Corvus hunnorum

Український націоналізм є фашистськимЯк би не намагалися сучасні політики поєднати націоналізм з демократією - так ніколи не було.Провідні діячі українського націоналізму підтримували саме фашизм,проти якого вони виступають.Політичний і морально-психологічний дух, яким дихають українські націоналісти, безперечно є фашизмом. — Дмитро Донцов,«Літературно-науковий вісник», 1935 р.Новітні націоналістичні рухи (фашизм і т.д.) добачують у нації абсолютні цінності, що приймаються за непорушні догми, а державу ототожнюють із самою нацією, як органічну форму її існування.У своєму відчуванні та розумінні нації й держави український націоналізм споріднений з останніми рухами. — Микола Сціборський, Націократія,сторінка 104«Через рік Петлюра послав до Єфремова гонця, з яким говорив довірочно Єфремов. Про це розповів Ніковський на суді з березня 1930 р. так: "Поговоривши з ним, гонцем, Єфремов на БУД і повідомив, що Петлюра писав звістку про те, що він не поділяє цього партійного кавардаку, який робиться навколо Директорії, що він стоїть на чисто державницькій позиції, мріє про демократичну державу нормально-європейського типу, що коли йому пощастить цього досягти й зустрінутись із лавами української інтелігенції, то він тепер не дасть волю усякій демагогії і партійній агітації на соціяльному грунті, а дбатиме про звичайний строгий державний лад. Ясно? Все ясно: Це позиція фашизму — Пілсудських, Мусоліні і т.п». © М. Шаповал ,"Ляхоманія".В 1938 Виконком Комінтерну ухвалив постанову про розпуск нацкомівської КПЗУ через фашизм.Сформульована нашою орґанізацією ще в 1920 р. ідеолоґія класократична — яка єсть ідеолоґією поодиноких, зорґанізованих в свої продукційні союзи клясів, що кожний окремо беруть участь в управі державою під верховною і понадклясовою владою Монарха — здійснюється нині в Італії, і приймається чим раз більше в инших, бажаючих вилізти з демократично-парламентського болота, европейських країнах. — В'ячеслав Липинський,Покликання «вярягів» чи організація хліборобів?, сторінка 575Як бачимо,провідні діячі національного руху – Петлюра,Донцов, Сціборський, Липинський та нацкоми підтримували фашизм.

Ярослав Горошко - спадковий український націоналіст , який був героєм Радянського союзу Він пройшов дві військові кампанії в Афганістані (1981–1983 та 1987–1988 роки), пройшовши шлях від командира мінометного взводу до керівника роти спецпризначення. Здійснив понад 40 бойових виходів.31 жовтня 1987 року група Горошка кинулася на допомогу оточеному підрозділу старшого лейтенанта О. Онищука. Прибувши на місце, спецпризначенці виявили, що побратими загинули. Группа Горошка атакувала душманів, ліквідувала 18 бойовиків, змусила решту відступити та евакуювала тіла загиблих. За цей подвиг у травні 1988 року йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.Під час серпневого путчу 1991 року, командуючи елітною Ізяславською бригадою спецназу, Горошко відмовився виконувати накази проти української нації. Через це в незалежній Україні він зазнав переслідувань з боку проросійських сил і був звільнений, але згодом відновлений на службі завдяки підтримці патріотичних політиків та генералів.Ярослав Горошко став одним із фундаторів військової розвідки та контррозвідки Збройних сил України. Він розробляв і брав участь в операціях із видворення російських військових частин з території України, зокрема служив у 1464-му полку спецпризначення Чорноморського флоту.У 1993 році вступив до ОУН. Під час відбору бійців до свого підрозділу завжди ставив чітке запитання:«Коли почнеться війна з Росією, москалів стріляти будеш?» Він брав лише тих, хто відповідав впевнено та ствердно.8 червня 1994 року підполковник Ярослав Горошко трагічно загинув за нез’ясованих обставин під час водолазних занять в акваторії Дніпра.Офіційна версія свідчить про інфаркт, проте існує неофіційна — вбивство з ознаками насильницької смерті. Напругу навколо трагедії підтверджує й те, що під час похорону «люди в цивільному» не підпускали до труни навіть народних депутатів України.Горошка могла вбити антинаціональна влада України,так само як потім вбили Чорновола та Скрябіна.Підполковник Горошко - ідеальний приклад українського націоналіста.Він не лише русофоб,а й ісламофоб.Бусурмани такі ж вороги української нації,як і москалі,бо хан Батий був бусурманином,і він завоював Русь.V. - Пімсти смерть Великих Лицарів.

