Я_тут_пишу | замальовка_вихідного_дняНа цьому тижні Інна робила свою щотижневу заку...

#замальовка_вихідного_дняНа цьому тижні Інна робила свою щотижневу закупку продуктів в іншій частині міста. Так вже склалося, що обставини витягнули її зі звичного спального району майже в центр. Знаючи там гарний супермаркет, вона майже раділа такій можливості. Пройшла разом із чоловіком неспішно по рядах із полицями, слідуючи списку, і зупинилася на кілька хвилин біля стелажа з дитячими смаколиками. Не те щоб вона планувала балувати малого бешкетника, який і так мав удома безліч смакоти — просто хотілося ще чогось. Чогось особливого.Її погляд зупинився на великій упаковці кукурудзяних паличок. — Просто і смачно, — подумала вона. — А ще має бути без глютену.Домовившись із собою, поклала пачку до кошика і пішла на касу, де чоловік уже розкладав покупки. Удома, розбираючи сумки, Інна знову натрапила на ті палички. Взяла їх у руки, покрутила… і ніяк не могла збагнути, що такого особливого в них. Чому від них віє якимось теплом?Пізніше, коли малий сидів на кухні й весело хрумтів ними, стало ще тепліше на душі. Дивлячись на нього, Інна згадала. Яскраво, несподівано. Спогад розчахнувся, як вікно в інший час:…Ось вона, ще зовсім дитина літнього ранку, сідає в авто до тата. На них чекає довга поїздка — аж до сусідньої області. Не розвага, а відповідальна місія: купити гуртом помідори, бо вдома цьогоріч не вродили. Вона сідає на переднє сидіння — зріст дозволяє. На ній тоненький блакитний костюмчик: шорти, футболка й кофтинка — для прохолодного ранку.Ще у дворі тато питає: — Тобі точно не холодно? Може, штани? Потім переодягнешся. — Він торкається гарячою рукою її закоцюблих ніг. — Та точно-точно. Мені головне — щоб руки в теплі були, — сміливо відповідає вона. Хоче бути дорослою. Вона б і кофту не одягла, але тоді б татко точно побачив, як її тіпає.Вони вирушають. Грає якась чоловіча музика, причеп позаду нав'язливо торохтить. Інна ставить небагато, але «розумних» питань, тато довго й детально відповідає — про авто, про поля.До обіду вже затарились. Вона сидить у машині, поки тато обирає найкращі помідори. Їдять варені яйця з салом і тими ж помідорами — великими, м’ясистими, сливками, на всю її дитячу руку. Було смачно.А вже під’їжджаючи додому, заїжджають у магазин. Тато бере лимонад і п’ять великих пачок молочних кукурудзяних паличок. Інна не проситься їсти в машині — просто терпить.Це була одна з найсолодших поїздок її дитинства. І зараз, хрумкотіння паличок у роті сина несподівано відкрило браму памʼяті.Тепер вона знає чому.Бо те, що тоді здавалося звичайним — уже не повернеться. Бо тата більше нема. А та дорога — тепер десь по інший бік карти. А кукурудзяні палички все ще хрумкі.