Telegram statistics channel - @smytnyi

❗️ВАЖЛИВИЙ ЗБІР НА ІННОВАЦІЙНУ ТЕХНОЛОГІЮ❗️Маємо ДУЖЕ гарні новини!Разом із українськими виробниками ми розробили нову проривну технологію у сфері FPV-дронів.Вона надасть нашому війську вкрай потрібну перевагу. У росіян немає протидії, вони нічого не зможуть вдіяти. Ворог понесе більші втрати, а наші воїни зможуть нищити його ще ефективніше!Із міркувань безпеки найближчі місяці ми триматимемо цю розробку у секреті🤫Тепер потрібно її масштабувати і це відбудеться у два етапи:1. Міністерство оборони вже працює, щоб такі дрони надходили за державними поставками. Але цей процес потребуватиме часу, який ми просто не можемо втрачати.2. Тому наш фонд вже залучатиме фінансування з усіх можливих джерел. Поки триватимуть необхідні бюрократичні процедури, нові дрони вже будуть нищити ворога.🎯Тож оголошуємо великий збір на 100 мільйонів гривень!Що ми закупимо?Цілий комплекс засобів для 20 підрозділів: більше 3600 дронів, 30 ретрансляторів та 30 носіїв під них.🫙Банка тут: https://send.monobank.ua/jar/TaP8wA8j6 💳Карта Приват 5168752135776451💶Більше реквізитів: https://www.sternenkofund.org/donate❗️Просимо максимально поширити цей допис. Це справді прорив. І вкрай важливо зараз рухатися ДУЖЕ швидко, щоб бути на два кроки попереду ворога.ДОНАТЬТЕ НА СЕКРЕТНИЙ РУСОРІЗ!

«Творче обʼєдннаня» - як вирок...Так-с, ну це, звісно, фантастика.Те, що несеться після мого коментаря під постом U24 про "Most Sold Out Вистави" - переходить межу логічного.Єдине, що я зробив — не змовчав там, де побачив неточність.Я розумію, що в наш час - думку свою варто б сховати поглибше, особливо, якщо маєш за собою якусь кількість послідовників. Але, я пишу це зараз, бо не хочу дозволити окремій частині суспільства - перекрутити моє зауваження до неточності великого медіа, в засіб антагонізувати мене до колег по театральному цеху. Я ніде і ніколи не знецінював театри та інші вистави. Я радію прориву «Пітьми», розповідаю в сторіс та рекомендую все мистецтво, яке мені відгукнулося, а в моєму телеграм-каналі - ви не знайдете жодної негативної рецензії на будь-який український театр, навіть якщо він мені не зайшов.Але, ефект «зіпсованого телефона» в наш час - страшна сила. Тому, просто повернимось до першоджерела - мого коментаря під постом U24.Якщо ви вчитаєтесь в мій коментар – я прямо написав, що в цей пост варто б «додати ще вистав», і загалом, як багато в нас крутого й прекрасного. Я ніколи не заходив би в пост із «найкращими» чи «найглибшими» виставами — бо це суб’єктивно.Але коли є рейтинг “Most Sold Out Plays”, який базується на чіткій метриці — проданих квитках, то не додати вистави МУР — це вже не питання смаку.Чому мені не байдуже на «якесь там медіа»?Тому що U24 — не виняток, а черговий приклад системної історії: ігнорування діяльності МУР частиною медіа та особистостей.Зазвичай про це не говорять — бо назовні все виглядає добре.Але такі речі мають властивість накопичуватись.Коли ти вчергове дізнаєшся, що редакція великого видавництва N не додає МУР в будь-який список, бо «Поки ми живі, ніколи їх там не буде!», а паралельно зіштовхуєшся з тезами: «О, та МУР легко – в них купа спонсорів і грошей, а ти спробуй державному театру вижити...», так, наче ці спонсори і гроші в черзі стоять чи з неба падають, а не те, що команда піарників та продюсерів оббиває усі пороги, аби домовитись за партнерство.