Мандани – американські європейці?Валлійський принц Мадок ап Оуайн Гвінед, який програв у війні, був вимушений залишити Уельс. Мадок плавав зі своїми прибічниками вздовж узбережжя штатів Флорида та Алабама. Це відбувалося у XII столітті. Там вони, за легендою, внесли великий вклад у культуру місцевих жителів. Згодом вони піднялися по Міссісіпі до Великих рівнин, де і зупинилися.У XVIII столітті на ці території прийшли англійці та французи і знайшли плем'я манданів. Сама назва «мандан» дещо схожа на ім'я Мадока. Хоча схожість не очевидна, в умовах повної ізоляції від європейських мов протягом 600 років усе можливо. Мандани ніби виглядали як європейці, мали мову, схожу на валлійську, проте зберігали індіанську культуру, але з помітними слідами європейського походження. Наприклад, вони користувалися традиційними валлійськими човнами (корклами). Багато дослідників, зокрема Джордж Кетлін, дійшли висновку, що мандани – це нащадки експедиції Мадока. Вони швидко адаптувалися до європейських нововведень, наприклад, до їзди на конях.Яка ж історія в європейських індіанців? більшість із них загинула від епідемії віспи. Відомий їхній вождь Шехеке, який у 1804 році зустрічався з президентом США Томасом Джефферсоном, але загинув у 1812 році під час війни з племенем хідатса. З часом мандани увійшли до складу США. Станом на 2000 рік їх залишалося близько 369 осіб.Теорію про валлійське походження цього племені активно використовували в XVI столітті для політичних цілей, щоб стверджувати, що Британія має права на Америку раніше за Іспанію. Наразі це питання є предметом дискусій.

Моріц Беньовський – словацький колонізатор МадагаскаруМоріц Август Беньовський був без перебільшення людиною з дивовижним життям, за своє недовге перебування на цьому світі він встиг побути солдатом кількох армій, в'язнем каторги та мандрівником-завойовником.Народився 1746 року в словацькому містечку Врбове Австрійської імперії, в місцевій сім'ї аристократичного походження, якої рано лишився та в 16 років обрав кар'єру військового в австрійській армії.Його шлях пригод розпочався з участі у Семирічній війні, повернувшись з війни, він дізнався що у нього помер батько, але заповіт був не для нього, в результаті він відібрав силою спадщину, але влада підтримала родичів і він утік у Річ Посполиту приєднавшись до Барської конфедерації. Він проявив себе як здібного офіцера, але під час одного з протистоянь потрапив в російський полон. За рішенням москалів його було відправлено в заслання на Камчатку 1769-1770 роках. Проте бути там йому судилось не довго, вже 1771 року разом з іншими 70 ув'язненими вдалось захопити місцевий острог, вбити російського коменданта і заволодіти кораблем «Святий Петро».Їхня подорож тривала понад рік і стала справжнім випробуванням. Експедиція пройшла через Берингову протоку, досягла берегів Аляски та Алеутських островів, спустилася вздовж узбережжя Японії, відвідала Формозу і врешті прибула до португальської колонії Макао в Китаї. Під час подорожі значна частина учасників загинула від хвороб, голоду та штормів. Беньовський вижив і через Францію повернувся до Європи у 1772 році.Вже у Парижі Беньовський представив двору короля Людовіка XV план колонізації острова Мадагаскар. Де він був схвалений і були надані відповідні ресурси. У листопаді 1773 року експедиція прибула на східне узбережжя Мадагаскару, Беньовський заснував на честь короля поселення Луїсбург і розпочав активну діяльність з розбудови колонії, зокрема карбував власні монети та встановлював дипломатичні зв'язки. Однак вже скоро ця авантюра втратила підтримку з боку Франції і він був відкликаний назад до Парижа.Після кількох років подорожей Європою та спроб залучити нові інвестиції Беньовський у 1785 році повернувся на Мадагаскар уже як приватна особа. Він проголосив незалежність поселень від Франції та намагався створити власну державу.Така позиція призвела до конфлікту з французькою короною. У травні 1786 року французький каральний загін висадився на острові. Під час бою біля селища Ангонсі 23/ 24 травня 1786 року Моріц Беньовський отримав смертельне поранення. Його життя завершилось в віці 39 років, Моріц був похований прямо на самому Мадагаскарі з яким він пов'язав останні роки свого життя.

