📚"Yesteryear", Caro Claire Burke#прочитане #fiction I could practically hear the Lord whispering in my ear: Be careful what you wish for, little lamb. You just might get it. ⏺Наталі - 32-річна інстаграм-інфлюенсерка, у якої, здається, є все: люблячий чоловік (який днями дивится відео про теорії змов), прекрасна ферма за містом (тільки органічні продукти! ні, не дивіться на діжку з пестицидами, і на мексиканських мігрантів теж), п'ятеро чудових діток та шоста на підході (і що, як старша донька завжди виглядає нещасною на камеру) та мільйони підписників, які її обожнюють та ненавидять.⏺І коли схована за ідеальним фасадом гниль загрожує виплеснутися назовні, Наталі раптом прокидається у минулому: місці без невидимих для камери нянь-помічниць, пральних машин та "Таргету" за півгодини шляху.⏺"Yesteryear" веде оповідь у двох часових площинах: флешбеки про життя Наталі та її "сьогоднішнє" буття у минулому. Скажу чесно - я йшла сюди за другим, але першого насипали, за відчуттями, значно більше.⏺Це книга і про нещасливе материнство, і про правий поворот американської політики, і про тіньову сторону інфлюенсерства, і про експлуатацію дітей для контенту, і про традиційні гендерні ролі, і про інтерналізовану мізогінію, і про патріархат як пастку і для чоловіків також, і про нещасливий шлюб, і про конструювання ідентичності, і про лицемірство в ім'я релігії, і про капіталізм, і про трудову експлуатацію, і про, і про, і про. ⏺Ця книга настільки фонтанує дотепними маленькими шпилечками у різні боки, що в результаті не може розкрити жодну тему глибше за середньостатистичний годинний відеоесей про умовних Балеріна Фармз чи Рубі Френкі (якими авторка дуже непрозоро надихалася). Місцями тут бракувало сміливості йти до кінця - наприклад, чому б не назвати, до якої політичної партії належить політик-зять Наталі, коли це очевидно? Чому б не визначитися з конкретною релігійною течією, а не брати щось від п'ятидесятників, щось від мормонів, і щось від баптистів. ⏺Фарби дуже згущені, і сатира взагалі не тонка - все підкреслено-показово. І так, це весело читати, але "Yesteryear" не каже нічого, що для мене не є очевидним і передбачуваним. А ще, як на мене, для реальної ваги цієї історії обраний тон оповіді занадто легкий і жартівливий.⏺Оповідь ведеться від першої особи Наталі - і ця мінімальна дистанція до неї теж, як на мене, не йде на користь. Тут мало показування, зате розказування вистачає, тому я багато чому у характеризації Наталі не змогла повірити: попри всі проговорювання, наприклад, вона не відчувається справді релігійною людиною. ⏺І хто ж вона така - холодна маніпуляторка, що скористалася системою? Чи жертва обставин, що заплуталася у брехні, в якій була вихована? Так, вона - нехороша і неприємна людина, але мені, все ж, було її шкода.⏺Великий фінальний твіст заключається у тому, що (спойлери) ніякого перенесення назад у часі не було: після краху її медіа-образу Наталі переживає психічну кризу і все далі й далі занурюється у свою тредвайф-фантазію, доки не викидає всі сучасні елементи з будинку і не змушує себе з чоловіком та молодшими дітьми жити як американські першопроходці. І її "перенесення" було лиш черговим зривом, під час якого вона забула останні років п'ятнадцять-двадцять.⏺Розумно? Так. Але мене це трохи розчарувало, бо замість історії про явища, інституції, тяглість патріархату ми отримуємо оповідку про самообман, завершену доволі прямолінійним проповідуванням (з яким я цілком та повністю погоджуюся ідейно, але надаю перевагу більш тонким підходам).⏺Середнього рівня книжка, яка дуже добре потрапляє у цайтґайст, але нічого не втратила б, якби була вполовину коротша. Ну й на якусь особливу глибину теж не варто розраховувати - це така весела сатирична штучка в дусі "Жовтоликої" Кван, тільки про інший куточок інтернету.