І виходить цікаво:якщо державний театр знаходить фінансування — це «прорив»,якщо ми — це «комерція».Взагалі, картина вийшла показова.«Творче обʼєдннаня» - як вирок.Музичні рейтинги не беруть - бо ми занадто театральний проєкт.Театри не беруть - бо ми занадто музичний проєкт.Освітяни - бо ми занадто розважальні,Розважальні - бо занадто освітяни.Це не завжди видно ззовні, бо результат - перекриває процес. Але я - помічаю, бо знаходжусь в кімнатах, де про це говорять, не домовляються і не пускають. Постійно. І мені вже сил не стало терпіти таку «вибіркову сліпоту» від u24.Хоча, це все зрозуміло. І чому - теж зрозуміло.Просто мені не вистачило терпіння та мудрості на це не реагувати. Найкраща з рецензій - це те, що під «Наш час настав» викладають відео з поверненням полонених, а під глядацькою залою – черга в кожному місті.І можна сказати: «це важливіше», так, але це не скасовує факту: МУР системно ігнорують або спрощують до зручних ярликів — «не театр», «не шоу», «не концерт».Я розумію, що моя задача — рухатись далі і не озиратись.Але інколи, кількість несправедливого болю та ігнорування досягає свого піку, і навіть в мене - здають нерви від такого. Прямо як коли однокласники кидаються твоїми підручниками по аудиторії.Тільки аудиторія – побільше, а замість підручників – добре ім’я творчого угрупування, яке, якщо ви добре подумаєте, нічого, крім великої користі та любові – цій нації не приносить.

Коли ти бунтуєш...Ви взагалі розумієте, яку дивовижну найобку було проведено над жінками?Як прийнято святкувати 8 березня у пост-радянському просторі?"Прикраса колективу", "Дєффачкі", "букєт тобі і кольє, на твою красіву шию", "чарівна стать", "любімиє", "міліон розочєк тобі"... це все такий пиздець, якщо чесно.Це як святкувати день звільнення від рабства - вручаючи мотику й мішок. Майже всю сучасну історію,жінки боролися за право голосу, за право мати власний рахунок у банку, за право вирішувати, чи мати їм дитину, за право виходити на вулицю без чоловіка, за право працювати на рівні з чоловіками, щоб їх не оцінювали лише за їх зовнішність,а в нас, люди все ще святкують це,підкреслюючи, що найголовніші якості жінки - це "жіночність" та "краса".Ви знали,скільки хуйні терпіли жінки письменників, аби письменники - були тими, кого ми знаємо?Ви знали, скільки жінок - не стали письменниками?Не стали художниками, не стали поетами, не стали режисерами?І не тому, що їх розстріляли, арештували, вбили чи відправили у С.Л.О.Н.ʼа,а просто тому, що на них повісили дітей, кухню, і поржали у відповідь на їх ідеї, бо "ХА-ХА, БАБА СОБІ ШОСЬ ДУМАЄ!"Цей прекрасний день,в першу чергу - є святом боротьби й перемоги. Перемоги, за яку велась битва всю історію.Жіночої перемоги, яка, як показала економіка, охорона здоровʼя, культура, політика, мистецтво, наука... - вигідна і жінкам, і чоловікам.І взагалі,і сьогодні, і завжди,давайте ставитись до жінок,як В. Симоненко до України:"....Я тебе ненавиджу чуттями всіма,Коли ти примітивна й на лубок похожа,Коли думки на лобі у тебе нема.Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро..."Ви ж любите Симонека? І Україну?От і жінок - любіть саме так.

