Старий Лев | Гемінґвей нічого не знаєАртур ДроньЯ б хотіла придбати примірники книг...

Гемінґвей нічого не знаєАртур ДроньЯ б хотіла придбати примірники книги англійською і подарувати її всім британцям, яких знаю. А може, ще й деяким українцям.Буду чесна: я не люблю читати книги про цю війну. Але відчуваю, що повинна. Хай би як боляче мені не було від подій на сторінках — це ніщо порівняно з тим, що пережили ті, хто стоїть за кожним із цих слів.І я мушу розплющити очі та подивитися на цю страшну реальність. Не забувати про війну — де б ми не були, це наш обов’язок.І, можливо, єдиний спосіб перевірити, чи справді ти живеш, — це прочитати справжню літературу свого часу і послухати, чи каже вона тобі, що вся, цілком і повністю, тепер і завжди — про тебе.Час жорстокий. Нечесний. Роз’ятрювальний.Але ми не можемо від нього ховатися. Маємо проживати його — хай навіть так. Це не просто історія. Це життєпис, це епітафія, це роздуми, це спосіб пережити втрату.Артур Дронь — майстерний письменник, на мою думку. Книга побудована з оповідань, і він поєднав їх так, що кожне підсилює інше — щоб дійшло і відчулося кожному.Чесно, деякі оповідання відчувалися як ляпас. За все незроблене. За все незнане. За все безпечне, що є в моєму житті. Інші — роздирали мене на частини. Я не знаю, як тримаються ті, для кого сьогодні персонажі були справжніми людьми. Хто може згадати обличчя, читаючи ім’я.Йобані, бляха, росіяни. Як же я ненавиджу…Я багато над чим замислилася. Література, що нічого не знає про війну, і весь світ, що хоче писати про війну, але уникати теми зброї… яка іроніяЛітература звикла засуджувати зброю. А має натомість відокремлювати тих, хто зі зброєю нападає, від тих, хто зброєю захищається. Я згодна майже з кожною тезою. Література Ремарка — ще одне виправдання росіян. Те, як світ хоче бачити агресорів. Збірка Єсеніна — те, якими вони справді є. Та “загадкова руська душа” вираховується в кількості вбитих і зґвалтованих між строфами одного вірша.А герої вмирають, поки їх не змінюють ті, хто боїться глянути в очі своєму страху і чекає, що це за них зроблять інші. І я така сама. І боягузтво — гріх, який я собі не пробачу. І я хочу, щоб мені про це нагадували. Не дозволяли забути, що це не їхня, а й моя також війна…І хоча в мене немає думки про Бога, роздуми Артура Дроня відчувалися одкровенням. Я не прозріла, але подивилася по-новому… Попри відому думку, що в окопах немає атеїстів — чи є там Бог? Чи зникає він під пострілами автоматів? І чому віра так само горить в тих, хто зустрів диявола на полі бою?..Здається, відгук вийшов дуже хаотичним. Бо багато думок і всі одночасно хочеться сказати. Тому, якщо хтось хоче обговорити цю книгу — пишіть.#відгук