✨

Зізнаюся, на виставу йшла дуже впевнено, попри переважання неоднозначних відгуків - зрештою, саме Захоженко зробив неймовірних "Топ Ґьорлз" у львівській Лесі, і цього вистачило, аби мати величезний кредит довіри щодо інших робіт режисера.✨

Але сталося не так, як гадалося, і ця адаптація видалася мені невдалою. (Хоча чи можна взагалі вдало поставити на сцені "Зону" - питання окреме.) Перший ешелон проблем тут того ж штибу, що і у виставі Білиця за "Невеличкою драмою" Підмогильного: зрізається увесь складний психологічно-інтелектуальний контекст на користь мелодрами, а персонажам (вже доволі схематичним, радше збірним образам, ніж людям) лишають одну рису, доведену до абсолюту. ✨

Пропадає засіб обрамлення - щоденники санаторійної хворої, яка і пише повість - за рахунок чого одразу зникає шар отієї самоіронії над архетиповими персонажами і мелодраматичними любовними перипетіями. ✨

З політичних аспектів лишили тільки розмиті напівнатяки, прибрали всю гостроту, ще й цнотливо зацензурували, що одна зі спроб Хлоні втопитися була спровокована тим, що він не побачить Леніна. Ну як, це ж так промовисто про все одразу 💀✨

Актори мені теж якось не потрапили в книжкові образи (але окей, про це можна посперечатися), і гра абсолютно всіх здалася якось занадто натужною і непереконливою. Хоча Артем Мяус чисто зовнішнього ще міг би потрапити в образ Анарха, він у цій ролі дивовижно... ніякий. От просто чєлік чілить в санаторії. Нема цього надриву, параної, поступового руйнування психіки. ✨

А ще вистава йде дуже близько до тексту, інколи аж занадто - деякі репліки звучать дивно і неприродно, коли їх промовляють вголос, хоч як би це не було гарно на сторінці. ✨

Візуал - тут найсильніша сторона. От що-що, а місцями було дійсно доволі гарно. Хоча все здалося дико вторинним. ✨

У "Санаторійній зоні" напхом напхано усіляких модних прийомчиків, аби було що зафільмувати в тіктоки - і чоловік танцює в сукні, і оператор з камерою, і перерва на неонове світло, і пробивання четвертої стіни, і декорації ну дуже нагадують фірмові богомазівські метал та скло. Трішки "Калігули", трішки "Марії Стюарт", щось від "Підступності та кохання", змішати, не збовтувати.✨

І всі ці прийоми не запатентовані Уривським, і той самий Захоженко ту ж телезйомку та чоловіків у сукнях використовував у вже згаданих "Топ Ґьорлз" у (львівській) Лесі. Але та вистава видається свіжою (попри 2021 рік прем"єри) та оригінальною. "Санаторійна зона" ж - ні, це якийсь нескладний вінегрет. Не люблю вінегрет.✨

І не політична сатира, і не психологічна драма, і не любовний трилер з таємними чекістами, і не кумедія про психлікарню санаторій. Навіщо було намагатися поставити цей твір саме так? Аби трохи перевиховати глядачів колишньої "російської драми", але не відлякати остаточно чимось занадто радикальним? Хіба що.