📚 "Мої спомини. Сповідь інтерсекс-людини", Абель (Еркюлін) Барбен (упорядкування і передмова Мішеля Фуко. Післямова Еріка Фассена)#прочитане⏺Париж, 1860-ті. У скромній кімнатці знаходять тіло самогубця, а поруч з молодиком - рукопис, де той оповідає про своє життя і низку подій, що підвели його до такого рішення. Так, через другі-треті руки, у друк потрапляє історія Абеля Барбена, інтерсекс-людини - при народженні Аделаїди Еркюліни Барбен, записаної як дівчинки, вихованої у жіночих монастирях.⏺У мемуарах Барбен (що використовує щодо себе і чоловічий, і жіночий роди) оповідає про свої юні роки та душевні метання, про існування у жіночих колективах, про заборонене кохання до подруги і про те, як - у середині ХІХ сторіччя - можна було домогтися цивільної зміни статі.Іди, затаврований, продовжуй своє завдання! Світ, до якого ти звертаєшся, створений не для тебе. Ти не створений для нього. У цьому величезному всесвіті, де є місце будь-якому стражданню, ти марно шукатимеш куточка, де сховаєш своє. Воно ж бо перевертає всі закони природи та людства. ⏺Для мене це була надзвичайно болісна історія, яка лиш підкреслила - ЛБГТ+ люди були завжди. Тільки їм доводилося (і багато де доводиться досі) існувати в тіні, мов жахливий секрет, мов щось гротескне та гріховне. У Барбен(а) не було ані вокабуляру, ані орієнтирів для вираження і усвідомлення того, що з ними відбувалося; їхньою найкращою надією на допомогу і підтримку була сповідь священику.⏺Я не підходила до цієї історії як до твору художнього - ні, тоді б критерії оцінки були б цілком інші. І "Споминам" можна було б дорікнути за сплутаність, за фрагментарність, за мелодраму - але робити цього я не бажаю. Бо це така щира, така цінна, така болісна частина квір-історії - хоч і текст не дійшов до нас у первісному вигляді. Тардьє, лікар, який представив його світові, наприклад, вирізав епізоди з життя Барбен(а) після цивільної зміни статі, лишивши переважно спомини про "жіночі" часи.⏺Самі спомини займають лиш половину книги, інша ж - супровідні матеріали: біографічні дані, медичні звіти, майже детективна історія віднайдення ідентичності автора рукопису, дуже вумний академічний есей з гендерних студій. І я була вдячна за частину цього додаткового контексту, до решти ж моє ставлення неоднозначне.⏺Попри те, що мемуари не говорять про тілесне, хіба що напівнатяками, додані лікарські висновки описують анатомію Барбен(а) вкрай детально - і читати їх мені здалося неправильним, занадто інвазивним, ніби я втрутилася у їхню приватність.⏺Додано сюди і новелу "Скандальний випадок" Оскара Паніцци - і, зізнаюся, я не маю жодних хороших слів для цієї "натхненної" мемуарами Барбен(а) низькопробної оповідки, сповненої авторських вологих фантазій. Це графоманія сумнівної як художньої, так й історичної цінності; і у мене є багато питань до рішення Фуко як упорядника таки поєднати під однією палітуркою і "Спомини", і писанину Паніцци.⏺Сумно. Сумно і гірко - від того, як за життя ця людина вважала себе позбавленою права на щастя, як почувалася затиснутою в суворі кайдани гендерної бінарності. Від того, як навіть після смерті Барбен(у) не знайти спокій - їхнє тіло піддано ретельному розтину і вивченню, їхній "випадок" став приводом академічних суперечок від теоретиків гендеру. Але є щось прекрасне у тому, що ці мемуари, попри все, існують, і що ми можемо почути власний голос цієї людини.⏺ День народження Барбен(а) - 8 листопада - є міжнародним днем пам'яті/солідарності з інтерсекс-людьми.Тут я віддаю себе на суд нащадків, які мене читатимуть. Я покликаюся на почуття, закладене в серця усіх синів Адама. Чи був я винним і злочинним, бо чиясь жахлива помилка приписала мені у світі місце, яке моїм бути не могло?