Його погляд ковзав білими схиламине гірше за вічно-щасливих європейських пенсіонерів.І тут, коли підйомник на мить завис, його очі вчепилися в одну точку.Довгий білий слід, протяжний, комічний слід розрізав цнотливу сніжну вершину.Це він. 10 хвилин назад. До того, як сісти на підйомник - переплутав напрямок траси, вилетів у те, що модними словами називають "free ride", а по-нашому: "йопт твою мать, а-а-а-а",і бог-знає-як докатився на своїх лижах до спуску.Але слід йому подобався.Нічого поруч. Біла гора.І тут - дві нерівні конкістадорські смуги, першопроходця й мандрівника!Так-то! Всі хай бачать! Одвічна мантра: "Треба залишити якийсь слід після себе...", розгорнулася перед ним безпосередньо-буквальною метафорою.Він був задоволений.Ще один спуск вниз.Більш успішний, хоча снігу намело за пʼять хвилин стільки,що з розпізнавальних знаків траси - залишилися лише баклажанові штанці його дівчини.Знову підйомник.Він знімає свої рукавиці, окуляри, як раптом...Слід зник.Він хоче переконатися, панічно озирається назад, йорзає на сидінні: "Невже... Та ну, та як же... Буквально ж...", але гора відповідає йому монотонно-білою картиною, нудною та ідеальною.Слід замело. Наче його ніколи й не було.Дівчина посміхається, розповідає щось про звук кроків, а йому...Йому стало так сумно. Його улюблене: "Треба залишити якийсь слід після себе...", раптово стало поганим жартом."Такий-от і залишиш...", похмуро подумав він.Підйомник дістався вершини. Баклажанові штанці полетіли вперед.А він...Він розігнався, і одразу чкурнув аж до самого краю траси,пролетів три повороти, і вилетів на те, що модними словами називають "free ride",а він називав: "я щас цю гору так пошматую, що ви, сука, всі побачите,що я тут був!..". . .На наступний ранок ніхто нікуди не поїхав, через штормове попередження.За ніч насипало стільки снігу,що замело навіть підйомники.

Коли мені було 19 років - я робив вистави про російських письменників. Коли їм 19 років - вони збирають сотню людей в Києві, аби ставити вертеп і збирати гроші на дітей, які втратили батьків через росію. Коли мені було 19 років - найстрашніше, що зі мною ставалося, це викладачка з міжнародних економічних відносин. Коли їм 19 років - вони зідзвонюються серед блекауту в -20, аби організувати екскурсію для підлітків, планують власний табір в горах, після чергового ракетного обстрілу, займаються з дітьми в бомбосховищах, і жодна з них - не бачить тут нічого страшнóго!Коли мені було 19 років - гроші я витрачав на піцу в домінос, цигарки і таксі.Коли їм 19 років - гроші вони витрачають на те, аби забронювати локацію під лекцію про УПА, купити дітям маски для тренажу і зібрати чотири зірки для різдвяної ходи. Останні гроші. Повірте мені, я - свідок. Одне з відео зверху - їх «корпоратив» в МакДональдзі.Все це про зірницю, чотири дівчини, одну з яких - я люблю більше за все на цьому світі, але й решта - теж заслуговують вашої любові, уваги, аплодисментів, і… грошей.Дівчата відкрили монобазу, бо хочуть мати можливість робити ще крутіші івенти, а коли тобі 19… грошей в тебе не так багато. Особливо, якщо ти не довбойоб, який ставить вистави про російських письменників.Тож я наполягаю,аби ви підписались ось тут.А також - репостнули цей пост. Аби мати можливість ходити на їх івенти, бачити, якими надзвичайними можуть бути люди в 19, а якщо ви живете далеко - то просто знати, що хоча б раз в місяць - ви точно робите хорошу справу.Не те,що я в 19.

