Вітаю всіх котиків, новоприбулих та тих, хто з нами вже давно!
Хочу просто нагадати, шо ви дійсно підписалися на цей канал ось цього неприємного мордатого чоловіка на фото. Це мій особистий канал. Абсолютно усі думки, дописи та озвучені точки зору є настільки односторонніми та суб'єктивними, наскільки це тільки можливо в природі, та базуються на єдиній аксіомі — “Бабіч завжди правий”. Я впертий як віслюк, але можу змінювати свою думку щодо багатьох питань. А, і ще мушу зазначити, що якшо ви думаєте, що це якийто розумний канал, і я тут типу дуже мудрий синьйор і прямо строчу технічні статті, то вибамчте, у мене для вас хуйові новини — я тут пишу суто про те, про що хочу написати в даний момент існування Всесвіту. Хочу — напишу статтю про тонкощі JS, хочу — напʼюсь і буду постить фотки огрків з грядки. А, ну та, я ще матюкаюсь як бидло і можу ліпить дикий сурж. Якшо ви не погоджуєтесь із написаним в каналі, це ваше право, можете мені даже про це написать, але сперечатися і доводити свою точку зору я не планую, і ваше невдоволення, швидше за все, проігнорую. Я вопше дуже впертий і твердолобий. І неприємний. Дуже неприємний. Однак, якщо раптом, після усього цього хамства, ви вирішили лишитися в підписниках — що ж, я вас вітаю в нашій секті спільноті! Я люблю усіх вас, а тих, хто активно коментує, спілкується, реагує на дописи та поширює їх серед друзів, знайомих, близької та дальної рідні, особисто цьомаю в лобіка. Бо в такий спосіб саме ви допомагаєте нашій секті спільноті рости та розвиватися. Взагалі цей блоґ існує не просто так, я стараюсь максимально його використовувати на користь добрим ділам. Саме тому ми регулярно допомагаємо Збройним Силам України, а також дітям з центру "Місто Добра". І я дуже-дуже засмучуюсь, коли у нас не виходить їм допомагати. Отака я людина. А коли я засмучений, то й цікаві тексти не пишуться, і огірки вʼянуть, і жарти не жартуються, і взагалі навкруг суцільний смуток. Ну що ж, цьомаю всіх у лобіка, гарних вам вихідних. P. S. А, і у нас ще є секретний чат і несекретний чат.
Серпень для мене за відчуттями завжди був дуже подібним до неділі. Радше навіть до недільного пообіддя — ніби ще вихідний, але понеділок уже неминуче наближається. Я навіть не ставлю собі питання, чому саме так, відповідь максимально очевидна — шкільні роки псують нам світосприйняття в багатьох аспектах )Але, тим не менше, серпень я чомусь дуже люблю. Не в останню чергу через те, що у мене цього місяця день народження, і початок місяця завжди був повʼязаний з очікуванням того самого дня, з такою собі приємною тривогою — що ж цього року подарують, хто привітає, як погуляєм з друзяками? З того наївного часу минув не один рік, багато чого змінилося, але ця любов до серпня усе ще лишається. Якось так склалося, що дуже багато серпневих спогадів з дитинства та юности дуже міцно вплелися в мене: палюче сонце, що повільно поступається вже дійсно холодній тіні, останні риболовлі з ночівлею, коли ти вже тулишся поближче до вогнища, та й береш вже якусь кофтину, незважаючи на денну спеку. Ще й метеоритні дощі, на які ми ходили дивитися, особливо коли вони припадали саме на мій день народження. І ось це саме тягуче відчуття, що серпень — неділя літа. Особливо друга його половина. Ще трошки — й почнеться знову рутина, тим не менш, сповнена чимось новим. І, можливо саме тому, в серпні ми все частіше тішилися тому, як повільно сідає сонце, повільно й глибоко вдихали гаряче повітря, і не поспішали, незважаючи на юну гарячу кров. Так, ніби тодішні серпні дражнили нас, показуючи, яким може бути життя, якого варто прагнути — повільне, неспішне, коли ти можеш повільно вдихати гаряче повітря, мружачись до жовтогарячого вечірнього сонця, і насолоджуючись кожною секундою, бо їх, цих секунд, усе менше й менше. Люблю я серпень.
