Привіт! Навряд чи багато хто з нас чув назву села Масютівка до повномасштабної навали. Маленький хутір на кілька хат між річкою Оскіл та залізницею колись, мабуть, був тихим райським куточком. Аж поки не опинився на лінії фронту.Саме там, біля Масютівки, востаннє бачили Ганса. За цим позивним його знали товариші по службі. А рідні, друзі й співробітники по тернопільському видавництву "Лілея" знають його як Олега Сікала. Того похмурого травневого ранку 52-річний молодший сержант Олег Сікало вирушив на спостережний пункт біля річки Оскіл, аби змінити нічних вартових. Важкий бій там точився вже третій день. У наших було лише два дрони, які системно не застосовувалися. У росіян - 20, і вони постійно кружляли над головами, вистежуючи українських бійців.Але перевага була не лише в дронах. У росіян усього було більше. По наших позиціях працювали "бехи", потім висувалися танки. Бійці з підрозділу Ганса, по суті, мали легке озброєння.І це - причина, чому той четвертий день боїв став трагічним для Ганса і ще кількох людей. Одна з причин.Олег Сікало був поранений на позиції. Поранення було досить важким, його намагалися витягти, але тут відбувся ще один приліт. Те, що зробив Ганс далі, його товариші по службі не забудуть ніколи. ...Близькі Сікала досі не знають - чи є він серед живих, і ніхто цього достеменно не знає. Мають надію, бо офіційно Олег зник безвісти. Що пам'ятають його побратими про той день - читайте в репортажі
Вітання! З Вадимом Джувагою ТЕКСТИ знайомі давно - ще до повномасштабної навали перетиналися на різних подіях і в столиці, і в його рідному Маріуполі. Тепер Маріуполь в окупації і в руїнах, а Вадим - на війні. Під Авдіївкою.Ми вирішили поговорити з ним про те, як ідуть бойові дії на ділянці відповідальності його підрозділу. Більше Вадим Джувага і не може розповісти - знає тільки про те, що "перед нами і за нами", а про решту дізнається з інтернету (коли він є).Він говорить, росіяни намагаються, але не можуть пробити нашу оборону, значних просувань у них немає, і перехопити ініціативу вони не в силах. Пояснює, з яких ознак ще у вересні стало зрозуміло, що РФ готує наступ на Авдіївку. Каже, що окрім артобстрілів, важливою зброєю росіян на авдіївському напрямку є дрони, дошкуляє також ворожа авіація.Вадим також розповідає, як змінилися російські солдати: замість "вагнерів" і "зеків", яких він набачився ще взимку під Бахмутом, зараз легко озброєні "мобіки". Як усе це "воює", і як воно приходить здаватися в полон, бо хоче їсти і не дуже хоче сидіти в окопах - читайте в нашій розмові
Привіт! Серед багатьох талантів американського історика Тімоті Снайдера є вміння ставити найважливіші запитання дуже несподіваним чином. Так, що це дозволяє побачити ситуацію під новим кутом. Те, як він ставить питання, руйнує стереотипи, міфи, вигадки псевдоісториків - і змушує замислитись про те, як усе було насправді. Наприклад, в одній зі своїх лекцій про історію України Снайдер запитав про хрещення Русі ось яким чином: уявімо собі, що вікінг, який править певними землями, які в далекому майбутньому стануть Україною, переслідуючи особисту та політичну вигоду, серед багатьох доступних на той момент релігій обирає християнство. Яким чином цей персональний вибір правителя, який не мав жодного відношення до нинішніх українців та росіян, сьогодні робить їх "одним народом"? Це питання руйнує увесь пафос путінського псевдоісторизму, чи не так?Сьогодні хочемо поділитися текстом, в якому Снайдер теж ставить запитання і дозволяє подивитися на нинішні події під новим кутом. Він запитує у американських законодавців, чи й справді вони хочуть здати Україну - після всього, що сталося, і після всього, що було зроблено?Ось лише невеличка витримка з його колонки:"Україна дійсно прийняла на себе весь тягар вторгнення, для запобігання якому був створений Північноатлантичний альянс. Україна чинила опір і переломила хід подій, а її народ об'єднався і продовжує давати відсіч кривавому диктатору. Кров'ю десятків тисяч своїх солдатів українці захистили кожного члена цього альянсу - і ви хочете їх здати?"Цю колонку переклали не ми - але не можемо не поділитися. За переклад дякуємо порталу Збруч. Читайте цей надзвичайно сильний текст
