Хоча розумію, що це для багатьох виглядає як знущання і "не на часі". Але я пишаюсь тим, що завдяки моїм старанням, досвіду і знанням відновилися багато Воїнів і їх родин. Повернулись до життя і насправді знову мають сенс ті хто попав в окупацію до нелюдів і не хотів жити. Дякую їх рідним і друзям, що зрозуміли та оплатили відпочинок-повернення до себе і життя. Я знаю і бачила багато прикладів - це дуже важливо! Пересічні громадяни, що живуть під вибухами і пишаються тим, що тримаються, лише на відпочинку і навіть не в перші дні, нарешті зможуть розслабитись і почати відновлення. І ті хто вигорів і більше нічого не хотів завдяки подорожам знову стали мріяти, хотіти і боротися. А це дуже важливо. Я розумію, що подорожі це не їжа, не світло, не те, що критично важливо для життя. Я бачу як багато людей відмовляють собі в цій радості і я теж в їх колі, бо часто замість відпочинку обираю роботу і їду в рекламник, збиваючи в кров ноги. АЛЕ!! Все частіше я чую історії як подорож змінила життя. Як відновила людину. Як врятувала від смерті! Нажаль вже були і такі подорожі, коли люди поїхали і це врятувало життя всій родині. Бо орки не обирають кого вбивати - їм просто потрібні жертви. І цими жертвами може стати кожен. Моя робота не найважливіша в світі. Найважливіші для нас всіх зараз лише ЗСУ. Могла бути б і влада, якби вона домовлялась за озброєння і допомогу інших країн. Але обравши клоунів більшість прирекла нас всіх на смерть. І лише нескореність духу мого народу і ВОЇНИ, що не бачать своїх родин та боронять нас - дарують право прожити ще день. І ще. І ще. І так роками. Та ми ніколи не віддамо цього боргу! НІКОЛИ! І я прошу кожного, хто мене читає - показуйте військовим, як ми їм вдячні і як вони важливі! Не піддавайтесь рашистським провокаціям проти нашої Армії - бо лише вона і є наше життя. Ні тури, ні хліб, ні електрика, а тільки Воїни і їх щоденний і щогодинний подвиг заради нас з вами. Чужих людей, яким інколи впадло навіть посунути свою дупу і вступити місце в транспорті військовому з важким рюкзаком і стомленим хребтом. Мені так прикро це бачити. І соррі, але я не мовчу. І я підніму вас/всіх заради них. І ви не мовчіть! Вони ризикують життям, вони не обіймають коханих і дітей, вони в багнюці, спеці, холоді - вкладають орків і своє здоров'я, виборюючи нам всім право на життя. Прості люди, яким так само страшно і боляче. Але вони пішли боронити СВІТ, а ми... Ми всі їм винні. І їх родинам теж. Так важко чекати тих кого любиш з небезпеки. Так важко не знати де ті, кого ти любиш, поважаєш, знаєш.. Що з ними. Чому не відповідає телефон чи месенджер... А ще важче бути там де небо і земля здригаються від вибухів. Де не знаючи днів тижнів і відпочинку приходиться весь час бути поряд зі смертю. І не вони обирали таке життя. А кляті немиті нав'язали це нам. Зараз багато людей перепостили відео де обпечений вибухами хлопець розповідає СВІТУ в Стразбурзі про ракетний удар по Вінниці, де загинула його мама і його ледь врятували. А перекладачка ридає і не може перекладати. І в залі сидять іноземці і не можуть стримати сліз. Поки ми ще є - живі свідки цих страшних подій - НЕ МОВЧИТЬ!!!! Розповідайте! Навіть як нас винищать - наші свідчення через роки, віки будуть доводити людству, що рашисти - нелюди!!! Говоріть про це всюди. Ми повинні казати цю болісну правду. Ми повинні не зрадити всіх, хто загинув. І всіх хто нас боронить. І хоча це боляче і не зручно, я прошу вас - не мовчить. Бо мовчати зараз - це покривати злочини. І в нас надто мало часу.. Ми всі можемо не вижити. Рашисти знищують нас навіть в інших країнах - ви ж читаєте новини. А це ми повинні робити!! МИ!! І навіть якщо ви не маєте отрути - лякайте їх, що це буде! Що це можливо. Що ми не пробачимо. Щоб нелюди боялись виїздити за кордон. Щоб їх не сприймали за людей, бо вони vбиvці. Вони катують наших полонених, цивільних, військових. Вони - породження пекла. І ми всі дуже мріємо, щоб на місці болот було чисте море, куди я продаватиму тури. Не одразу.. А коли риби вижруть все що лишиться від немитих.