Вітя приходив на басейн з пакетом. Не з рюкзаком через плече, як було модно ще до 2005-го, не зі спортивним рюкзаком-торбинкою на тоненьких мотузочках, навіть не з класичним шкільним портфелем. То був звичайний поліетиленовий пакет. Середніх розмірів, білий, пом’ятий багаторазовим використанням. Малюнок на пакеті теж затертий, але думається то був логотип прального порошку, або ж передвиборчої кампанії Віктора Федоровича. В пакеті рушник, плавки, окуляри для плавання. Чому пакет, а не рюкзак на мотузочках? Складно сказати. Справа точно не у грошах, чи радше, їх відсутності. Тут щось інше. Якийсь протест, або ж тотальне прийняття. Не знаю, але згадую це і стає якось водночас радісно (пакет!) та сумно (невже його батькам все одно?). Вітя був на позитиві, хоча й не рідко - напускному. Він не звертав уваги на те, що мало не єдиний ходить з пакетом. Навпаки - повсякчас застосовував його, як знаряддя для лупцювання по спині когось з команди плавців. Він гамселив хлопців пакетом по плечах, а потім відбігав регочучи. Відсутність рюкзака Вітя компенсував акуратністю: плавки загортав у рушник, окуляри бережно лежали в чохлі. Навіть сам пакет був якимось розрівняним, наче випрасуваним, хоча й не можливо було приховати його пом’ятості повністю. Я вбачав у цьому дивне поєднання, адже Вітя виборював соціальний статус часто завдяки нахабності й терору менших - пакет же був наче діра в броні його юнацької сили, простір для піджартовувань й знецінювання.Вітя, Віктор, Віктор батькович, Віктор пакетович. Приклад для наслідування, чи моветон? Для занять спортом вам не потрібна сумка new balance за 140 доларів. Пам’ятайте про Вітю, який крізь зимову заметіль носив плавки з рушником у старенькому затертому пакеті.