в раю говорять суржиком | знаєте пісню, яка починається ось так: еу макако сенса стордіча лей ді...

знаєте пісню, яка починається ось так: еу макако сенса стордіча лей дідой?ну все, зловила вашу увагу за хвостик, тепер доведеться вам читати далі. хоча про пісню більше ні слова не буде. дідоймені здається, що люди забули як нудьгувати. be bored af.і я зараз не лише про розсіювання фокусу, коли хочеться робити все й водночас. а про те, що люди перестали тупити. ми тікаємо в телефон, серіал, книжку, ще в одні стосунки, й при цьому абсолютно ніколи в своїх завантажених днях не водимо пальцем по малюнках на настінному коврі.не дивимося у вікно. не сидимо на траві. не лежимо на ліжку з ногами догори. не робимо кувирки out of the blue.вже й не можна просто підстригти нігті на ногах, обов’язково при цьому слухати подкаст про АІ. more efficient, more productive. люди умудряються працювати на двух фул тайм роботах, бути в курсі новин, шось там читати, народжувати дітей, додавати сертифікати на лінкедин, слідкувати за феритином, готувати лазанью по відомому італійському рецепту Клопотенка… й не можуть на півгодини залишитися наодинці з собою та своїми думками.пам’ятаю, як мама в дитинстві змушувала мене обривати смородину та порички (примітка автора: порички — це червона смородина)літні канікули. село. зранку мама сідає на вєлік, їде на роботу, а мені залишає записку на столі, де описаний склад холодильника і завдання на день: обірвати 700 кущів смородини й 200 кущів поричок. тут тобі й scope, і definition of done, і acceptance criteria. навіть якщо я тоді не матюкалася, все одно у повітрі висіло беззвучне “йобанийрот”. особливо, коли дивишся на бездонне відро темно-синього кольору, яке треба до верху заповнити цими ягодами. ягодами й плином часу. бо це було безкінечно довго й нестерпно нудно. сидиш собі на стільчику, немає в тебе ні телефону, ні подкастів, ні завантажених альбомів Міки Ньютон, ні врешті решт FOMO. якщо пощастить, то вдасться в голові прокрутити серію Качиних історій за минулу неділю, а ні, то будеш слухати спів пташок та як сваряться сусіди.лише зараз розумію, що обривання чорної смородини, найскушніше заняття з усіх на світі (примітка автора: субʼєктивна думка) зробило мене тією, хто я зараз.у мене в нотатках збережене питання:if you were to introduce yourself to me without mentioning any superficial markers that we use in our day-to-day (occupation, where you're from, your ethnicity, your nationality, where you grew up, what your hobbies are, what your religion is), how would you describe yourself to me? how would you introduce yourself? воно настільки широке, що мені хочеться про нього думати щодня. і сподіватися, що мені вдасться постійно знаходити й відкривати в собі щось нове.бо ми є собою не тоді, коли чогось досягаємо й отримуємо. ми є собою перш за все тоді, коли нічого не робимо. ну або обриваємо чорну смородину й порички.