Texty.org.ua | Брудною вулицею, яка ніколи не бачила асфальту, йде невелика група люд...

"Брудною вулицею, яка ніколи не бачила асфальту, йде невелика група людей, зупиняється біля перекошеного барака, на який чіпляють “меморіалку” з портретом одягненого в камуфляж земляка, чиновник говорить якусь пафосну промову про "защиту отєчєства", жінки плачуть".Це - типова картина похорону загиблого в "СВО" росіянина. І так - тисячі, сотні тисяч разів. Їхня "СВО", яка мала бути блискавичним бліцкригом, затягнулася на довгі місяці й роки, сотні тисяч російських чоловіків поклали життя і здоров'я у цій війні, мети якої вони доладу й не знають. Навіть російська пропаганда вже не може їм пояснити, чому війна так затягнулася - і заради чого вони мусять гинути.І тим не менш, росіяни не протестують, не обурюються. Чому так?Автор цього матеріалу з власного досвіду знає людей з російської глибинки. А зараз відстежує інтерв’ю з російськими полоненими та їхнє спілкування з родичами. Тож він добре орієнтується в питанні "чому прості росіяни все ще хочуть воювати". Зрештою це питання дотичне й до іншого: скільки ще усі ці Сашки, Кольки, Вітьки і Васьки обиратимуть бути "пропащою силою" на українському полі бою - і скільки триватиме війна? Читайте в нашому матеріалі