Європейський неоконсерватизм і логіка навпакиВ українському медіа сегменті загалом мало толкових аналітиків, але й ті, що є, часто барахлять.Хоча вони відрізняються тонкістю мислення і дивляться глибше, ніж деякі публіцисти.Нижче огляд одного з текстів такого аналітика, тема зазначена в заголовку.«Неоконсерватизм поступово проявляється в Європі у вигляді нової консервативної революції проти “брюссельської бюрократії”.Хоча темп зростання популярності свідчить про те, що неоконсерватизм захоплює Європу, і досить швидко.Жодної революції в цьому немає, це просто зміна одного набору інструментів на інший, більш радикальний. Тобто, зміна кадрів влади під нову соціально-економічну кон’юнктуру.Автор включає до групи консервативних європейських країн: Італію, Хорватію, Австрію, Угорщину, Словаччину та Польщу.Тут переважно малі європейські країни, бо їх економічні інтереси розходяться з ядром, тому і ізоляціонізм до них прийшов перш за все.Для промисловості Угорщини та Словаччини потрібні дешеві російські ресурси, але їх імпорт посилює стратегічного конкурента Німеччину, хоча їй також потрібні російські енергоресурси.Проте Німеччина активно блокує імпорт енергоресурсів із РФ.Зона інтересів великих країн ЄС поширюється значно далі за інтереси малих країн, звідси розбіжність цілей і небажання умовної Хорватії передавати контроль над своєю армією в руки Брюсселя — тобто Німеччини, Франції, Італії.Тому неоконсерватизм і меркантилізм у маленьких країнах уже перемагає, але осередком «революції» їм ніколи не стати через нікчемне економічне значення.Локомотивом нових трендів завжди є економічні тигри, а в ЄС це Франція та Німеччина, хоч тиграми їх можна назвати лише в порівнянні з іншими.Альтернатива для Німеччини вже стала найпопулярнішою партією країни, на проміжних виборах їх чекає перемога, згідно з усіма опитуваннями.У міру заглиблення в економічну кризу ізоляціонізму, кон’юнктура буде змінювати інструменти, якими користуються влада і сама влада. Німеччина яскравий тому приклад.Тому сходження на політичний Олімп неоконсерваторів у Франції, Німеччині, Італії, тій же Британії неминуче.У всіх цих країнах навіть ліберальна чи поміркована влада набуває радикальних відтінків і закликає «дочок і синів готуватися до війни». Мова йде про війну з РФ, природно.Хоча таких правих яструбів, як Трамп, там немає. При цьому ще вчора «трансгуманістичні» уряди скорочують соціалку, як Макрон зі своїми реформами, наприклад, і форсують мілітаризацію, як Мерц, одночасно вбиваючи у голови населення типові військові мантри.Тобто йдуть у фарватері правих радикалів, з єдиною відмінністю, нинішні політики поки трохи менш радикальні, ніж умовні напівфашистські АдГ і їх європейські колеги по «правому фронту».Іншими словами, революції не передбачається, на відміну від цілком демократичного транзиту влади в руки автократів, як це було у 1930-ті.«Або США повернуться в гавань “атеїстичного трансгуманізму”, або в Європі відбудеться ідеологічний і цивілізаційний розкол».Ніхто ніде не повернеться, Рубікон уже перейдено, а ідеологічного і цивілізаційного розколу не буде.Принаймні тому, що єдиної європейської цивілізації немає і не може бути у світі капіталістичних націй.Це був перший варіант розвитку подій у Європі — крах трансгуманізму і крах європеїзму.Далі публіцист серйозно розмірковує про «культурний код». Добре, до «генетичного коду» не дійшло.Тому що жодного постійного культурного коду немає. Німці сьогодні і 200 років тому — абсолютно різні в культурному і соціальному плані люди. Це застосовно до всіх інших націй.Тому й втрати культурного коду в результаті розколу ідеологій не може бути, можлива лише його зміна.Другий варіант — «світанок консервативної Європи в союзі з США». Іронічно, бо це всього-на-всього означає, що Європа буде мілітаризована і «оптимізована», з метою контролювати Росію, щоб у разі війни за Тайвань і світове панування відволікати Москву від Тихоокеанського регіону.Це і є центральна ланка плану Трампа.