Деяким діячам краще не писати книги, щоб зайвий раз не псувати свою репутацію.Працюючи над новим матеріалом про Першу світову, заглянув у книгу спогадів Пауля фон Гінденбуга, Начальника німецького Генерального штабу 1916-1918 років (в німецькій ієрархії посада, аналогічна посаді Головнокомандувача). Відкрив фрагмент, який мене цікавив найбільше - про великий німецький наступ 1918 року. Наскільки докладні і вивірені спогади французького фельдмаршала Фоша, наскільки цікава логікою Тотальної війни книга Еріха Людендорфа, настільки ж спогади Гінденбуга порожні та не інформативні. Подібну книгу міг написати під замовлення буквально будь-який німець, який жив в той час - для такого рівня описаного фактажу не обов'язково було очолювати Верховне Командування. Наприклад, ось як описана підготовка німецької армії до операції "Блюхер" в травні 1918, однієї з найбільших битв Західного фронту:"Наши части должны были теперь атаковать кручи Chemin des Dames. Пожалуй, теперь больше, чем раньше, это зависело от внезапности. Сделать нападение внезапным удалось вполне. Я бы хотел здесь привести своеобразное объяснение этого факта. Один офицер, который участвовал в подготовке при Ailette, утверждал, что шум квакающих лягушек в реках и в сырых местах был так силен, что заглушал даже звук наших подъезжающих телег."Щоб переконатись, що радянське видавництво мене не обманює, я навіть передивився через перекладач відповідні місця в оригіналі (завжди так роблю), і не знайшов різниці. Не важко знайти аналогічний фрагмент в книзі Людендорфа, де той фахово пояснює про заходи оперативної скритності, які застосовували війська того періоду. У Гінденбурга - це квакання жаб. Після такого стає очевидним, чому в критичний момент світової війни всі рішення приймав не він, а його заступник Людендорф. Наприклад, конференція в Монсі в листопаді 1917, на якій обговорювались можливі напрямки Наступу 1918 року, відбувалась без участі Гінденбуга, а її рішення були доведені до нього пост-фактум. Цікаво, що німецькі полонені 1918 року зізнавались французам, що в армії Гінденбуг користується великою популярністю, а Людендорф - загальною ненавистю. Статна фігура Гінденбуга добре виходила на фотографіях та агітаційних картинках і добре слугувала графічним символом німецьких військових чеснот. Під час наступу 1918 року німці застосували "Паризьку Гармату" - монструозне творіння Круппа калібром 211 мм з дальністю стрільби в 130 км, єдиною задачею якого було обстрілювати Париж і тероризувати населення. За кілька місяців обстрілів, розрахунок гармати вбив 250 і поранив 620 мирних парижан. У своїх спогадах Гінденбург кілька разів з захватом згадує "Паризьку гармату". В одній з глав він присвятив цілу сторінку тому, як йому шкода французьких мирних жителів, які постраждали від контрбатарейної стрільби французької артилерії, яка намагалась подавити "Паризьку гармату", а в іншому місці уявляє, як буде добре обстрілювати з такої гармати Англію через протоку. Кількість знаків, присвячених Гінденбургом цій гарматі, перевищує обсяг розповіді про деякі ключові події війни, такі як наступ Антанти навесні 1917 року, про який у Гінденбурга лише маленька глава, і то сповнена води. Також в книзі багато місць, де Гінденбург підкреслює свою лояльність Кайзеру Вільгельму та намагається ідеалізувати його образ. Як і Гінденбург, кайзер Вільгельм у вирішальний момент війни самоусунувся від відповідальності, передавши право ухвалювати стратегічні рішення технократу Людендорфу. Президентство Гінденбурга у 1925-34 роках йшло за тими ж принципами, що і його командування в часи війни: будучи лише медійною фігурою, слабко обізнаною у реальному стані речей, він не зміг створити здорової альтернативи ні чумі комунізму, ні чумі націонал-популізму.#ПСВ #історія #книги