"Решающее значение получил тот факт, что полюс лучших людей в течение войны почти целиком лег на полях сражений.Вспомним в самом деле, каких гигантских жертв потребовала война именно от этих героических элементов, которых обычно средние люди заметить не могут. Добровольцы – на фронт! Добровольцы – в наиболее опасные патрули! Добровольцы – в разведчики! Добровольцы – на трудную телефонную службу! Добровольцы – в колонну для наводки мостов! Добровольцы – на подводные лодки! Добровольцы – в авиацию! Добровольцы – в штурмовые батальоны! И т.д. и т.д. Тысячи и тысячи раз в течение четырех с половиной лет войны раздавались эти призывы по разным поводам. И всегда мы могли наблюдать одну и ту же картину: на такие призывы откликались безусые юноши или зрелые люди из числа только тех героически настроенных немцев, которые забыли все личные интересы и, полные горячей любви к отечеству, в любую минуту готовы были отдать свою жизнь. Десятками, сотнями тысяч гибли эти лучшие люди во время войны. Вот почему эта лучшая человеческая прослойка неизбежно становилась все тоньше и тоньше. Те, кто не погиб, были искалечены. Немногочисленный круг уцелевших не мог уже удовлетворительно выполнять свою социальную функцию. Чего стоит один тот факт, что в 1914 г. у нас вербовались целые армии из числа добровольцев? А ведь большинство из них погибло и не могло не погибнуть, так как благодаря преступной бессовестности наших парламентских невежд эти люди не имели достаточной довоенной подготовки и неизбежно стали поэтому простым пушечным мясом. В тогдашних фландрских боях пало (или было искалечено) добрых 400 тысяч человек, и заменить этот лучший слой людей у нас было некем.Потерю этих людей нельзя исчислять только арифметически. Их гибель уже достаточно чувствительно нарушила равновесие. Полюс худших элементов нации неизбежно стал перевешивать. Низость, трусость и подлость неизбежно стали брать верх. К этому надо прибавить еще следующее. Дело было не только в том, что на полях битв массами погибали лучшие люди. Беда заключалась еще и в том, что в это же самое время в тылу самым старательным образом консервировались именно самые худшие элементы. На каждого героя добровольца, смело и бесстрашно шедшего, навстречу патриотической смерти, приходилось по меньшей мере по одному «герою» тыла, убегавшему от смерти и сохранявшему свою драгоценную жизнь для «пользы» родины.Разложение армии конечно происходило всюду – без этого ноябрьская революция не могла удаться. Но тем не менее главным носителем идеи революции и главным виновником разложения армии был не фронтовик. Эту «работу» выполнили главным образом негодяи местных гарнизонов или те субъекты, которые вообще сумели изобразить себя «незаменимыми» и спрятаться где-нибудь в тылу на хозяйственной работе. Соответствующие «дополнения» эти банды получали еще за счет дезертиров. С фронтов в это время дезертировали в тыл десятки тысяч людей, оставаясь при этом почти совершенно безнаказанными."(с) Зі спогадів єфрейтора 16 Баварського резервного полку про кінець Великої війни#ПСВ #історія #війна
Після захоплення села Пашендейл в листопаді 1917, фельдмаршал Дуглас Хейг почав підготовку до нової наступальної кампанії у Фландрії. Хейг до останнього вірив, що його стратегія постійних ударів смертельно виснажує німецьку армію, і ще одного наступу по типу Третьої битви на Іпрі вона вже не витримає. Хейг планував розпочати Четверту битву на Іпрі в першій половині 1918 року, для чого зробив запит до військового міністерство на 400 тисяч новобранців. Але на цей раз його військовий план зустрів спротив політичного керівництва. Військовий міністр Девід Ллойл-Джордж не приховував своєї антипатії до Хейга, називав його м'ясником і казав, що скільки Хейгу не дай людей, він їх всіх вб'є в безглуздих