Терміни завершення війниВійни закінчуються не тоді, коли від них втомилися, а тоді, коли вони перестають бути вигідними. Усе інше — ілюзії для внутрішнього споживання.Зроблю ремарку щодо переговорів між Україною та РФ. Переговори не означають прагнення сторін до миру.Спостережуваний переговорний процес має три цілі: 1. з’ясувати, чи можливо досягти власних цілей мирним шляхом; 2. пошук нового релевантного договору щодо сфер впливу та торгівлі (стосується і США, і Росії); 3. перекроїти світові альянси на свою користь, використовуючи протистояння між США та Китаєм, торгуючи собою в надії вибити кращі умови (стосується РФ).Фактично це торг: сторони (не враховуючи Україну) домагаються власних інтересів, які не змінилися ні до, ні після початку війни.Нині війна зайшла в глухий кут, коли досягати цілей на полі бою стало складно, а переговори в такій ситуації є менш затратним способом врегулювання конфлікту. Але вони вимагають поступок, тоді як ані США, ані Росія не змогли повністю реалізувати свої завдання. Росія не «обвалилася» в кризу під санкціями, а лояльна ліберальна опозиція не мала жодних шансів захопити владу — що відповідало б інтересам США та Європи, які змогли б освоювати російський ринок і ресурси без конкурентів та без страху репресій чи жорстких регуляцій.Україна ж залишається мілітаризованим опорним пунктом НАТО на російському кордоні. Це заважає просуванню Росії у Східній Європі, де досі зберігається виробнича база та сектори промисловості радянських часів, цінні для російських металургійних, нафтогазових олігархів, харчових і машинобудівних корпорацій.Поступатися сторони не збираються — конкурент сприймає це як безхарактерність і слабкість. Світ увійшов в епоху «понятійної розмови».Компромісне рішення за визначенням не передбачає реалізації завдань жодної зі сторін, а отже лише відкладає розв’язання протиріч.Не кажучи вже про те, що мирного рішення може не бути знайдено взагалі, зважаючи на те, що жодна зі сторін, як би гучно про це не заявляла, прагне не миру, а продавлювання власної позиції.Які ж інтереси мають США та Росія після війни (Україна не може самостійно на це впливати, тому її не розглядаємо)?Одразу відсікаю всі паралелі з Ялтою — це не Ялта, інтереси сторін і диспозиція інші. Найближча історична паралель — Лондонська конференція 1912–1913 років. У Ялті були переможці; ті, хто не сидів за столом, опинилися в меню. В українському випадку переможців немає — як і на Лондонській конференції. Переможці були визначені лише на Паризькій мирній конференції 1920 року.Отже, інтереси РФ на переговорах — домогтися спільних контрактів із США, зняття санкцій на експорт та імпорт у Європу, щоб оживити стагнуючий нафтогазовий сектор. Головна політична мета — «сісти на два стільці» й балансувати, намагаючись відв’язатися від необхідності воювати за один із блоків і пересидіти. Російське керівництво вважає, що, розторгувавши свій нейтралітет у протистоянні Китаю та США, зможе залишитися спостерігачем. В обмін воно просить поступок на європейських ринках.США, навпаки, хочуть витягнути Росію з альянсу з Китаєм, але без поступок по Європі. Вашингтон виставляє Москві жорсткі обмежені рамки, що логічно з огляду на американську перевагу. Це — Європа з трильйонними програмами переозброєння, які можуть (поки що зарано) звести нанівець потребу домовлятися.Російське керівництво це розуміє, тому не поспішає рвати з Китаєм: Сі вже був на параді перемоги, а Путін — у Пекіні на демонстрації ЗС Піднебесної.Трамп також розуміє, що поступатися, «вірячи на слово» («нас надули»), не можна, тому форсує європейську мілітаризацію, збираючи з неї прибуток і водночас залишаючи американський континент у Європі.Простими, або «понятійними», словами: сторони намагаються один одного «кинути», як і перед Першою світовою війною (Італія тричі змінювала сторону).Те, що відбувається зараз, зокрема й на полі бою, — це торг.Миру не шукають і не пропонують. Війна триває не за інерцією, а тому, що наразі вона вигідніша за поступки.