Отже, Київрада не опублікувала мою петицію про відсторонення Кличка. У неї був законний строк – 2 робочих дні. За цей час вона мала або оприлюднити петицію, або написати мені офіційну відмову з обґрунтуванням. Не відбулось нічого з цього. Вони просто її проігнорували. На гарячій лінії сервісу петицій сказали «Хз, пишіть звернення до міськради». Натомість пародійну і безграмотну петицію в підтримку Кличка від нас же вчора опублікували, хоча її реєстрували пізніше. Це пряме порушення моїх прав як мешканця Києва і повне знущання з інструментів цифровоі демократії. Навіщо нам взагалі потрібні петиції, якщо ви пропускаєте тільки зручну маячню, навіть якщо вона суперечить усім вимогам? Що будемо робити далі: 1. Позов до суду. Зобовʼяжемо Київраду опублікувати петицію. Це питання принципу і права. Відповідна судова практика є, шкода, що в Київраді про неї не знають. 2. Розпочинаємо місцеву ініціативу. Це ще один інструмент місцевої демократії. По суті, це проєкт рішення, тільки написаний не депутатами, а громадою. Ми зробимо проєкт рішення про відсторонення Кличка, зберемо під нього фізичні підписи і передамо в Київраду. Вона буде зобовʼязана її розглядати. Жодних ілюзій немає, але треба зламати міф того, що всі незадоволені міською владою – це чиїсь боти. Ні, це реальні люди, які заслуговують на те, щоб їхню позицію побачили, почули і відчули. Обидва кроки вимагатимуть деяких організаційних моментів, і я незабаром повернусь з усією інформацією. Залишайтесь тут і дякую, хто підтримує і допомагає.

потрібен живим чужим...Сьогодні я читав листи англійського капітана,який був кореспондентом у шведському війську,коли ті, разом з Мазепою,воювали проти рашки.Імʼя того англійця - майже стерлося з моєї памʼяті, але... шматок "талона" на документи з архіву випав з моєї кишені на скандинавське ліжечко...Джеймс Джефферіс! Твоє імʼя врятовано!Ким би ти не був - дякую тобі!Взагалі, це було так прикольно,бо зберігаються ж в архівах, зазвичай: листи відомих письменників, поетів, полководців... А це - просто Джеймс Джефферіс! Just a dude on a mission,якого англійці відправили бути кореспондентом при Шведському поході.Чи міг Джеймс Джефферіс колись дізнатися,що a ukrainian boy буде читати what he wrote to his supervisor... у 1700-их роках?Я прям розкажу!Може ви не розумієте мого захоплення цією знахідкою,але ці листи... Вони цікаві саме своєю банальністю, розумієте?Він - це ж кожен з нас, дивіться:У Джеймса Джефферіса поступово падам ентузіазм... Якщо спочатку він такий: "Дякую королівському двору за цю можливість, дякую, ще раз дякую, я не підведу корону, я буду все описувати, дякую за цю місію!..",то через пару листів: "Ми йдемо вже третій день...", потім ще через місяць: "Ми чомусь йдемо вже 15 день...", потім: "Куди ми йдемо ось вже стільки днів?!", потім: "Краще б ми взагалі не йшли..." потім: "Ми прийшли, зайняли облогу у Полтави. Потім знову пішли. Нащо ми тоді йшли?", і так далі!Це не "предсмертна записка Шекспіра", не "останні листи Наполеона", це просто робочі листи якогось англійця, 300 років назад,який жив собі й працював, щось розповідав, В ІНТЕРНЕТІ НАВІТЬ НЕМАЄ ЖОДНОГО ЙОГО ФОТО.