spoiler runner

Вирішив взяти перерву від документалістики та повернувся до своєї улюбленої української крінжкомедії. "Песики" з Лесею Нікітюк - це прям таки канонічний представник жанру. Все на місці і всратий гумор, і недолугий продактплейсмент, і звісно ж купа попмузики де треба, і де не треба.За сюжетом героїня Нікітюк грає ріелторку, яка після бажання на день народження отримує дивну здатність - після сексу з нею чоловіки перетворюються на собак. Нікітюк, на диво, непогано проявляє себе в комедійному амплуа, і це єдине за що можна стрічку похвалити. Але загалом це прям типова крінжкомедія де повторюється з фільму в фільм одне й те саме. Що мене окремо забавляє, що виглядає все це однаково - не потрібно навіть дивитись, хто в режисерському кріслі.Посміятись тут є з чого, наприклад, на початку стрічки головна героїня приходить на нудистський пляж в Києві на Трухановому острові, який розташований прямо навпроти Поштової площі. Ну тобто знімальній группі було впадлу пройти кілометр другий, щоб зняти сцену в більш закритому місці, або ж піти на реальний нудистський пляж. При цьому потім Нікітюк знов приходить на те саме місце з Тарасом Цимбалюком, і нудистів там вже нема. Взагалі "Песики" всраті по-хорошому, єдине що по-справжньому тут бісило це довбаний продактплейсмент. Йдуть роки, а вставляти його не нав'язливо у нас так і не навчились.

До речі, продовжив антарктичну тему та подивився "Антарктида: Щоденники війни" Володимира Хомко і в парі з фільмом Птушкіна, на диво, виходить непоганий даблфічер. Правда, варто було дивитись в іншому порядку.У фільмі Хомко фокус більше на команду 27 антарктичної експедиції та переживання нею першого року повномасштабного вторгнення. В цьому сенсі фільм Хомка має краще тематичне обрамлення, ніж фільм Птушкіна (там обрамлення нема взагалі). Фільм доволі добре закарбовує всі ті переживання, які були у багатьох українців в 2022 році, тільки в цьому випадку вони від тих, хто буквально опинився на краю землі. І з одного боку в 2025 році дивитись це складнувато, бо багато що здається застарілим. З іншого, добре, що стрічка всі ці переживання зафіксувала. Щоправда у "Щоденників війни" та сама проблема, що і у фільму Птушкін - показане сильно віддає відеоблогом. Але якщо Птушкін вже таки набив руку на створенні відео, то у Хомко рука початківця відчувається сильніше. Тим не менш, "Щоденники війни" для мене навіть покращили "Антарктиду" Птушкіна, і навпаки - фільми добре доповнюють одне одного. В одному більший фокус на учасників експедиції, в іншому на усілякі задростські (і не дуже) факти, а також природу. І саме після перегляду обох стрічок у мене з'явилось якесь відчуття цілісності від побаченого та почутого.

​​В будь-якому випадку Кавальєр і не міг биcлугувати імперсоніфікацією глядача, бо є антагоністом серіалу. Роль приземленого персонажа з яким глядач міг би себе асоціювати могла б бути відведена для брата Венді Джо, який працює бойовим медиком в корпорації Prodigy. Проблема Джо в тому, що всю дорогу він пасивний спостерігач, якого бовтає по хвилям сюжету, і в якого практично немає власного стрижня та мотивації. Так, він бажає повноцінно возз’єднатись із сестрою, але більше про його бажання ми нічого не знаємо.Взагалі з цікавими персонажами у серіалу проблеми, за винятком двох. Це Морроу – кіборг на службі корпорації Вейланд-Ютані, та Кірш – синтетик на службі Кавальєра. Перший – надзвичайно цілеспрямований офіцер безпеки, другий – доволі загадковий синтетик, який одночасно допомагає Кавальєру, а водночас діє за власною доволі таємничою мотивацією. Окрім цього між Морроу та Кірше виникає цілком природній конфлікт – мало того, що вони агенти ворожих корпорацій, так ще й по суті належать до різних видів.Шкода, що окрім цього конфлікту серіал мало що може запропонувати драматургічно. Так, тут є цікаві знахідки; є протистояння корпорацій, яке в наступному сезоні може стати ще цікавішим; безумовним плюсом є розширення бестіарію – нові прибульці цікаві та не менш загрозливі за ксеноморфів. Але при цьому фактично немає симпатичних героїв, особливо які були б людьми, і яким можна було б співпереживати. Пам’ятаю, щось подібне сталось із серіалом «Світ Дикого Західу», коли в якийсь момент в сюжеті майже не залишилось людських персонажів і дивитись серіал стало нецікаво. Що ж у Гоулі вийшло добитись цього ефекту вже в першому сезоні.

