Армія як інструмент соціалізації. Битує думка що ветерани = попаяні антисоціальні довбойоби, складні для комунікації, контужені і йобнуті наглухо. Це не зовсім правда. Не знаю як у кого, але армія в плані соціалізації - виступила найбільшим інструментом в моєму житті. За 4 роки служби я побував у двох країнах, і десятках населених пунктів. Я познайомився і працював з тисячами людей і десятками підрозділів. І це ж не тільки я, так у більшості. Сотні і тисячі людей які служать з тобою поруч, і з якими треба взаємодіяти як на лбз, так і поза ним. Люди просто з'являються в твоєму житті і в більшості пролітають повз. Деякі залишаються надовго. Деякі назавжди. Від суміжника з яким разом один раз воювали войну десь під селом малі залупи, і він дав тобі мущинську дзибарету, до людини яка стоїть поруч з тобою коли ти ведеш дружину під вінець. Є люди які дуже ненадовго з'являються в твоєму житті, але залишають слід на все життя. Є ті на кого рівнявся колись, але давно переріс. Є ті хто зрадив і кинув. Є ті на кого просто байдуже. Є нові орієнтири на які ти рівняєшся тепер, і приклади яким бути не треба. В комусь ти розчарувався з часом, а когось навпаки почав поважати. Є ті хто став родиною і ближнім колом. Є союзники і товариші. Є вороги. Але це все результат ніхуйових таких соціальних процесів. Це ж все не тільки військові. Вони здебільшого всі ще й повністю цивільними були донедавна. Тому ти обмінюючись з цими людьми досвідом війни, в паралелі вчишся багатьом аспектам цивільним. Від починки автомобілів, до куховаріння, від музики і фільмів, до настолок і відеоігор. Ти постійно з кимось про щось спілкуєшся, хтось знаходить спільні інтереси в футболі, чи іншому спорті, хтось угорає по бурятським мультикам про Хокаге, хтось читає Клаузевіца, а хтось пише вірші. Армія це калейдоскоп особистостей. Які вполнє собі уявіть являють соціум. В цьому калейдоскопі не тільки військові. Їх родини, журналісти, волонтери, власники хатів в яких живете, сусіди, та й певне взагалі всі жителі прифронтових міст.І якось всі уживаються всьо ок +-. Ізраїль став для мене ахуєнним прикладом того як армія соціалізує людей. В ізраїльському суспільстві вважається не нормою якщо ти не служив. Бойові війська, не бойові війська, хоч прапор на флагшток всю службу піднімав. Ти апріорі будеш більшою нормою ніж людина яка не потрапила в армію. Тому не ветеранам доводиться розповідати новим знайомим "чому він прийняв таке складне рішення?", а навпаки тим хто не служив доводиться пояснювати чому так. Мені от доводилось. Юні іудеї після школи майже автоматом піздують на срочку, де вчаться трішки людскості туйво, підростають, заводять багато соціальних зв'язків на майбутнє, деякі паралельно ще й працюють. При знайомствах в нових компаніях одне з перших питань хто де служив, бо це такий собі ice-breaker, спільний досвід для більшості людей в країні. Людина яка не служила здебільшого в такі моменти просто випадає з соціального кола, тому що нездатна взагалі підтримувати діалог на десятки тем які нові друзі можуть обговорити, поки не прийдуть до чогось більш цивільного і можна буде вклинитись. Тому навіть якщо в якогось дійсно сильно попаяного ветерана зірве кришку, народ навколо буде не відоси з засудженням записувати, а допоможе. Бо вони розуміють як це. Тому якщо в якомусь соціумі виникають регулярні проблеми з попаяними ветеранами - проблема не в ветеранах, а в йобаному блять соціумі. Бо він сприймає ветеранів вороже, як аномалію і хуйпаймічовідньогождать. І отримує відповідну реакцію. А аномалією ветеран буде тільки в соціумі де превалює байдужість до своєї держави і людей навколо. Ні один ветеран не буде тригерити на те що десь в Києві в клубі рейв, якщо він розуміє шо через півроку тіпи які тусять на рейві зберуть чумадани і попиздують його мінять. Шоб він тоже потусив на рейві. Ніхто не буде волати на всю вулицю матом, якщо під час проводів героя на щиті всі на вулиці хоча б зупиняться, я вже не кажу про стати на коліно. Ніхто не буде бити їбальнік маршрутчіку який побачивши УБД просто кивнув і поїхав далі. І це ж стосується не тільки попайки.