Привіт! У Путіна, схоже, не вийшло "нагодувати" споживачів російської пропаганди війною. В російських псевдоЗМІ новий сипмтом (можливо, це початок нового тренду?). Досліджуючи тамтешні новини, ми помітили: вони менше почали писати про війну.І це нас здивувало.Менше пишуть про "перемоги" російської армії на українському фронті. Менше пишуть фейків на кшталт "Україна чинить воєнні злочини", "Україна обстрілює мирні міста і села". Новини такого штибу не увійшли до десятки основних тем за тиждень, як це буває зазвичай. Можливо, це тому, що ніяких "перемог" у них немає?А можливо, тому що стартувала президентська кампанія Путіна.Ще одна ознака: російський диктатор заговорив про "зростання жирів у маслі". Економіка у них, мовляв, росте - тоді як в Європі скорочується. І зарплати ростуть. І безробіття поменшало.Так це працює в сучасному медійному світі: яким би яскравим не було певне явище, але якщо на ньому не хайпувати, то його ніби й не було... Схоже, Путін таки вирішив підстелити собі соломку на випадок, якщо не вдасться вразити уяву свого електорату військовими перемогами. Просто перестати розповідати про війну - і ніби її й нема...Побачимо в наступних моніторингах, чи підтвердиться ця гіпотеза.А поки що - ще трохи новин із палати душевнохворих. В Росії хочуть перейменувати (огидний, антиправославний, богопротивний) Хелловін на "день моторошних казок та історій". Що ж, такі історії вони й справді вміють продукувати... Як пропагандисти пішли у хрестовий похід, і як паралельно з цим полювання на біозброю перенеслося з України в Нігерію - читайте в свіжому моніторингу
Привіт! Сьогодні в нас дуже показова історія. Про те, як Росія викрадає українських дітей, аби потім перетворювати їх на своїх солдатів. Ідеться про 17-річного Богдана Єрмохіна. Торік у травні російські окупанти вивезли його з Маріуполя, хлопець потрапив під опіку в російську родину. Він намагався утекти, не раз повторював представникам російської влади, що хоче в Україну - безрезультатно. Адже Богдана серед інших українських дітей використали для відео на російському пропагандистському телебаченні, і тепер не можна його повертати - адже про це негайно стане відомо, і пропагандистська картинка буде зруйнована.Невдовзі хлопцю виповниться 18, він стане дорослим. Він уже отримав повістку - нема сумнівів, що його хочуть забрати в російську армію.Адвокатка Богдана Єрмохіна попросила нас поширити його історію. А ми просимо про це вас. Це справді важливо. Для українців - щоб не було ілюзій щодо російської окупаційної влади та її планів на українських дітей. Для юристів - для доведення воєнних злочинів Росії. Для західного світу - щоб розуміти, що якщо Росію не зупинити і дати їй перемогти, вона спробує впокорити й "перекувати" українців, аби потім перетворити їх на своїх солдат і використати проти сусідніх європейських країн. Це те, що робить Росія.Читайте - і поширюйте
"Брудною вулицею, яка ніколи не бачила асфальту, йде невелика група людей, зупиняється біля перекошеного барака, на який чіпляють “меморіалку” з портретом одягненого в камуфляж земляка, чиновник говорить якусь пафосну промову про "защиту отєчєства", жінки плачуть".Це - типова картина похорону загиблого в "СВО" росіянина. І так - тисячі, сотні тисяч разів. Їхня "СВО", яка мала бути блискавичним бліцкригом, затягнулася на довгі місяці й роки, сотні тисяч російських чоловіків поклали життя і здоров'я у цій війні, мети якої вони доладу й не знають. Навіть російська пропаганда вже не може їм пояснити, чому війна так затягнулася - і заради чого вони мусять гинути.І тим не менш, росіяни не протестують, не обурюються. Чому так?Автор цього матеріалу з власного досвіду знає людей з російської глибинки. А зараз відстежує інтерв’ю з російськими полоненими та їхнє спілкування з родичами. Тож він добре орієнтується в питанні "чому прості росіяни все ще хочуть воювати". Зрештою це питання дотичне й до іншого: скільки ще усі ці Сашки, Кольки, Вітьки і Васьки обиратимуть бути "пропащою силою" на українському полі бою - і скільки триватиме війна? Читайте в нашому матеріалі
Привіт! Коли ви дочитаєте до кінця цю велику статтю, ви, ймовірніше за все, розлютитесь. Тому що в ній - відповідь на запитання, чому Україна віддала свою ядерну зброю."Якщо Україні вдасться зберегти хоча б одну ядерну ракету як стримувальний фактор для самозахисту, вона зможе захистити свою незалежність і суверенітет від тих божевільних у Кремлі", - це слова тодішнього президента Грузії Едуарда Шеварднадзе тодішньому президенту України Леоніду Кравчуку, сказані в квітні 1993 року. Шеварднадзе знав, про що говорив, адже, будучи міністром закордонних справ СРСР, він мав доступ до секретних документів. Ці документи підтверджували, що Росія має жорстокі плани щодо України.Фактично, вторгнення Росії в Україну було ймовірним варіантом з моменту розпаду СРСР. Американці, які тиснули на Україну, були в курсі.