Я_тут_пишу | Ще трішки :Я крокував таємною стежиною в лісі, про яку знали лише ми з...

Ще трішки :Я крокував таємною стежиною в лісі, про яку знали лише ми з Лівією. Я залишив більшу частину пирога своїм побратимам, захвативши три шматочки для коханої. Також  поклав у рюкзак білий квас, щоб ми могли сповна насолодитися смаком моїх скромних гостинців. Прийшовши на галявину, у наше затишне гніздечко, я сів чекати її, барабанячи пальцями по деревʼяній колоді, що слугувала нам лавою. Почувся шелест у чагарнику, моє серце забилось скоріше, я затамував подих. Це була вона.Світло місяця окреслювало її стегна обтягнуті шкіряними штанами. Вона посміхалася до мене вустами нафарбованими в колір волосся.— Привіт. — прошепотіла Лівія, підійшовши впритул до мене. Я втягнув носом запах її тіла, притулившись до шиї.— Я так за тобою скучив. — промовив у відповідь їй та легенько торкнувся до її вуст. Я знав вона очікувала на пристрасний глибокий цілунок, та мені хотілося трохи її подражнити, як би не було важко стримувати власну хіть. Її рука ковзнула по моїй голові, вона міцно притислася до моїх губ, змусивши мене видати стражденний стогін. Я обняв її за спину, притягнувши все її тіло до свого. І тут, коли моїм тілом розлилося солодке тепло збудження, здалеку пролунав сигнал на загальні термінові збори.— Матері його ковінька! — вилаявся я.— Треба бігти. — розчаровано мовила Лівія й чмокнула ще раз мене в губи.— Візьми хоч пиріг! — стрепенувся я. Вона засвітилася радістю.— Давай мені в сумку.Ми переклала обережно пиріг. Ще раз поцілувалися.— Витри помаду. — засміялася вона. Я розтер долонею обличчя в надії, що нічого не залишилося. Ми побігли кожен в свою сторону. Неспішно гуляти по чагарниках лісу приємніше ніж бігти, шкрябаючи обличчя й спотикаючись. Я мчав так швидко, як тільки міг. За запізнення можна отримати штрафні зміни, а мені цього так не хотілося. Ліс потроху рідішав і я вже бачив вогні долини де шикувалися запрягачі, кожен у свою групу. Ще трішки і я вже стояв у своєму загоні, намагаючись приховати своє швидке дихання, що розпирало мою грудну клітку. Я прагнув віднайти очима Лівію у її групі, але люду стояло надто багато.Пролунав ще один гул, закликаючи створити тишу серед натовпу. В центр кола, створеного запрягачами вийшов наш командир Пантор.— Запрягачі! — крикнув він піднявши руки вгору. — Я зібрав вас тут, бо отримав страшну звістку. Щойно на нічному патрулюванні загинуло семеро наших братів та сестер! Драги розстріляли їх новою зброєю. Я та вище правління розцінюємо цей вчинок, як напад та плануємо відповідь. Будьте готові до змін!