Християнин з династії Османів🇹🇷Шехзаде Яхья (після хрещення — Александр) народився у 1585 році в родині майбутнього султана Мехмеда III та грекині Елени Комнін. У 1595 році, коли Мехмед посів престол і почав страчувати братів, Елена інсценувала смерть сина за допомогою євнуха Хасана. Замість принца поховали іншу дитину, а сам Яхья з родиною втік до Салонік. Згодом у македонському монастирі святої Анастасії настоятель Мило охрестив його під іменем Александр, де той прожив близько восьми років.Після смерті батька у 1603 році та сходження на престол Ахмеда I, Яхья оголосив себе старшим законним спадкоємцем династії. Він брав участь у антисултанських повстаннях Пірі-паші та Кара-Саїда, де отримав поранення. Спроба таємно підняти заколот у Константинополі через візира Дервіш-пашу провалилася, візира стратили, а Яхья втік. Отримавши від матері та духовенства документи про хрещення й походження, він вирушив до Європи шукати військову підтримку.При дворі Рудольфа II у Празі претензії Яхьї визнали і відправили його до Флоренції. Герцог Козімо Медичі організував перевірку його легенди через священника Москетті, який підтвердив схожість Яхьї з османськими принцами. Після аудієнції у папи Павла V Яхья брав участь у морській експедиції Тоскани до берегів Леванту та Кіпру. Згодом він переїхав до Неаполя на утримання іспанського короля, але через підозри віце-короля графа Лемоса у фальсифікації походження був змушений залишити Італію.На Балканах Яхья під іменем графа Александра Чорногорського разом із архієпископом Віссаріоном та ватажком Верго збирав повстанців у Фракії. У 1617 році його війська двічі вторгалися в Косово та Боснію, атакували Скоп'є та Приштіну, але османи придушили ці заколоти. Поранений Яхья втік через Молдову до Парижа, де безуспішно співпрацював із герцогом Карлом Неверським, а потім відвідав Крим, Персію та Мекку.У жовтні 1624 року Яхья прибув до Києва, де митрополит Йов Борецький зацікавився його планами та допоміг організувати спільне посольство до Москви. У 1625 році Яхья взяв участь у великому морському поході запорізьких і донських козаків на османське узбережжя, який завершився битвою біля Карахармана. Через вимоги Порти видати його, Яхья втік до Московії, але тамтешня влада після допитів у Мценську засумнівалася в його словах, і восени 1626 року він залишив країну через Архангельськ.Протягом наступних років Яхья подорожував Німеччиною, Нідерландами та Італією, намагаючись домовитися про вторгнення з Валленштейном, Мальтійським орденом та австрійським двором, проте Тридцятилітня війна заважала європейцям підтримати його. У 1644 році він востаннє відвідав Балкани, де побачив свою матір незадовго до її смерті. З початком Кандійської війни у 1645 році Яхья першим попередив європейські держави про те, що справжньою ціллю турецького флоту є Крит.Наприкінці життя Венеційська республіка прийняла Яхью на службу в званні полковника під іменем Александр Варна. У серпні 1648 року на тлі зміни султанів в Стамбулі він відплив у свою останню військову експедицію. У лютому 1649 року під час облоги Ризано в Далмації Яхья захворів і помер у Которі у віці 64 років, де був похований за державний кошт. Його дружиною була Анна Катерина Кастриотта, нащадок Скандербега, онук Вінченцо Б'яджі був іспанським капітаном,але нащадків не мав.