"Фантастична четвірка: перші кроки" Метта Шекмана — майже ідеальний сеанс ескапізму, який вийшов занадто пізно. Є один жарт, що "Суперсімейка" — все ще найкраща екранізація "Фантастичної четвірки", і фільм Шекмана дійсно схожий саме на піксарівський мультфільм. Тут і ретрофутуризм, і загальна динаміка між головними героями, і, звісно, ж супердитина, навколо якої все закручено. От тільки в "Суперсімейці" все ще цікавіший сюжет. Не знаю, нащо в Марвелі знов вирішили повторити сюжет з Галактусом, таке враження, що тільки для того, щоб показати його канонічний коміксовий образ. Сюжет знову ж таки схожий на фільм 2007 року — знов прилітає Срібний серфер, цього разу, правда, це Срібна серферка, знов один з членів команди налагоджує з нею зв'язок, і, знову ж таки, зрозуміло чим все це завершиться."Перші кроки" — це не прям погане кіно і дивитись його достатньо приємно, але це точно одноразова насолода, яка не пропонує нічого нового. З іншого боку, фільм не прив'язаний до основного всесвіту Марвел, тож дивитись його може будь-хто і, мабуть, в цьому сенсі Файгі та компанія нарешті зрозуміли деякі свої помилки. Як мінімум перегляд нової "Четвірки" може відбутись без домашньої роботи, коли потрібно подивитись купу фільмів та дофіга серіалів на Дісней+. Шкода, що для нової екранізації не написали цікавіший сценарій.

Прочитав, що мол голосування було в червні. Це наче прикол якийсь. Читає мене тут хтось, хто голосує на «дзизі»? От реально в червні? Якщо б премія хотіла зреагувати на історію з Темляком, могли б зреагувати, скільки вже часу пройшло? Десь місяць точно як вона в публічному полі. Здається простір для маневру був достатній. «Відзнака попередньої роботи актора сьогодні має інший контекст і сприйняття. Не так давно Костянтин Темляк був звинувачений у фактах домашнього насильства, зараз триває кримінальне провадження. Українська кіноакадемія засудила ці дії і ще раз, сьогодні, зазначає свою єдину позицію: будь-які прояви насильства є неприпустимими. Крім того, Українська кіноакадемія висловила готовність підтримати процес публічної дискусії для захисту постраждалих від домашнього насильства та вироблення стандартів реагування на такі випадки в нашій індустрії» - сказав під час оголошення переможців ведучий церемонії Вадим Карп'як.Коротше, актор хороший, людина погана. Ну так, а чого тоді виправдовуватись про червневе голосування, якщо у кіноакадемії вже є ось така чітка позиція? Чи це така спроба всидіти на всіх стільцях?

