"28 років по тому" мені прям сподобався — класний, по-хорошому олдскульний шлях героя, з купою цікавих дрібниць в середині. Денні Бойл разом із сценаристом Алексом Гарландом алегорично розповідають в фільмі як і про нещодавні події, як от ковід чи брекзіт, так і про давню історію Британії. Острів Ліндісфарн, де живуть головні герої в комуні незаражених, взагалі непересічне місце, адже тут із незапам'ятних часів стояв монастир, і саме з нього почалась вікінгська навала на Британські острови. Мешканці острова в фільмі в першу чергу треновані лучники і це теж дань британській історії — в Столітній війні англійські довгі луки вважались надзвичайно ефективними, тож ця зброя стала певним символом англійців. Власне Бойл і не соромиться робити монтажні вставки зі старих фільмів чи хронік, щоб підкреслити паралелі з історією. При цьому, "28 років по тому" по своїй суті є казкою, при чому казкою саме в класичному розумінні (а не діснеївському) — це дивовижна, часом доволі моторошна, історія про прийняття смерті. І, чесно кажучи, скучив за такими історіями. Окрім цього фільм місцями виглядає ну дуже розкішно. Буду чекати продовження, тим паче, що в фінальній сцені Бойл як раз натякає, що далі буде показувати іншу сторону Британії.