Традиція для нації!Сьогодні ліво-ліберальна повістка знову хитається на тлі нового Цивільного кодексу України, який Верховна Рада прийняла 28 квітня. Ліві та ЛГБТК+ спільноти почали активно виступати проти цього ЦК. Уже організовуються мітинги та акції протесту проти нового кодексу, а на момент написання цієї частини (2 травня) протест має відбутися в Дніпрі.Новий кодекс розглядається як крок до утвердження консервативних цінностей в Україні, на противагу масовому прогресизму. У ЦК заперечуються одностатеві шлюби, подається чітке визначення сім’ї як різностатевого союзу двох людей, а також зроблено акцент на традиційних для України нормах. Водночас кодекс запроваджує нові норми у сфері бізнесу, які мають полегшити інвесторам вкладення коштів. Однак є дуже велике «але». Ми знаємо, як у нашій країні дотримуються законів і як, згідно із законом, повинні карати порушників. Проте значна частина суспільства не дотримується законів, а влада часто не забезпечує належного контролю. Тож ми знову стоїмо перед проблемою виконання законів: з одного боку — сильний документ, а з іншого — реальність, у якій такі закони можуть існувати лише на папері. Хочеться вірити, що це не так і що українці нарешті почнуть дотримуватися хоча б базових норм. Проте праві та ліві знову зіткнулися в політичному спектрі. Хоча поки що не видно активних контракцій з боку правих організацій, очевидно, що вони можуть з’явитися. ЧИТАТИ СТАТТЮ ПОВНІСТЮГетьманська Правда|Чат|БУСТ|МГК

Біографія та ідеї китайського реформатора Ден Сяопіна Ден Сяньшен народився 22 серпня 1904 року в родині сільського інтелігента. Його батько, Ден Веньмін, розуміючи важливість освіти, відправив сина на підготовчі курси до однієї з найкращих шкіл Чунцина. Там Ден змінив ім’я на Ден Сісянь.У 1919 році 15-річний Ден вирушив на навчання до Франції. Працюючи на залізничних копальнях, заводі «Рено», пожежником та офіціантом, він опановував фах інженера-механіка. Під впливом старших товаришів Ден захопився марксизмом. У 1921 році він приєднався до Комуністичної спілки молоді Китаю, а в 1924-му став членом КПК. Після короткого навчання в Москві (Університет трудящих Сходу ім. Сталіна) у 1926 році він повернувся на батьківщину, де брав участь у Громадянській та Японській війнах, згодом обійнявши посаду міністра фінансів.Епоха Мао Цзедуна була періодом жорстоких експериментів:Кампанія проти «правих елементів» та політика «Нехай розцвітають сто квітів».«Великий стрибок», що призвів до катастрофічного голоду. За оцінками демографа Енслі Коула (1984), ці події коштували життя 27 млн осіб.Культурна революція (1966–1976): супроводжувалася нищенням релігії та ідеологічними чистками. Ден Сяопін сам став жертвою репресій: він потрапив під домашній арешт, а його сина викинули з вікна, внаслідок чого той залишився інвалідом. Опозиційні лідери Лю Шаоці та Чжоу Еньлай не пережили цього періоду.Навіть маршал Лінь Бяо зневірився в Мао, підготувавши план перевороту «Проєкт 571», але загинув у авіакатастрофі в 1971 році. Владу захопила «Банда чотирьох» на чолі з дружиною Мао, Цзян Цін.Завдяки підтримці Чжоу Еньлая, Ден повернувся в політику в 1973 році. Після смерті Мао в 1976 році та арешту «Банди чотирьох», короткий період при владі перебував Хуа Гофен. Однак у грудні 1978 року Ден Сяопін фактично очолив країну.Він розпочав еру Болуань Фаньчжен (реабілітація жертв) та Політику реформ і відкритості. Це призвело до формування моделі «соціалізму з китайською специфікою» — фактично державного капіталізму, де марксистська риторика служить оболонкою для прагматичного націоналізму.