Вже трохи більше тижня перегляди кіно в мене на паузі, бо взявся за серіали, і от днями почав дивитись «The Paper» - ідейне і навіть сюжетне продовження американського «Офісу». І, зрозуміло, що «Газета» програє своєму попереднику, бо за 20 років жанр комедії став ледь не вимираючим видом, змінилась суспільна мораль і багато жартів вже просто не можуть бути показані в сучасному ситкомі. Але, я думаю, що проблема сучасних ситкомів дещо в іншому.20 років тому, коли на екрани вперше вийшли такі серіали як «Як я зустрів вашу маму», «Офіс» чи «В Філадельфії завжди сонячно» (цей і досі в ефірі) сам формат показу був геть іншим. В ті дострімінгові часи в одному сезоні стандартного ситкому було по 22-24 епізоди, а на кабельних каналах приблизно 12-13, що звісно менше, але зараз завдяки стрімінгам ми маємо стандарт в 10 епізодів – і це ще ненайгірший варіант. Так от, якщо відкинути упередження та подивитись перші сезони дуже багатьох ситкомів, то можна побачити, що переважна більшість з них ще доволі сирі. Перший сезон «Офісу» шукав, як вдало перемістити британське шоу в американських реаліях, і авторам серіалу вдалось чітко стати на ноги лише в другому. «Філлі» в першому сезоні була лютим експериментом, і лише з другого сезону та приходом Денні ДеВіто стала тим божевільним ситкомом, якому вдалось дожити аж до наших днів. «Як я зустрів вашу маму» стартанув непогано і вже в першому сезоні мав дуже класні епізоди, але по-справжньому розкрився далі. Те ж саме і з «Друзями». І так можна продовжувати довго.Причина того, що перші сезони ситкомів зазвичай не найкращі зрозуміла – навіть попри хороший концепт, авторам все одно потрібно по-справжньому зрозуміти свій матеріал, акторам потрібно звикнути одне до одного та вжитись в ролі. Коротше перший сезон ситкому це як перший курс в університеті – може бути цікаво одразу, але все одно потрібно адаптуватись, роззнайомитись з усіма та зрозуміти правила гри. В 2025 році мало що змінилось в цьому сенсі – перший сезон все ще є полем для експериментів та пошуку власного голосу. Однак завдяки стрімінгам змінилась форма подачі. В 2005 році ви могли б отримати повноцінний сезон на 24 епізоди. В 2025 радійте, якщо отримаєте 10. В 2005, якщо ваші рейтинги не були геть кепськими, то ви отримували зелене світло на другий сезон. В 2025 все вже не так очевидно, адже рейтингів як таких немає, а кожен стрімінг сам обчислює перегляди, а ділитись ними чи ні – теж рішення компанії. І випадків, коли умовний Нетфлікс відміняв шоу після першого сезону просто безліч. І от виходить, якщо ви робите ситком в 2025, то по суті граєте в казино, бо шансів «виграти» мало від старту. Тому чи дійсно «смерть ситкому» настала через те, що змінилась суспільна мораль і стало важко жартувати? Думаю, що часто ця історія переоцінюється, бо гумор як такий нікуди не зник – подивіться на стендап, за останні 20 років жанр вийшов просто на пік своєї популярності, а спешели коміків збирають перегляди не гірше якихось блокбастерів. Тож попри зміну моралі, жартувати все ще можна, але чому ж тоді ситкоми вимирають? Я думаю, що занепад ситкомів та комедійних шоу криється як раз таки в зміні моделі показу. Можете скільки завгодно захищати Netflix та інші стрімінги, але саме вони вбили ситкоми, та і декілька інших телевізійних жанрів. Мало того, що зараз для сценаристів просто менше роботи та практики, так і ще немає впевненості, що твоє шоу отримає більше одного сезону. А навіть якщо і отримає, то якою буде перерва між сезонами? Раніше взагалі не було ніякої проблеми з тим, щоб шоу виходило кожен рік з невеликою зимовою перервою, і літніми канікулами. Тепер же навіть сезон ситкому доводиться чекати більше року. За цей час і сценаристи встигають відірватись від матеріалу і глядачі можуть про нього забути. Тому проблеми сучасних ситкомів зовсім не в гуморі, а в тому, що їх стало набагато складніше якісно виробляти.

Довго думав, а що ж написати про "Еддінгтон" Арі Астера.З одного боку Астер в чудовій режисерській формі, в нього просто розкішний акторський склад, і прекрасний матеріал для смачної сатири — США в стані масового психозу на фоні ковіду, BLM та MAGA. І все це в декораціях неовестерну. З іншого — Астер, попри всю пророблену роботу, наче розгубився в тому, а що ж він власне хотів нам сказати, бо місцями "Еддінгтон" відчувається як компіляція різних епізодів "Південного Парку", але без хорошої центральної думки. Астер виступає діагностом Америки, проте не пропонує лікування. Проте, щоб розібратись з усіма підсвіченими у фільмі проблемами хронометражу повнометражного фільму мабуть і не може вистачити. Аж занадто глибоко тягнуться корені сучасних проблем в Штатах, і попри увесь талант, Астеру поки що не вистачає глибини погляду.Окрім цього, як відмічало багато глядачів і критиків, Астер виводить персонажів Емми Стоун і Остіна Батлера, але так і не знаходить їм місця на шаховій дошці. Загалом у мене є відчуття, що у Астера набагато краще виходить говорити саме про внутрішні переживання, страхи та тривоги, ніж про зовнішні. Якщо коротше, то сильного висловлювання про суспільство та країну у режисера не вийшло. Можливо, це справа часу і в наступних роботах у Астера вийде краще, а можливо це не його стихія взагалі. Але що мене особисто радує, так це той факт, що він з кожним новим фільмом пробує робити щось нове. І я навіть не можу сказати, що "Еддінгтон" мені не сподобався — навпаки, я від фільму отримав задоволення, шкода що воно було з гірким післясмаком.

#кінокритичнийдайджест 25.08.25 — 31.08.25Останній король англосаксів, гавайський вождь війни, банди Амазонки та Чужий: топ-7 найкращих серіалів серпня — Ярослав Підгора-Гвяздовський. УПОнлайн DTF Magazine з Венеційського кінофестивалю: головні прем’єри, скандали та провали — Соня Вселюбська. DTF Magazine«Ми всі сміємося одне з одного» — Ексклюзивна розмова з Олівією Колман та Бенедиктом Камбербетчем — Наталія Серебрякова. Zahid.Net«Навіть якщо Девід пилососив килим, це вже було цікаво»: ексклюзивне інтерв’ю з другом і креативним партнером Девіда Лінча — Наталія Серебрякова. Skvot Mag.2000 метрів до Андріївки. Рецензія на фільм, який показує війну так, як ми ще не бачили — Валерій Мирний. NVМстислав Чернов: «Сподіваюся, що фільм, над яким я зараз працюю, буде про кінець війни» — Дмитро Десятерик. LB.UA“Токсичний месник”: перезавантаження легенди категорії В — Ігор Кромф. LB.UAСмерть, брехня і камера: «Потойбічне» Стівена Содерберга — Дмитро Десятерик. LB.UAВенеційський кінофестиваль 2025: "Джей Келлі" — трагікомедія про голлівудську суперзірку з Джорджем Клуні — Соня Вселюбська. Vogue