і ось я тут читаю прям кожен його крок: яка риба несмачна, як холодно було, який Карл XII був злий, коли впав з коня, як Швеція йому взагалі не подобається,і як він хоче додомцю в рідний Лондон,як він розчарований, що вони дуже довго йшли, прийшли,і потім знову кудись пішли..., і як він лається на це, в дуже стриманій Британській манері, бо це ж листи до королівського двору.Далі склалася (виключно з листів) біографія у хлопця надзвичайна! Шведи (злі, бо проїбали), подумали, що проїбали через нього (не тільки, але англієць щось мутний тіп), і арештували його. Та віддали у москоу. Бо думали, що його листи додому - це шпигунство на пьотра першого.І він пише, дуже любʼязно, але я прям відчуваю крізь стриманий англійський текст,як горить жопа у милого Джеймса Джефферіса!"Любий мілорде! Сталася... оказія! Листи надсилайте не в шведський двір, а... Well, поки не знаю куди, бо мене везуть віддавати в росію! Я не хочу в росію. Чи не могли б ви, милий лорде, прислати якийсь документик, що я дуже потрібен королівському двору, і що я чесно-чесно не шпигун російський,бо росіяни можуть не повірити мені на слово, що я не їх шпигун, а з документом - повірять. Напевно. Я не знаю. Це росіяни. Мені страшно. Милий лорде! Оформте документік, будь ласка, поки я ще живий, якщо вам, звісно, зручно це зробити!Дякую!Джеймс Джефферіс"Його повертають з росії,і знову відправляють до шведського двору, в місто Bender (батько наш БЄНДЄРА?)Де він сидить і бачить Пилипа Орлика, Карла ХІІ, і дуже сумного Мазепу.І пише королівському двору, і тут знову видно такий собі англійський гумор,і дипломатичну ввічливість Джеймса Джефферіса: "Милий лорде!Перша моя експедиція пройшла настільки успішно,що я, звісно ж, РОЗУМІЮ, ЧОМУ МЕНЕ ЗНОВУ СЮДИ ВІДПРАВИЛИ!І Я НЕ МОЖУ СЛОВАМИ, СЛІВ ТАКИХ НЕМА,ЩОБ МОЮ ВДЯЧНІСТЬ ОПИСАТИ,ЩО Я ЗНОВУ ЗІ ШВЕДАМИ!"Ну і далі Джеймс Джефферіс бачить контституцію Орлика,смерть Мазепи, і життя Карла ХII... і так далі, і так далі.Нахуя я тобі це розповів?Бо це тобі не Наполеон. Не Бах і не Петлюра. Це просто - Джеймс Джефферіс,який писав щось, що читало декілька людей при королівському дворі, (якщо читали),а сьогодні... читав хлопчик, із паспортом тієї країни,боротьбу за яку - бачив Джеймс Джефферіс у 1700-их роках...Тільки Джеймс побачив, як країні не вдалося.А хлопчик бачить, як вдається. І ти бачиш.

Провал спецслужб рф ― командир РДК Денис Нікітін живий, а отримані пів мільйона доларів за його ліквідацію посилять спецпідрозділи ГУР Убивство Дениса Капустіна (відомий ще як Денис Нікітін та White Rex), командира підрозділу “Російський Добровольчий Корпус”, який воює проти москви у складі “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України, замовили спецслужби держави-агресора росії та виділили на реалізацію злочину пів мільйона доларів. У результаті комплексної спецоперації ГУР МО України, яка тривала понад місяць, збережено життя командира РДК Дениса Капустіна, якого російський диктатор владімір путін вважає особистим ворогом, а також встановлено коло осіб ― замовників злочину у російських спецслужбах та виконавців. “Нашою стороною також була отримана відповідна сума коштів, виділена російськими спецслужбами для реалізації даного злочину. Станом на зараз, командир РДК знаходиться на території України та готується продовжити виконання поставлених завдань”, ― повідомив командир “Спецпідрозділу Тимура”.