атаках. Репутація Хейга дуже постраждала після Третього Іпра - попри витрату десятків мільйонів снарядів і сотень тисяч життів, за 4 місяці було досягнуто лише просування у 7 миль, проголошена мета захопити німецькі морські бази у Фландрії не була здійснена навіть близько. Ллойл-Джордж звинувачував Хейга і Начальника генерального штабу Великобританії генерала Робертсона в брехні уряду щодо дійсних стан справ на полі бою і заниженні втрат впродовж минулого наступу. В результаті, з 400 000 поповнень, які просив Хейг, він отримав не більше 100 000. На початку 1918 Хейг був змушений розформувати 5 новосформованих дивізій, для яких не набралось людей, і розподілити тих, хто лишився, між іншими підрозділами. 21 березня 1918 року розпочався грандіозний німецький наступ, який переріс в найбільшу сухопутну битву війни. Основною ціллю німецького удару виявились саме Британські експедиційні сили, які вступили у нову кампанію недоукомплектованими і по більшій мірі виснаженими. В квітні 1918 ті рубежі під Пашендейлом, за які йшла боротьба кілька місяців, будуть втрачені за пару тижнів.На фото: британський солдат споглядає пейзажі поблизу Пашендейла в лютому 1918.#ПСВ
Генерал Шарль Манжен - особистість, без якої не можна згадувати Західний фронт Великої війни.Манжен здобув великий бойовий досвід ще задовго до німецького вторгнення, воюючи в колоніях, де проявив себе як здібний офіцер і "людина війни". В 1912 році полковник Манжен на чолі 5 тисяч солдат, 80% з яких були туземні війська, захопив марокканське місто Марракеш. Незадовго до Великої війни Манжен написав книгу "La force Noire" (Чорна сила), в якій обґрунтував необхідність мобілізації населення Чорної Африки у французьку армію для війни в Європі. Коли розпочався німецький наступ на Верден, 2-га французька армія, в яку входила дивізія Манжена, була перекинута на цю ділянку фронту, і саме дивізія Манжена стала перед фортом Дуомон. Французькі позиції знаходились в низині відносно форту і дуже потерпали від німецьких обстрілів, тому найпершою задачею новоприбулих військ стало відбиття форту. В кінці квітня 1916 Манжен очолив корпус і отримав задачу взяти Дуомон. 22 травня, після семиденної артпідготовки, 2 дивізії Манжена перейшли у наступ, який мав катастрофічні наслідки - французам не вдалось ні подавити німецьку артилерію, ні відсікти вогнем ворожі резерви. З 12 тисяч солдат, що брали участь в атаці, вціліла лише половина. В ході бою під обстріл потрапив і командний пункт Манжена, на якому було вбито і поранено кількох офіцерів. В одному з листів додому Манжен констатував реалії Вердена: "Що б ти не робив, ти втрачаєш багато людей".В жовтні 1916 саме Манжен очолив фінальну контратаку французьких військ на Дуомон, до якої готувались кілька місяців. За час Верденської м'ясорубки Дуомон набув сакрального значення для всієї Франції і його взяття святкувалось як одна з головних подій війни. Манжен заслужив репутацію героя, яка була підкріплена дійсним військовим досягненням. В грудні 1916 тактична група Манжена провела ще одну наступальну операцію, яку прийнято вважати кінцем Верденської битви, коли німецькі війська були відкинуті на початкові рубежі. В квітні 1917, під час проведення Наступу Нівеля, який обіцяв бути вирішальною битвою всієї війни, Манжен командував 6-ю армією, яка наносила один з головних ударів при Chemin des Dames. Протягом трьох тижнів армія Манжена штурмувала Краонське плато, виконуючи наказ верховного командування прорвати фронт на цій ділянці за будь-яку ціну. Через шалені втрати, відсутність заміни і нові накази про повтор атаки в одному і тому ж самому місці, в деяких дивізіях 6-ї армії почалась масова відмова піхотинців виконувати накази. Дуже швидко протест переріс в масовий заколот, який охопив всю французьку армію - по всій лінії фронту солдати масово відмовлялись воювати, що поставило Францію на межі революції в розпал війни. Головнокомандувач Нівель і його найближчий соратник Манжен були позбавлені посад. З цих пір за Манженом закріпилась репутація м'ясника - після Chemin des Dames його ніяк інакше не називали ні в газетах, ні в книжках. Зокрема, Манжена звинувачували в тому, що він використовував темношкірих солдат як м'ясний щит.