Я_тут_пишу | Після такого зібрання сон не йшов у голову. У кожному будиночку запряг...

Після такого зібрання сон не йшов у голову. У кожному будиночку запрягачів хоч десь та й горіло світло. Я сидів на кухні з яблучним сидром у кухлі, Газар стояв біля вікна склавши в руки в замок та наморщивши чоло.— Як думаєш, що за заміни нас чекають? — ніяково запитав я.— Якби ж я знав, — зітхнув він. — А де ти був коли почався збір? — запитав командир піднявши одну брову. Газар дивився прямо мені в очі, мої долоні змокріли так, що я ледь не впустив свій напій. Я спробував вгамувати тремтіння в голосі та промовив:— Та… гуляв просто перед сном. — я опустив голову.— А чого в тебе обличчя все було перемазане помадою? — трохи насмішливо повів далі він.— Помадою? — дуже награно видав я й схаменувся. — Слухай, я… я… розумієш, ну, тут така справа…— Та все я розумію. — важко видихнув Газар і очі його наповнились смутком. — Будьте обережні. Я нікому про вас не скажу, сам маю грішок, раз уже така розмова у нас.Мої брови залізли так високо на лоба, що здавалося от-от заховаються у волоссі. — Давно ти знаєш? — запитав обережно я.— Та ні. Кілька місяців, як помітив твої походеньки. А ви давно разом? — запитав з цікавістю він.— Пів року. — гордо відповів я. Газар присвиснув та додав:— Ми лише два місяці. Але я не хочу знати хто вона, тож не кажи, так буде краще для їхньої безпеки в разі чого.— Згоден. — кивнув я.— Давай спати, завтра в нас великі зміни. Хех. — він поплескав мене по плечу і пішов до своєї кімнати. Було якось некомфортного від того, що мій командир знає, що в мене дівчина, проте в нього теж є. Ох, хоч би заснути.Наступного ранку нас всіх чекали у технічному відділі для видачі обладунків та нової зброї. Наша група осідлала своїх драконів у льотній долині та полетіла до техників.Нас знову чекав Ланк, біля якого стояв ящик з металевим хламом, ну, принаймні, на перший погляд. Він був зовсім не багатослівний, сонний та трошки роздьорганий. Перше, що він дав нам — легкі металеві шоломи з темними скельцями. Далі важкі металеві накладки на груди та дивні пістолети, які ми мали випробувати до свого вильоту.— Ну, і як воно стріляє? — спитав Газар тицьнувши пальцем на пістолет.— Звичайно стріляє! Отут тиць і все. — роздратовано мовив Ланк.Ми взяли новеньке знаряддя та відправилися подалі в гори тренуватися.