І ось уявімо, що всі наші знання і дії не для того щоб щось виправити, змінити, переробити в наших дітях. А лише для того, щоб ДОПОМОГТИ справитись, побути милицею на яку дитина може спертись в моменти своєї незрілості. Тобто усі оці поради про: завоювання уваги, режисування, гру, пошуки добрих намірів, сватання і так далі - вони всі не про те, як раптом дозріти мозок дитини. Не про те, як зробити схемку і отримати бажаний результат. Вони всі про те, як прийнявши неминучість дитячої незрілості: імпульсивність, неслухняність, непослідовність, вибуховість, супротив, агресію, істерики, ниття, тощо, ми можемо допомогти їм і собі прожити цей час з меншими втратами. Ми не отримаємо результат - оічікувані зміни. І це важливо розуміти, бо тоді уся виконана нами “робота” так не засмучує. Якщо, роблячи ті чи інші речі, не чекати результату якого не існує, то тоді і не буде відчуття що щось “Не працює”. Бо і не повинно воно ТАК працювати, як нам би дуже хотілось.
І ложка меду, ну бо зовсім гірко:) У кожному з нас і в наших дітях теж, з народження існує потенціал до розвитку і САМОрозвитку. (Самоактуалізація згідно К. Роджерса). І потрібно лиш створити відповідні умови (безумовне прийняття та емпатине ставлення) та терпіння і час аби цей потенціал набрав сил та реалізувався. А ще у дітей є природнє бажання бути хорошими для нас. Так так, не дисципліна і виховання чи навчання, а прирдне бажання. Вони не завше можуть його реалізувати в силу своєї незрілості але ці добрі наміри видно, якщо придивитись:
Як вони стараються покласти правильно іграшку, так як просила мама, залазячи на високий стіл, щоб дістатись полиці
Насипати татові каву вранці, по вінця чашки, висипаючи прамо з пачки по всьому столу і підлозі - в зернах:)
Принести телефон, коли ми його десь забули і по дорозі не впустити, або таки впустити і щиро схивлюватись
Допомогти полити квіти заливши їх по вінця і щиро ойкнути коли потекло на підлогу
Вимкнути мультик щиро страждаючи від неможливості дивитись його вічно….
Вірте у них, все ще попереду.