Незамовлений Гепі Міл
Доброго ранку, котики! Сьогодні п'ятниця, а отже прийшов час Незамовленого Гепі Мілу. Раніше у нас в сім'ї була традиція щоп'ятниці замовляти нашим дітям по Гепі Мілу, після чого ми сідали поряд та дивилися разом кіно чи мультик. І так відбувалося щотижня. До 24.02.22. Сьогодні ми уже знову можемо замовляти Гепі Міли, проте понад 500 дітей, що загинули від рук російських загарбників, уже не матимуть такої можливости ніколи. Ми ж з вами можемо вшанувати їхню пам'ять, допомігши тим дітям, що потребують допомоги тут і зараз. За минулий тиждень ми разом з вами зібрали 8 540 гривень, згуртувавши таким чином 61 добродія, а від початку року ми разом з вами зібрали та передали уже 246 820 гривень!#НезамовленийГепіМіл — це один внесок від однієї людини. 140 гривень — це вартість одного Гепі Мілу. Не 200, не 500, не 10000. Рівно 140. Зібрані протягом тижня кошти я передаю до чернівецького дитячого центру "Мрія Марти" (Місто Добра). Дякую вам, котики.
💖 Подарували Гепі Міл? Поставте серденько та поширте сей допис.***🔗 Банка "Незамовлений Гепі Міл"💳 5375411204247873
Доброго ранку, котики! Що ж, наш збір на авто для 65-ї ОМБр нарешті завершено! Цього разу збір тривав понад два місяці. Я хочу особисто подякувати усім вам, хто долучилися до цього збору бодай однією гривнею, ваша допомога неоціненна. Взагалі, я не втомлюся наголошувати, що в коштозборах важливо не те, наскільки велику суму ви закидаєте, а скільки людей це робить одночасно з вами. Нажаль, актив серед підписників дещо нижчий, аніж мені того хотілося б. Уявіть, аби щоразу, як я дописую про збір, кожен з тої тисячі переглядів закидав бодай 5-10 грн. Це було б 5-10 тисяч! Однак це залишається поки недосяжною мрією, і найбільший відгук знаходять дописи з дебільними жартами. Ну та шо ж. Таке життя. Я обіцяв собі, у хвилини відчаю, що цей збір буде останнім. Все. Крапка. Більше ні разу. Але я розумію, що не маю жодного права опускати руки, тому доведеться знову й знову лупати сю скалу, знову вигадувати забави, шукати кошти усіма правдами й неправдами, аби закрити черговий збір якомога швидше. Але я обіцяю вам, що ви першими дізнаєтесь, що якийсь збір став останнім. Бо одного разу я таки не витримаю, і видалю канал. Я не бачу сенсу його вести без того, аби він приносив користь. Тому одного разу поклик безодні точно буде сильнішим за мене. А до того — буду з вами.
Ну та шо вже, привіт, котики! Сьогодні четвер, а значить — #день_кукухи на каналі, день, коли ми говоримо про все, що з нами сталося хорошого, поганого, сумного та веселого, шукаємо підтримки та підтримуємо один одного. Оце я мощно, канєшно, проїбав календар. Шо, в прицнипі, може вам вказувати на мій стан кукухи. В позитивну сторону, ясне діло. Бо так нравиться на новій роботі, шо прямо не хочеться, аби тиждень кінчавсь. Ну, жарти жартами, але буде тут і цікаво, і гаряченько, бо кодобаза тут далека від ваших вилизаних 19-х реактів з зюстандами, тут хардкор, моноліт і вічна міграція з попереднього стеку. Але це й круто, бо постійно треба буде вирішувати дійсно нетривіальні задачі, а не отето всьо. Скучив за таким двіжом, відверто. А, ще прийняв рішення трохи прижатися з бухлішком, бо шось стало схоже на побутовий алкоголізм. Бо навіть якшо це раз на тиждень, але щотижня, то це вже тоже така собі залежність. А зважаючи, шо я реально стягую в одне рило покласти півторашку віскі, то це ше й дуже дорога розвага. Так шо найближчим часом на нічні вистави не розраховуйте, стане з вас. Мав тут пару цікавих розмов, шось потихеньку буде і з ютубом, і з новими обріями для блогу. Можу дати підказку — співбесіди будуть уже дуже скоро, і вам однозначно сподобається. А ще я вчора пройшов ACII і почав AC:Brotherhood. Треба глянути, але по ходу, у мене на XBOX немає тільки першого й останнього асасіна. Так шо попереду всі інші, вигорять, так хоч від розваги, а не від роботи. З трошки сумного — усвідомлення того, шо ми збір на авто для 65-ї ОМБр мучаємо вже більш як два місяці, і мене це прямо дуже сильно засмучує. Бо вас тут дуже багато, і навіть по пару гривень від кожного рішало б купу питань. А так доводиться ото засмучуватися і випрошувать. А мені не нравиця випрошувать. Ну та й таке. Всім запізнілий цьом в лобіка.
