spoiler runner | Що ж, а тепер давайте поговоримо про "Буремний перевал" детальніше. І ...

Що ж, а тепер давайте поговоримо про "Буремний перевал" детальніше. І почну одразу з того, що із першоджерелом я не знайомий, а попередніх екранізацій не бачив. Але попри це в мене під час перегляду не виникало відчуття, що я дивлюсь екранізацію фанфіку, при чому саме негативному значенні слова, бо не кожен фанфік поганим лише через те, що він фанфік. Однак, коли замість якоїсь цікавої перспективи отримуєш саме що якісь вологі фантазії на тему, після першочергового здивування, опиняєшся сам на сам із нудьгою. У випадку режисерки Емеральд Феннел ми як раз таки маємо лише вологу фантазію на тему із красивими Марго Роббі та Джейкобом Елорді, ну і музикою від Charlie xcx. Фільм відчувається більше як вправа в режисурі, аніж якесь повноцінне висловлювання. Так, тут безумовно все дуже красиво, але естетика без етики зазвичай не вивозить. І це саме той випадок. І мабуть головна проблема стрічки в тому, що вона дуже поверхнево прописує своїх героїв, ще і на додачу вдається до таких кліше як "персонаж недочув/неправильно зрозумів слова іншого персонажа" — щось подібне можна вибачити серіалу "Друзі" чи іншому ситкому, але не масштабній костюмованій драмі. Не знаю, чи було це кліше в романі, але ж і екранізація зроблена в ХХІ столітті, а не в ХІХ. І це лише один момент, до якого хочеться доколупатись, а насправді їх сильно більше. Фільм не показує нормально чому Кеті та Гіткліф взагалі покохали одне одного, чи хоча б з чого все почалось — я не рахую флешбек у фіналі, бо врешті-решт пристрасть між головними героями саме тілесна, майже тваринна. Але чому вона не виникла раніше? Ну тобто, фільм серйозно показує, що герої Елорді та Роббі не бачили сексуальність одне одного аж до переїзду Ліндона, яке раптом відкриває їм очі? Ладно Кетрін ще бачила в Гіткліфі лише слугу, але ж він точно мав би якось задивлятись і пускати слину на неї? Але в діалогах ми регулярно чуємо то від нього, то від неї про любов одне до одного. І в цьому основна проблема стрічки — Феннел не дає своїм героям показати власні почуття та емоції вчинками. Натомість вона просто дає їм це проговорити. Правило "показуй, а не розказуй", звісно, не універсальне, але, щоб його обійти треба мати надзвичайний талант оповідача, якого у Феннел, на жаль, немає. При чому, проблема ця зачепила не тільки головних героїв. Той же Лінтон взагалі не зрозуміло з якого перепугу закохався в Кетрін — ну тобто, вона має зовнішність Марго Роббі, розумію як чоловік, але ж особистості в Кетрін просто немає. Можливо, для Лінтона все просто, бо в нього самого немає особистості. От і виходить в результаті порожній фанфік, головною ціллю якого є не якесь нове прочитання або переосмислення, а порожня фантазія на тему "а що, як у головних ролях в цій історії будуть Роббі та Елорді?". Ну і в результаті залишаєшся не те що з поганим післясмаком, а з його відсутністю. Наче купив цукерку з яскравою обгорткою, а крім обгортки то нічого й не отримав, лише фанфік-фантик.