Припинена боротьба з релігією.Держава контролює ресурси,фінанси,транспорт,військово-промисловий комплекс; розвивається аграрна сфера та проводиться боротьба з бідністю.Однак після відставки Ден Сяопіна в Китаї знов почалася боротьба з релігією в тоталітаризм не знає меж: відбувається цифровий контроль.Corvus hunnorum підтримує політику Ден Сяопіна,однак засуджує політику усіх інших республіканських правителів Китаю,окрім Чан Кайші.

День народження ідеолога французького інтегрального націоналізму Шарля Морраса.20 квітня народився один з найвидатніших правих ідеологів модерної доби, а саме — Шарль Моррас. Саме він заснував та обґрунтував таке ідеологічне явище як інтегральний націоналізм, що стало фундаментом для відродження традиційного європейського духу супроти ліберальної деградації та масонського республіканізму. Наш духовний корифей та провідник Дмитро Іванович Донцов переніс цей вогонь на український ґрунт у ідеологічній праці «Націоналізм» фактично ставши нащадком цієї могутньої ідеї, переосмислюючи французький досвід для потреб української національно-визвольної боротьби. Крім того, Моррас радикально оновив і відродив монархічну ідеологію, очистивши її від нашарувань ліберального парламентаризму, та заклав методологічні засади того, що вже у 2000-х роках назвали «неореакцією» — опором сучасному світу плинності та руйнації.Яскраво характеризує його постать ще такий випадок... «В пам'яті П'єра Моньє, пересічного «королівського молодика» (вуличні бійці-монархісти, які з кулаками відстоювали Латинський квартал) середини 1930-х років, зберігся характерний епізод.Побачивши Морраса, одного з небагатьох живих символів нації, один екзальтований юнак кинувся до нього зі словами: «Метре, я повністю відданий нашій справі і готовий померти за неї!»«О, ні! — несподівано суворо відповів Моррас, зупиняючи порив юнака. Не існує справи, за яку треба помирати! Ні! Треба жити, жити заради справи, а не помирати за неї!Це Республіка каже, що «француз повинен померти за Республіку»! Це Республіка хоче, щоб французи помирали, витрачаючи свою кров заради абстрактних гасел рівності чи прав людини. Але не Монархія! І не Нація! Треба жити! Жити, щоб будувати, зміцнювати та передавати Вітчизну нащадкам у ще кращому стані, ніж вона дісталася нам» Цей епізод є повчальним і для нас, українських інтегральних націоналістів. Жага героїчної смерті на полі бою є чеснотою воїна, але стратегічною метою націоналізму є не краса смерті, а повнота національного Життя. Саме життя нації, її органічне зростання, економічне процвітання та демографічне поширення є найвищою формою помсти ворогам. Тож пам'ятаймо заповіт Морраса: наша боротьба ведеться не заради втечі у небуття, а заради утвердження Української Самостійної Соборної Держави тут і тепер, заради життя прийдешніх поколінь!✟ Lubartus Rex ꑭ | «Kratos»