Одним з найпопулярніших питань в контекті моєї зміни роботи стало "А як то так, шо ти ото з цілого архітекта знову ідеш в якіто позорні синьйори?". Відповідь дуже проста, але поясню я її складно. Так от, почнемо з того, що я не сприймаю ані тех-, тім-ліда чи того ж архітекта як окрему позицію, як окрему кар'єрну сходинку, після якої немає вороття. Натомість я розглядає це як ролі, які годен чи не годен виконувати досвідчений розробник. Ба більше, я навіть синьйора розглядаю як роль, а от позиція — це, власне, розробник як такий. От саме через те, що я не вважаю те саме архітекторство якоюсь супер окремою частиною мого професійного шляху, я й не відчував абсолютно ніякого дискомфорту, переходячи назад до звання старшого розробника. Більше того, я свідомо шукав саме таку вакансію. Зі сторони, звичайно, це може виглядати дивно, бо це ж типу (обожеякийпозор) стрибок назад! Але, насправді, ні. Моя кар'єра продовжила свій шлях, ніяких відкатів, крутих поворотів чи ще яких топографічних викрутасів не сталося. Я спробував свої сили в ролі архітекта — я не стягнув виконувати цю роль, з ряду причин. З іншої сторони я навчився дуже багатьох речей, які однозначно допоможуть мені в подальшому розвитку, і які я із завзяттям буду нести ці знання в маси. Так, чекайте на проповіді щодо того, що джунам потрібні навички системного дизайну та знання патернів. Також я вкотре переконався, що мій досвід найкраще розкривається саме в царині практичного застосування, тому мені потрібно постійно бути ближчим до землі, себто до коду, аби бути таким крутяцьким фахівцем, яким я і є. Кар'єрний шлях розробника насправді не лінійний, а може бути доволі собі кучерявим з несподіваними поворотами та дивовижними відкриттями. Ми маємо прагнути бути найкращими фахівцями в першу чергу, а вже потім звертати увагу, як тебе там називають. Наша справжня цінність в нашому досвіді. А, ну і, звичайно ж, важливо визнавати, якщо ти не стягуєш. Не можеш срать — не мучай жопу, як казав один мій знайомий з далекої юности. В моєму випадку ми разом з компанією з усіх сил старалися, пробували, тужились, але врешті решт, усім стало очевидно, що архітект з мене, як із дупи чобіт. І, хай би яким не було важким рішення, я вважаю, що воно було вірним, і буде на користь усім учасникам процесу: попередній проєкт спробує заново з новою жертвою, нинішній продукт отримає чудового, неймовірного, надзвичайного та дивовижно професійного фахівця в моєму лиці, а я буду робити те, що люблю більше усього — писати найкращий у світі код і сваритися на те, шо "який дурак це написав?! А, це я місяць тому. Ок". Тут пасує якийсь висновок, тіко його у мене немає, тому — роботу добре робіте, недобре не робіте, вчіться, не морочте собі те, шо не морочиться, старайтеся винести корисний досвід навіть з того, від чого вам дихать не хочеться. І буде вам багато щастя, радости, срібла й злата, і діточок, як на небі зірочок.
Доброго ранку, котики! Сьогодні четвер, а значить — #день_кукухи на каналі, день, коли ми говоримо про все, що з нами сталося хорошого, поганого, сумного та веселого, шукаємо підтримки та підтримуємо один одного. Кукуха моя цього тижня виписувала фігури не гірші, аніж за льотчика-випробувальника. Почну з умовно неприємного, усі ті поїздки в ТЦК ні до чого не привеои, мало того, мені, як виявилось, треба в геть інший районний ТЦК, та ще й доробити певні документи. Нічого такого, я так само не планую змінювати рід діяльности, просто ця епопея трохи затягнеться в часі. Тож поки про це оновлень не буде, це не той серіял, яким хочеться ділитися на постійній основі. Потім все оповім. А тепер до хорошого — я підписав один дуже важливий для мене документ. По факту я підписав їх більше, звичайно, і всі вони важливі, аде більшість із них закривала, так би мовити, попередню главу, а от той один — відкриває. По факту, я пробув в статусі ненайнятого шось години з півтори — від завершення останнього робочого дня до підписання нового гіг контракту. Та й таке. Поки не буду розповідати деталі, чекаю, поки приїдуть усе приладдя й подарунки від нової компанії, тоді влаштую фотосесію і все розкажу. Ще зрозумів для себе кілька важливих речей. По перше, я зазвичай дуже близько до серця сприймаю усілякі неприємні речі, і потім тиждень в голові накручую себе. Аби того позбутись, вирішив суттєво обмежити взаємодію, як мінімум, із смартфоном, аби позбутися дум-скролингу, і навіть подумую над тим, щоб придбати звичайну дзвонилку для звʼязку. А для того, аби в голову не лізо постійно дурне, то, певна річ, треба її зайняти чимось іншим, вірно? Тому буду пописувати на усілякі технічні теми й далі, й дуже сподіваюсь цими вихідними записати нове відео для каналу. А, я вже казав, що передивляюсь Хауса? І ще граю в другого Асасіна. Еціо топ. Так й таке. А як минув ваш тиждень, які висновки прийшли на думку вам?
TGLIST.COM.UA
