Щоб мати право щось вирішувати в цій країні, недостатньо просто в ній народитися. Треба щось їй дати — свою працю, службу, самопожертву. Сьогодні ми маємо приклад, як людина, яка ніколи нічим не ризикувала і не жертвувала заради свободи країни, маючи лише інформаційний ресурс, диктує, кого призначати, кого знімати, кого підтримувати.Лачен. До 2022 року Росії в його риториці не існувало. Як і в риториці його родини. Його мати — суддя, яка у 2017 році, будучи головою апеляційного господарського суду, ухвалила рішення на користь підприємства ВПК Росії проти українського Південмашу. Вона не мала жодних сумнівів, стягуючи 6 мільйонів з ключового оборонного підприємства України. Це і є фундамент, на якому збудована його “антикорупційна” позиція. Кому цікаво — можете зайти в Єдиний державний реєстр судових рішень і ознайомитися з рішеннями матері “антикорупціонера”.А сьогодні на вулицях стоїть його аудиторія — молодь, що ухиляється від мобілізації, з плакатами “моя мама воює не за корупцію”. Цей кадр краще за будь-які слова описує рівень і моральну позицію цього середовища. Вони нічого не дали державі, але впевнені, що мають право її переформатовувати.На цьому тлі — САП і НАБУ. За майже 10 років роботи: понад 400 справ у судах, менше 100 вироків, більшість — умовні. Жодного реального строку для системних корупціонерів. “Роттердам+”, “ОАСК”, “Труханов”, “УЗ”, “КМДА” — або забуті, або закриті. Це не антикорупція — це політичне інструментальне шоу.І поки одні розповідають, як нас рятують розслідування й підписи, інші тримають позиції на фронті й ховають побратимів.Ми не маємо права пускати таких людей у державні інститути. Вони не герої — вони популісти. Це діти тих самих корупціонерів, проти яких вони нібито борються. Їхня мета — не правда і не справедливість, а влада, хайп і вплив. І якщо ми цього не зупинимо зараз — завтра ці обличчя будуть не з плакатами, а з державними печатками в руках.