🇫🇷 20 Квітня 1808 року артилерійські салюти міста Париж вітали народження спадкоємця імперії та майбутнього суверена Франції➿➿➿➿➿➿➿➿➿Майбутній імператор Наполеон III був третьою дитиною в родині Гортензії де Богарне, доньки Жозефіни, та Луї Бонапарта, брата Наполеона I й короля Голландії (1806–1810). Поки Наполеон I не мав законного спадкоємця, Луї-Наполеон разом зі старшим братом вважалися потенційними спадкоємцями імперської династії. Імператор приділяв багато уваги вихованню імперських нащадків. Народження у 1811 році офіційного спадкоємця, короля Риму, не змінило ставлення імператора до своїх племінників, він продовжував підтримувати з ними тісний контакт і продовжував приділяти їм багато уваги, зокрема юному Луї-Наполеону.Саме йому, народженому в бурхливі для імперії роки початку Іспанської компанії та походу в Росію, судилося в майбутньому, після повалення імперії очолити дім Бонапартів та ставши на чолі держави продовжити справу свого великого дядька. Врятувати країну від жахів революції, підняти прапор прогресу та порядку, понівічений роялістами та республіканцями, відновити спадкове правління, підняти доктрину бонапартизму на якісно новий рівень, створити політичний режим, де вперше знайшли примирення націоналізм та монархізм, традиції та прогрес.20 квітня це день пам'яті про людину, що поклала своє життя на вівтар служіння своїй нації та батьківщині!🇫🇷 Vive Napoléon III! 🇫🇷 Vive la France!➿➿➿➿➿➿➿➿➿#НаполеонІІІ#ДругаІмперіяНаполеоніда Козацька | Чат

Негативна складова демократичного устрою.(Частина І)Демократія часто розглядається як ідеальна форма правління, де влада належить народу, а громадяни мають можливість впливати на політичний процес. Однак за ідеалізованим фасадом ховаються серйозні проблеми та суперечності, які підривають ефективність і легітимність демократичних систем. Корупція, політична нестабільність, маніпуляція громадською думкою та інші негативні аспекти роблять демократію вразливою і часто нездатною вирішувати ключові виклики сучасного світу.Корупція є однією з основних проблем демократичних систем. Політики та чиновники часто використовують свої посади для особистого збагачення, що підриває довіру громадян до державних інститутів. Прикладом може служити скандал з корупцією в Україні, де високопосадовці були замішані в розкраданні мільйонів доларів з державного бюджету.Демократичні системи можуть бути схильні до політичної нестабільності через часті зміни уряду та конфлікти між різними політичними силами. Це може призвести до неефективного управління та уповільнення економічного зростання. Наприклад, в Італії за останні десятиліття змінилося безліч урядів, що призвело до економічної нестабільності та зниження довіри інвесторів.Політичні партії та кандидати часто використовують пропаганду та маніпуляцію ЗМІ для формування громадської думки на свою користь. Це може призвести до того, що громадяни приймають рішення на основі неправдивої або упередженої інформації. Прикладом може служити кампанія Брекситу у Великій Британії, де обидві сторони використовували емоційні гасла та неточні статистичні дані для впливу на вибір громадян.Демократичні системи часто страждають від бюрократії та повільного ухвалення рішень через необхідність узгодження з різними органами влади та врахування думок багатьох зацікавлених сторін. Це може уповільнити реакцію на кризи та перешкоджати швидкому впровадженню необхідних реформ. Наприклад, у США процес ухвалення закону про охорону здоров’я Обамакер займав роки і включав численні компроміси та зміни.Зрештою, одна з головних бід демократичної системи полягає в створенні політичної одиниці з натовпу, мета якого зосереджена лиш навколо задоволення своїх особистих потреб і інтересів, без глобального мислення яке б охоплювало питання політики, економіки чи права. Це створює вертикаль влади кістяком якої є неосвічена масса, а не талановиті державники.Підписатись на «Kratos»