Старий Лев | Вроцлавіта» Анна Дьоміна Знаєте, як в ароматах є такий вираз: «близьки...

«Вроцлавіта» Анна Дьоміна Знаєте, як в ароматах є такий вираз: «близький до тіла» («skin scent», який відчувається на дуже близькій відстані, наприклад, під час обіймів) — ось це точний опис цього роману. Це сучасний реалістичний любовний роман про життя мами-одиначки Віти, яка переїхала у Вроцлав зі своїм батьком Євгеном (тобто дідусем її сина Роми), і вона понад усе прагне і для дитини бути хорошою мамою, і на роботі бути професіоналом, і при цьому бути просто собою, бути і відчувати себе привабливою жінкою (Ви зрозуміли, часу на себе не залишається зовсім).«Ця квартира в новій країні нагадувала щось рідне і знайоме, у ній було затишніше, ніж у новеньких блискучих апартаментах, де я боялася навіть уявити, що станеться з білосніжною канапою, якщо Ромчик добереться до неї з фломастерами чи з пластиліном. За рік я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Так, було тіснувато мати півтори кімнати на трьох, я часто працювала ввечері на крихітній табуретці в кухні, поки Ромчик спав у спальні, а дідусь куняв у вітальні. І все-таки мені було добре тут, у нашому тимчасовому прихистку.» «Від кого чи від чого я втікала? Від Руслана? Чи від своїх нездійснених мрій? Чи від того, що доросле життя впало на мене зненацька, з усіма своїми викликами, складними рішеннями та з необхідністю завжди бути сильною?» Історія розпочинається (як мій страшний сон😅) з того, що дідусь (який трохи недобачає) забирає із садочку не ту дитину (не Рому, а поляка зі схожим імʼям Ромек) 😅👍🏻 У Віти, яка повернулась з роботи, серце в пʼятки, вона ноги в руки і давай бігти з чужою дитиною у той садочок за своєю (я б там вже всіх повбивала). Там вже і батько Ромека всім прочуханки роздає: «де дитина?». Словом, все вирішили, дітей поміняли, але ж той батько Ромека Кароль теж одинак (це зʼясовується потім) і дуже гарний (як «Відьмак»), а виявляється він новий співробітник в її команді. І в них часто спільні зустрічі, задачі і обговорення. Ох уж ці діла любовні ❤️ АЛЕ чому близький до тіла? Бо тут все дуже по-життєвому, тут немає драйву, істерик, крику, шаленого кохання і сліз, ночей чи ранків разом, де можна валятись по 3 години і жити життя, як ти хочеш… тут все тихо, спокійно, з простими життєвими проблемами і тихими драмами, типу штани білі одягнула (щоб виглядати краще на роботі, ну, для Кароля, а він з дому працює, бо дитина захворіла…), а от про колір трусів (які просвічувались через біле) не подумала, де прокидайся, бо час збирати дитину до садочку, а потім робота, а після роботи — знову за дитиною, а ввечері ще пограти і вкласти спати біля себе і так щодня, без перерв і вихідних. Або що їм так не вистачає часу один для одного, побути разом, бо діти, і коли постає питання, а хотілось би, а де і як, то вони починають разом все планувати, а потім все ламається, і вони знову планують. І потім знову щось не виходить. І вони вже думають, а, може, воно й не треба. Ооо не хвилюйтесь, там є сцени 18+ (ще й які!). Тут ще такі класні колеги Войтек, Мартина і Артур. І кумедна, волелюбна, дівчина-протилежність мамі Віті — Зоряна. «— О, так, у мене теж був прикол, — пожвавилася Зоряна. — Ну як прикол? Насправді це не смішно… Коротше, познайомилася я ж у тіндері з хлопцем із Одеси, Антоном. — Ти ж ніби з Андрієм із Вінниці збиралась гуляти? — Та Андрій — то вже вчорашній день! Він десь зник, і то на краще. Коротше, зустрілися ми з Антоном, погуляли, поїли піцу в італійському кварталі… Ну а потім же ж до мене поїхали. — Ого ви швидкі! — Ну а шо? Як на тебе дивлюся, то розумію, що до дітей треба все встигнуть, бо потому життя нема. — Як це нема? Он навіть брови роблю! — Хіба брови — то життя?» Мені дуже сподобалась ця щирість, ніжність і життєва простота цього тексту (Мами зацінять усі ці дрібні життєві деталі у тексті !). В цілому це щемка історія, де Ромек знайшов маму, а Рома — батька, а Віта себе 🫶І мені дуже сподобалась сама авторка, така ж щира, відкрита, душевна, яким є і її роман. А в письменницьку середу (тобто завтра) нас чекає сюрприз 🎁 10/10