Чому ж вони тоді "дотисли" Україну так, що вона віддала всі свої ракети до одної - хоч серед посадовців США були противники цієї ідеї? Яку відповідальність несуть американські високопосадовці - серед яких деякі досі при владі, як, наприклад, Джозеф Байден? Чому перетворення Росії на монстра, який тепер погрожує не тільки Україні, а й Європі та всьому світу, стало можливим - і учасники процесу ядерного роззброєння України, які так необережно захотіли демократизації Росії, частково й прирікли світ на те, що коїться сьогодні? Чи могла історія піти іншим шляхом?Читайте у великому розслідуванні, опублікованому американським журналом The National Interest. Це розслідування створене на основі архівних документів, які раніше ніколи не оприлюднювались
Вітання! Зараз усі цитують колонку Залужного для The Economist, у якій він розповідає про п'ять кроків, потрібних для перемоги над Росією. Ми теж опублікували переклад - шукайте в розділі Фрагменти. Але зараз про інше - а саме, інтерв'ю Залужного цьому виданню, в якому він коментує український контрнаступ. Це інтерв'ю доповнює колонку, дає додатковий кут зору на події.Ключові висновки з того, що сказав головнокомандувач ЗСУ:- ми зараз як у Першій світовій - досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут. Щоб вийти з нього, потрібен технологічний стрибок;- вважати, що великі втрати зупинять росіян, було помилкою - і Залужний її визнає. Він не очікував, що життя людини в Росії коштує аж так дешево;- великі наступи на броні під час цієї війни втратили будь-яку ефективність. Щойно броня потрапляє в зону досяжності артилерії - вона горить, а тих, хто намагається врятуватись, добивають дронами;- стримуючи постачання озброєнь, Захід дав Росії можливість перегрупуватись і підготуватись;- найгірше буде, якщо війна "застрягне в окопах". Щоб вийти з глухого кута, потрібен прорив у технологіях - і це має бути не щось одне, а все одночасно;- Крим і досі залишається найслабкішим місцем Путіна. Це ключ до перемогиБільше цікавих думок в інтерв'ю генерала читайте в нашому перекладі
Привіт! Сьогодні в нас історія від екологині Катерини Полянської та науковиці Анни Куземко - у червні вони вперше побували на місці колишнього Каховського водосховища, і нещодавно повторили цю мандрівку. Їхні враження свідчать про суттєві зміни в цій місцевості.Як і більшість фахівців, які зараз відвідують локацію, Катерина та Анна кажуть: вже очевидно, що всупереч заявам деяких політиків, пустелі там не буде. Заяви про опустелювання, можливо, й були актуальними в перші кілька тижнів після руйнування греблі - адже тоді відкрилася замулена поверхня, земля там швидко розтріскалася, а рослин майже не було - лише поодинокі пагони. Але до осені ситуація кардинально змінилася.Були й інші побоювання - що ця місцевість заросте інвазійними видами, а без втручання людини природа на території водосховища не зможе повернутися до того стану, який був перед побудовою греблі. Ці побоювання теж виявилися хибними. "Природа таки виявилася розумнішою за нас, і те, у чому ми хотіли допомогти, формується без нашої допомоги. Природа нашого втручання не потребує", - каже Анна Куземко.На місці колишнього водосховища зараз виріс вербово-тополевий ліс. Це хащі, але вони будуть видозмінюватися. Як саме - читайте в нашому матеріалі
Привіт! І ми повернулися) Але історія, яку розповімо сьогодні, на жаль, не така радісна.Поки увага всього світу прикута до руйнувань у Секторі Газа, руйнується й інше місто - українська Авдіївка. Лише за три декади жовтня вигляд цього передмістя Донецька змінився докорінно. Але про це в міжнародних новинах не розкажуть.З 10 жовтня в Авдіївці - пекло. На тлі невдач свого наступу на місто росіяни не припиняють масованих артилерійських обстрілів, постійно скидають керовані авіаційні бомби. Зі статті The Washington Post про масштаби руйнувань у Газі ми дізналися про алгоритм, який дозволяє ці масштаби оцінити - і застосували його до Авдіївки. Отримані зображення показують: від початку свого наступу в жовтні росіяни фактично рівняють Авдіївку із землею. Для порівняння ми додаємо аналогічні дані для цієї локації у вересні. Також до інфографіки додаємо супутникові знімки Авдіївського коксохіму, які дозволять вам зрозуміти, що там відбулося за цей час.Читайте, дивіться знімки та інфографіку. До речі, в цьому матеріалі ми посилаємося на ранішу статтю нашого аналітика Дениса Губашова, який зробив детальний розбір подій в Авдіївці - теж рекомендуємо до прочитання
TGLIST.COM.UA
