Розкажу вам цікавий феномен із книжки про судову лінгвістику: як дослідники можуть визначати, чи є передсмертна записка справжньою, чи її написала інша людина. Один із факторів — те, як автор пояснює власні вчинки.

Люди рідко описують себе як боягузів, які тікають від проблем, навіть якщо їхня поведінка може виглядати саме так.

Натомість вони знаходять логічні пояснення своїм рішенням.

Не «Я злякався і не наважився поговорити», а «Я вирішив не загострювати конфлікт».

Не «Я здався», а «Я зрозумів, що це не варте моїх зусиль».

Ми робимо це не обов’язково свідомо. Нам важливо зберігати уявлення про себе як про людину, чиї вчинки мають сенс.

У соціолінгвістиці цей механізм досліджують, зокрема, через концепцію accounts — пояснень, за допомогою яких люди роблять свою поведінку зрозумілою та прийнятною для себе й інших.

І ось чому це може бути важливим для судової лінгвістики: дослідники аналізують не лише те, що написано, а й те, як автор пояснює свої рішення, розподіляє відповідальність і конструює образ себе.

Якщо текст суперечить тому, як люди зазвичай описують себе та свої вчинки, це може стати приводом для додаткового аналізу. Але не доказом підробки саме по собі.

Адже найцікавіше ось що: ми не просто розповідаємо історії про те, що зробили. Ми розповідаємо історії про те, які ми люди після того як це зробимо