spoiler runner | Дочекався нарешті та подивився "28 Років Потому: Храм Кісток" і залиши...

Дочекався нарешті та подивився "28 Років Потому: Храм Кісток" і залишився задоволений. Попри те, що в режисерському кріслі Ніа ДаКоста замінила Денні Бойла, історія завдяки сценарію Алекса Ґарленда все ще тримається до купи. Фільм безпосередньо продовжує події попереднього "28 Років Потому", коли її головний герой Спайк (Альфі Вільямс) приєднується до банди "Пальців", яку очолює сатаніст Джиммі "Сер Лорд" Крістал (Джек О'Коннелл). В той же час доктор Йен Келсон (Рейф Файнс) продовжує досліджувати заражених та сподівається на їх зцілення. Скажу відверто, мав певні побоювання, щодо продовження франшизи, адже попередній фільм Нії ДаКости "Марвели" був енергійним, але безглуздим і несфокусованим. Однак, "Храм Кісток" хоч і вийшов не таким викрутасним з точки зору режисури і монтажу, як у Бойла, але доволі пристойним сиквелом, який не тільки продовжує заявлені у попередньому фільмі теми, а й доволі логічно їх розвиває. Зрозуміло, що тут заслуга не тільки ДаКости, але й сценариста Алекса Ґарленда.Мабуть ще більше, ніж в попередньому фільмі на передній план виходить ідеологічне протистояння між гуманізмом, який втілює в собі доктор Келсон, і людожерством (в переносному значенні слова), який втілює "сатаніст" Джиммі. Якщо герой Файнса проявляє співчуття навіть до заражених, то герой О'Коннела в принципі не має емпатії ні до кого. В сетінгу зомбі-апокаліпсису подібна дихотомія не нова, і питання до людяності вцілілих регулярно піднімається і в коміксах, і в серіалах, і в фільмах. Втім Ґарланд і ДаКоста продовжують розвивати цей цікавий світ, що дуже нагадує неосередньовіччя. Фінальний "номер", який виконує Райф Файнс — чиста фантасмагорія, яку його герой втілює попри те, що взагалі є атеїстом. Що абсолютно не заважає йому користуватись різноманітними, в першу чергу візуальними, прийомами для впливу на майже міфологічну свідомість інших персонажів. Сам же конфлікт між гуманністю та людожерством є актуальним як ніколи, і не тільки в українському контексті, але й в загальносвітовому — давненько гуманізм не був в такому ганебному становищі по всьому світі як нині, а людожери різних відтінків та мастей так впевнено не піднімали голову.Зрештою, "Храм кісток", як і його попередник, це знову чудова казка. Можливо навіть занадто жорстока, однак до того, як Дісней успішно деформував значення казок, саме такими вони й були — моторошними, жорстокими, але завжди несли доволі чітку мораль. Тож, залишається порадіти за те, що "Храм Кісток" вдався, ну і чекати на фінал цієї історії, тим паче, що там наче вже повернуться знайомі обличчя.