Довгий час діяльність Манжена розслідувала спеціальна комісія, створена урядом для визначення винних в провалі "Наступу Нівеля", але влітку, коли німці в ході свого грандіозного наступу німці небезпечно наблизились до французької столиц, Шарля Манжена згадали як фахівця з наступальних дій і довірили йому командувати новосформованою 10-ю армією - ударним з'єднанням, яке мало відновити положення. 18 липня 1918 Шарль Манжен провів одну з найбільш незвичних і вражаючих операцій війни, коли його 10-та армія вдарила у фланг німецьким військам під Суасоном, розпочавши наступ по всьому фронту без жодного артилерійського пострілу. Замисел Манжена вдався - завдяки ефекту несподіванки німецькі війська були відкинуті на кілька кілометрів і були змушені евакуювати свій плацдарм через Марну через загрозу оточення. З серпня 1918 армія Манжена грала одну з головних ролей у Стоденному наступі Антанти, який закінчився виходом на французький державний кордон.
Під час великого німецького наступу на Західному фронті з березня по серпень 1918, німецька армія застосувала монструозну "Гармату Кайзера Вільгельма", відому як "Паризька гармата". Цей виріб Круппа мав калібр 211 мм і мав радіус стрільби 130 км, що дозволяло німцям діставати до Парижу. Ніякого військового призначення у гармати не було - єдиною її задачею був обстріл французької столиці з метою викликати паніку серед населення в момент найбільшого напруження на фронті. Перші обстріли спричинили стихійну евакуацію парижан, які думали, що німці застосовують новий вид Цеппелінів. За 6 місяців роботи гармата випустила по французькій столиці від 320 до 356 снарядів, вбивши 250 і поранивши 620 людей. Найбільше вбивств сталось 29 березня, коли один зі снарядів влучив у переповнений людьми собор, забравши 91 життя. Після війни розвідка Антанти намагалась знайти гармату, по крихтам збираючи будь-яку інформацію про неї, але німцям вдалось таємно її знищити разом з усією технічною документацією.#ПСВ
"Від наших союзників Скіннів ми знали, що багато зниклих безвісти солдат були живі, будучи в полоні - мали надію, що тисячі, але знали, що сотні. Розвідка вважала, що що полонених відвозили на Клендату - Жуки вивчали нас так само, як і ми їх. Раса індивідуумів, здатних будувати міста, космічні кораблі, армії, може бути не менш цікава для сутності Рою, ніж сутність Рою для нас. Як би там не було, ми хотіли повернути наших полонених назад!Згідно суворої логіки всесвіту, це може бути слабкістю. Можливо, якась раса, яка ніколи не намагається рятувати своїх представників, може використати цю нашу рису щоб повністю нас знищити. У Жуків, здається, цієї риси не було взагалі - ніхто не бачив, щоб жук прийшов на допомогу своєму пораненому; вони прекрасно взаємодіють у бою, але кидають напризволяще цілі підрозділи, як тільки ті вже не представляють користі. Наша поведінка інша. Як часто ви бачите заголовки в стилі "Двоє людей загинули, рятуючи дитину"? Якщо людина губиться в горах, сотні вирушать її шукати, можливо двоє-троє самі загинуть. Але як тільки загубиться хтось ще, знайдуться нові сотні добровольців.Погана арифметика, але людяна. Через весь наш фольклор, всі людські релігії, всю нашу літературу проходить расове переконання, що коли треба врятувати одну людину, всі інші не мають рахуватись з ціною.Слабкість? Це може бути унікальною силою, яка завоює нам Галактику.Слабкість це чи сила, але у Жуків такої нема; не було жодного сенсу міняти воїнів на воїнів. Але в поліархії Рою деякі касти більш цінні, ніж інші, принаймні, на це сподівалися наші фахівці з психологічної війни. Якби ми змогли захопити мозкових жуків, живих і неушкоджених, ми могли б торгувати на вигідних умовах."//Роберт Хайнлайн, "Starship troopers"//#книги
