішнього споживача. Для світового культурного резонансу Україні потрібні прориви у космосі, у технологіях, чіпах тощо. Це відгукується в серцях будь-якої нації. Наразі ми маємо лише 107 місце у рейтингу доходів на душу населення світу у 2021 році та відсутність емпатії до української мови і культури. Тому й сенсу перебирати між російською та українською немає: російськомовний простір не буде слухати, а світу це нецікаво.Мова — лише інструмент, сила якого залежить від базису, що стоїть за нею.Перейдемо до питання російської мови в Україні.Мова також є інструментом пропаганди та культурного розмежування. Наприклад, поширеність англійського сленгу працює на США та частину європейських країн.Через це нинішня українізація, особливо після 2022 року, — процес не культурний, а політико-економічний. Це не розвиток культури, а механізм заперечення попереднього культурного поля, тобто форма культури скасування.Подібні процеси не є унікальними. Вони супроводжують зростання протекціонізму. Кожна сторона в цих умовах шукає винного і маркує його не лише економічно, а й культурно. Звідси — тиск на мову, історію, символи. Це можна спостерігати в Казахстані та Прибалтиці.Тому спір «якою мовою говорити» — другорядний і по суті хибний. Російськомовний простір Україну вже не чує, а світовій спільноті мова України поза контекстом війни байдужа. Світ слухає тих, у кого є наука, флот і технології.