"Від наших союзників Скіннів ми знали, що багато зниклих безвісти солдат були живі, будучи в полоні - мали надію, що тисячі, але знали, що сотні. Розвідка вважала, що що полонених відвозили на Клендату - Жуки вивчали нас так само, як і ми їх. Раса індивідуумів, здатних будувати міста, космічні кораблі, армії, може бути не менш цікава для сутності Рою, ніж сутність Рою для нас. Як би там не було, ми хотіли повернути наших полонених назад!Згідно суворої логіки всесвіту, це може бути слабкістю. Можливо, якась раса, яка ніколи не намагається рятувати своїх представників, може використати цю нашу рису щоб повністю нас знищити. У Жуків, здається, цієї риси не було взагалі - ніхто не бачив, щоб жук прийшов на допомогу своєму пораненому; вони прекрасно взаємодіють у бою, але кидають напризволяще цілі підрозділи, як тільки ті вже не представляють користі. Наша поведінка інша. Як часто ви бачите заголовки в стилі "Двоє людей загинули, рятуючи дитину"? Якщо людина губиться в горах, сотні вирушать її шукати, можливо двоє-троє самі загинуть. Але як тільки загубиться хтось ще, знайдуться нові сотні добровольців.Погана арифметика, але людяна. Через весь наш фольклор, всі людські релігії, всю нашу літературу проходить расове переконання, що коли треба врятувати одну людину, всі інші не мають рахуватись з ціною.Слабкість? Це може бути унікальною силою, яка завоює нам Галактику.Слабкість це чи сила, але у Жуків такої нема; не було жодного сенсу міняти воїнів на воїнів. Але в поліархії Рою деякі касти більш цінні, ніж інші, принаймні, на це сподівалися наші фахівці з психологічної війни. Якби ми змогли захопити мозкових жуків, живих і неушкоджених, ми могли б торгувати на вигідних умовах."//Роберт Хайнлайн, "Starship troopers"//#книги