"Чем ближе подходил намеченный срок операции, тем больше появлялось у Пайпера сомнений в успехе. Перед его глазами все чаще возникала карта, на которой синими стрелочками были отмечены американские части, расположенные в Арденнах. Каким образом он должен был пробиваться сквозь них силами одной боевой группы? Кремер тоже, должно быть, разделял сомнения Пайпера в успехе операции, потому что незадолго до ее начала позвонил Пайперу и сказал:— Мне плевать, что и как вы будете делать. Только дойдите до Мааса — даже если у вас останется к тому времени только один танк. Хоть одним танком доберитесь до Мааса — это все, что я прошу.Пайпер сделал из этого только один вывод - Кремер сам не верит в то, что удастся добраться до Антверпена, и стремится лишь успокоить фюрера, что его указания выполнены и танки дошли до Мааса — что само по себе было бы достижением."//Чарльз Уайтинг, "Битва в Арденнах. История боевой группы Йоахима Пайпера"//*Фріц Кремер - начальник штабу 6-ї танкової армії СС#ДСВ #війна
"Разница между газами, употреблявшимися ранее, и «желтым крестом» была та, что от прежних газов предохранила маска, тогда как от «желтого креста» и маска защитить не могла. Осадки «желтого креста» въедаются в одежду, пропитывают ее насквозь и причиняют неприятные ожоги. От этого некоторое время можно защищаться, если дать солдатам возможность чаще менять одежду.В своем докладе тайный советник Габер предложил генералу Людендорфу ввести новые газы в том случае, если имеется налицо уверенность, что через год война будет кончена. Он гарантировал, что в течение года противник не сможет научиться делать эти газы, и, таким образом, целый год мы пользовались бы ими одни. Если же через год война не будет окончена, то профессор Габер держался того мнения, что мы ее безнадежно проиграем, если введем «желтый крест», так как через год и противникам удастся выработать такие же газы у себя. Благодаря их сильно развитой промышленности, они стали бы изготовлять огромные массы этих газов и обстреливать нас ими. Мы не могли бы применить вспомогательного средства – дать солдатам резиновые плащи и две-три перемены обмундирования, так как у нас для этого не было больше материалов. Вследствие этого противнику не нужно было бы даже наступать – он мог бы просто-напросто отовсюду выкуривать нас газовым обстрелом.В действительности профессор Габер ошибся лишь в одном пункте: противнику удалось добиться выработки газов не через год, а лишь через шестнадцать месяцев. К началу перемирия одни французы изготовили пять тысяч тонн этих газов, но, к их великому сожалению, им уже не пришлось употребить их против германских войск."//Макс Гофманн, "Война упущенных возможностей"//#ПСВ
В роки Другої світової американська армія розгорнула велику кількість військових баз на островах Меланезії. Для місцевого населення деяких островів, чий цивілізаційний рівень був близьким до кам'яного віку, перебування на їх землі іноземців було порівняно з візитом небесних богів, які лякали своїми технологіями та вражали рівнем достатку та щедрості - американські бази отримували десятки тон вантажів з постачанням, частина яких у вигляді подачок діставалась і аборигенам, які за рахунок цього добре жили.Після того, як війна закінчилась і бази згорнули, магічне мислення аборигенів підказало їм, що для того, щоб створити собі такий же рівень життя, як у небожителів, треба скопіювати всі їх атрибути. Впродовж багатьох років аборигени будували з дерева та соломи фігури літаків та радарних станцій, ходили строєм на американський манер та навіть створили культи релігійного поклоніння візитерам з іншої цивілізації, щоб точно їм сподобатись. Випадків, коли копіювання всього побаченого з лайна та палок дало аборигенам якісь матеріальні зміни, на даний момент не сталось.#крінж