ВІДКРИТО ПРИЙМАННЯ ЗАЯВОК НА УЧАСТЬ У 8-Й ПРЕМІЇ «КІНОКОЛО»Лауреатів 8-ої Національної Премії кінокритиків «Кіноколо» оголосять у листопаді 2025 року.Розпочато приймання фільмів, а також робіт про кіно. Подати заявку можна до 24 вересня 2025 включно через форму на сайті Київського тижня критики. До розгляду Комітетом премії допускаються ігрові, документальні та анімаційні стрічки, що були вперше показані в Україні в період з 1 жовтня попереднього року по 31 жовтня 2025 року. Але, у зв’язку з обмеженими можливостями для кінотеатрального прокату й фестивальної дистрибуції, спричиненими повномасштабним російським вторгненням, до розгляду приймаються також твори, що не були публічно продемонстровані в Україні, але були завершені після 1 січня 2024 року. Не можуть бути висунуті на здобуття Премії роботи, які подавалися на неї раніше. Національна Премія кінокритиків «Кіноколо» —щорічна премія, заснована у 2018 році, яка визначає досягнення українського кінематографа та діячів кіноіндустрії за останній рік від імені спільноти кінокритиків України. Премія присуджується в 11 номінаціях: за Найкращі повнометражний ігровий фільм, короткометражний ігровий фільм, документальний повнометражний фільм, документальний короткометражний фільм, анімацію, режисуру, акторку, актора, сценарій, а також у категоріях «Відкриття року» (за найкращий дебютний фільм) та «За досягнення» (відзнака висунутих дійсними членами Комітету українських авторів робіт про українське чи іноземне кіно, а також закордонних авторів робіт про українське кіно, опублікованих або публічно представлених у період 1 серпня 2024 року – 31 липня 2025 року).Переможців Премії визначає Комітет Національної премії кінокритиків. До його складу входять кінокритики та кінознавці, які є членами Спілки кінокритиків України та/або ФІПРЕССІ. Наразі комітет нараховує 60 членів і членкинь. Лауреати Премії обираються шляхом голосування у два етапи. Спочатку серед списку усіх кандидатів, які відповідають умовам Премії, члени комітету обирають номінантів. Під час другого етапу проходить голосування для визначення переможців, які оголошуються під час церемонії нагородження Премії. У 2024 році головною нагородою за найкращий повнометражний ігровий фільм — була відзначена стрічка «Сірі бджоли» Дмитра Мойсеєва, у 2023 році — «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка, у 2022 — «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука, у 2021 — «Стоп-Земля» Катерини Горностай, у 2020 — «Атлантида» Валентина Васяновича, у 2019 — «Додому» Нарімана Алієва, у 2018 — «Донбас» Сергія Лозниці.Співорганізаторами та засновниками Премії «Кіноколо» є Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!», Спілка кінокритиків України, та компанія «Артхаус Трафік».

"28 років по тому" мені прям сподобався — класний, по-хорошому олдскульний шлях героя, з купою цікавих дрібниць в середині. Денні Бойл разом із сценаристом Алексом Гарландом алегорично розповідають в фільмі як і про нещодавні події, як от ковід чи брекзіт, так і про давню історію Британії. Острів Ліндісфарн, де живуть головні герої в комуні незаражених, взагалі непересічне місце, адже тут із незапам'ятних часів стояв монастир, і саме з нього почалась вікінгська навала на Британські острови. Мешканці острова в фільмі в першу чергу треновані лучники і це теж дань британській історії — в Столітній війні англійські довгі луки вважались надзвичайно ефективними, тож ця зброя стала певним символом англійців. Власне Бойл і не соромиться робити монтажні вставки зі старих фільмів чи хронік, щоб підкреслити паралелі з історією. При цьому, "28 років по тому" по своїй суті є казкою, при чому казкою саме в класичному розумінні (а не діснеївському) — це дивовижна, часом доволі моторошна, історія про прийняття смерті. І, чесно кажучи, скучив за такими історіями. Окрім цього фільм місцями виглядає ну дуже розкішно. Буду чекати продовження, тим паче, що в фінальній сцені Бойл як раз натякає, що далі буде показувати іншу сторону Британії.