​​Війна на виснаження На Курщині я на власні очі переконався наскільки впертими можуть бути росіяни (принаймні, їх командування) в досягненні своїх цілей. Місце дії - крайній дальній кут нашого курського плацдарму. Починаючи з жовтня 2024, коли Курська операція остаточно перетворилась в позиційну бійню, росіяни розпочали спроби закріпитись на окраїнах одного з урочищ, яке обороняли наші війська і яке мало для ворога оперативний інтерес. Характерно, що підійти до нього вони не могли ніяк інакше, як по великому відкритому полю. З моменту, як я заступив на цю зону відповідальності і протягом наступного місяця, я майже кожен день спостерігав одну і ту саму картину, як групи росіян по 3-7 людей серед білого дня, в повний зріст переходять це поле, не соромлячись ні наших дронів, ні арти. Іноді росіяни намагались проскочити на техніці, і за місяць місцевість мало помалу стала утикана їх підбитими бронемашинами. Але майже кожен день вони пускали по полю саме піші групи. Що мене здивувало найбільше - це те, що часто вони йшли не по найкоротшому можливому маршруту (до найближчого їх лісу було 700 метрів), а по найдовшому, пересікаючи поле по діагоналі в 3 км. Спостерігаючи кожен раз їх загибель, я думав, що мабуть ніде на світі людське життя не коштувало так дешево, як життя російського піхотинця на Курщині. Що відбувалось в самому лісі я сказати не можу, але схиляю голову перед нашими людьми, які стояли проти звірів 1 на 1 в тих важких умовах.Така робота продовжувалась більше місяця. За цей час російське командування розвідало тілами своїх людей об'єм витрати дронів і боєприпасів з нашої сторони, щільність нашої оборони, і, склавши нехитру математичну модель, яка враховувала % ванюшек, які гинули на шляху і % тих, які доходили, відправило по тому самому полю людські хвилі корейців. #війна