Працюючи над новою статтею ознайомився з книгою Джонатана Боффа про німецького воєначальника принца Руппрехта - "Haig's Enemy: Crown Prince Rupprecht and Germany's War on the Western Front", і ось над чим задумався.В роки Першої світової принц Руппрехт Баварський командував німецькою групою армій, яка відповідала за північний сектор Західного фронту. Саме Руппрехт керував оборонними діями німецької сторони в битві на Соммі, Третій битві на Іпрі та битві при Камбре. В кожній з цих операцій з обох сторін брали участь мільйони людей, їх втрати рахувались в сотнях тисяч, їх підтримував вогонь тисяч гармат, які випускали мільйони боєприпасів. Масштаб особистості, на якій зав'язано управління такою кількістю людей та ресурсів важко збагнути з першого разу. Один тільки штаб принца Руппрехта займав половину історичного центру міста Монс. Фактично, на плечі Руппрехта лягала відповідальність за життя всього військового покоління Німеччини, адже майже всі людські резерви країни йшли на поповнення втрат у гіпербитвах Західного фронту. Але, незважаючи на об'єктивно велику роль, яку людина відіграла в історії, їй майже не знайшлось місця в літературі. Фактично, книга Боффа - єдина загальнодоступна біографія цього воєначальника, яка і то була написана в контексті спроби британців дати оцінку власному минулому. З цього випадкового прикладу слідує, що наше уявлення про минуле дуже обмежене, недалеке і завжди таким буде. З того, що пише Джон Бофф, можна зробити висновок, що принц Руппрехт був максимально близьким до архетипу ідеального німецького військового, за яким полює читацька уява в історії 20 століття - принц Руппрехт був наскільки це можливо компетентним у військовій справі та вимагав від своїх підлеглих поважати населення та культурну спадщину окупованої країни, забороняючи руйнувати вогнем артилерії старовинні собори та замки. Незважаючи на це, Руппрехт і близько не настільки ж відомий як умовні Роммель чи Гудеріан. Можливо, для піару його імені ніколи не було політичної необхідності.Ну і головне, приклад принца Руппрехта вчергове свідчить про марність людських діянь - попри висоти, на яких він опинився за життя, та зіграну роль в історії, на виході лишилась тільки віддалена пам'ять серед своєї дворянської родини та одна єдина біографічна книга, яку ніхто не буде читати. Можливо, у Всесвіту якісь інші критерії вагомості людських досягнень. #ПСВ #історія
"Призывая к себе на помощь слово «крепость», Гитлер надеялся, что одним выстрелом убьёт нескольких зайцев. Противник будет обманут, считая Сталинград укреплённым районом, способным отразить атакующие русские войска. Немецкие войска в Сталинграде будут думать, что они находятся в крепости, которая, будучи в состоянии выдержать долгую осаду, спасёт их от тяжёлых потерь. Гражданское население будет введено в заблуждение историческими мемуарами о героически обороняемых героически и деблокируемых крепостях. Таким образом, мир забудет, что немецкая армия была окружена вследствие неумелого планирования высших штабов, ибо «крепость» Сталинград была крепостью только по названию."Прочитав замість вас статтю генерала Курта Цайцтлера, начальника штабу OKH в 1942-44 роках, про Сталінградську битву та зібрав в одному місці деякі фрагменти. Одна з історій про можливі наслідки надмірного втручання політичного керівництва в планування бойових дій. https://telegra.ph/Fortecya-Stalіngrad-10-05#ДСВ #історія
TGLIST.COM.UA