З приводу Ані Одинець...У світі є багато людей, з думкою яких ви можете бути не згодні.Найсумніше, коли це близькі люди, і не завжди є сили чи можливість з ними сперечатися.Я сам 1.5 року був у стосунках, де в багато чому - мої погляди не збігалися з поглядами партнера. Мені було важко, неприємно і сумно, хоча поділитися цим публічно я, очевидно, не міг.Бо ви ж наче маєте бути «одне ціле» для суспільства.Аня Одинець у близьких стосунках з людиною, яка, по якимось причинам - категорично ненавидить МУР,але те, що ми бачимо в спільних чатах, те, що ви хочете робити - переходить межу. Одинець - наша. І ми разом багато пережили. Вона - частина сімʼї.Її погляди можуть відрізнятися від поглядів людини, з якою вона в стосунках.Сперечатись, захищати публічно - не завжди є сили,я знаю це по своєму досвіду. Але, шановне активне ядро аудиторії - не варто переносити свою незгоду з хлопцем Ані - на хейт до самої Ані.Друге.Те, що у самої Одинець є інколи ну дуже суперечливі погляди на питання ЛГБТ-спільноти, це, на жаль - істина з якою нам доводиться миритися. Але, якщо дружити завжди лише з тими, з ким ти в усьому збігаєшся - то не матимеш цікавих дискусій. Ми її вчимо, вона нас вчить, всі разом йдуть цей шлях і розвиваються. Але,вона як була,так і є - частиною нашої сімʼї.А сімʼя - це про підтримку,а не про те, що ти виганяєш людину з дому через будь-який пройоб.

Нашій оборонній сфері не вистачає...режисури.Оборонка не має навіть одного відсотка від тієї навички зацікавлювати глядача,яку маємо ми - кіношники.Ті, хто пише сценарії та знімає короткі метри.До війни я працював саме режисером - так само знімав і писав. За повномасштабку я пройшов шлях від піхотинця до оператора розвідувальних дронів,а від оператора дронів камікадзе до частини найефективнішої в країні команди, яка поширює знання про військові технології - Victory Drones.Я хочу поділитись з колегами-кіношниками кількома думками, які я зрозумів за цей шлях.Поки ти читаєш цей текст, під Покровськом російська штурмова група наближається до нори нашого піхотинця. Логістика на позиції вибита через оптоволоконні дрони, а мобілізація в країні провалена - тому в нього немає ні боєкомплекту, ні людей поруч, щоб відбити штурм.Щоб він вижив,нашому екіпажу FPV в десяти кілометрах позаду треба використати кілька навичок -від "зрозуміти по стріму з мавіка, на яку саме з сотень позицій насувається штурм." до "спорядити дрон" і "чітко вʼїбати"Частоти, орієнтування по картах, моторика.Але щоб вміти це робити - пілот дрона мав цьому навчитись.Навіть солдат збройних сил не може вчитись, тому, що його не цікавить. Мозок тупо не формує нові нейронні звʼязки.Тому майбутньому пілоту має стати цікаво, коли він вперше, тремтячими руками, відкрив курс по дронам на БЗВП.А для цього - курс треба добре прописати, зняти та змонтувати. Всю технічну мову - пояснити на етапі сценарій, всі канцеляризми - вирізати на монтажі.Кожен документаліст розуміє про що мова. Ми це робимо кожен раз, коли знімаємо документалку. Наскільки добре ми зможемо розговорити свого персонажа, настільки і зростає наш шанс презентувати свій фільм на фестивалі з безкоштовним вином.Щось схоже і з освітою для військових.Наскільки "цікаво" "смотрібєльно" і "живо" створений курс для умовного оператора FPV,настільки "смотрібєльна" буде його картинка в окулярах.І настільки цілим буде піхотинець,який молиться на роботу союзних дронів.Ми з вами,любі мої колеги -краще всіх вміємо писати захоплюючі текста навіть на складні теми,і робити хороші інтервʼю навіть з тими, хто пʼять разів розказує одну і ту саму нудну історію.І саме ваш талант ми шукаємо.Наші курси пройшло більше чверті мільйона українців.І прямо зараз ми в Victory Drones починаємо роботу над новими.Якщо ти працюєш в кіно або медіа - режисером, оператором сценаристом, або ж СММником, таргетологом та продюсером - ми хочемо щоб твої навички зробили цей курс цікавим, якісним і зрозумілим.Щоб кожен піхотинець на фронті бачив,що пілоту позаду нього було цікаво під час навчання.Заповнюй форму -https://forms.gle/WX3Fqw5DurJdSJYn8Детальніше про Victory Drones:https://www.victory-drones.com/