"Тускульські бесіди", театр на Подолі, режисер Річард Нельсон#театральне🕑Що робити, коли ти бачиш, як твоя країна сходить на пси? Коли тебе, замість того, щоб вбити, помилував ворог? Як обрати між життям, гідністю та владою?🕑У 46 році до різдва Христова на одній із вілл поблизу містечка Ту́скул зустрічаються Брут, Кассій та Цицерон. Як нам завбачливо переповідають у пролозі, нещодавно зазнав поразки заколот проти Цезаря, і ці травмовані чоловіки, ці видатні державні діячі - а також один актор і пара жінок (прекрасні персонажки, але трохи underutilized) - ведуть бесіди про те, як жити і що робити.🕑В наявності: гідне Таргарієнів родинне дерево, смачнющі моральні дилеми та Юлій Цезар, який є одним із центральних персонажів, жодного разу не з'являючись на сцені.🕑Це абсолютно новий театральний досвід для мене. Почувалася наче мухою на чужій кухні, підслуховуючи щось дуже приватне та інтимне. Жодного пафосу, жодних римських стилізацій - просто актори люди в звичайному одязі, які туди-сюди собі ходять, грюкають дверима, тягають стільці, щось їдять-п'ють. І, звісно ж, розмовляють.🕑Це наче опинитися у просторі поза часом, де Рим може бути чим завгодно - в процесі мені спадали на думку порівняння і з, прости-господи, російською опозицією, і з американськими демократами (коли лунало чергове коло дискусії про "а чого ми тут сидимо рибалимо, якщо у Римі Цезар оголошує себе богом). 🕑Тут все так... психологічно тонко, натуралістично навіть, і зачеплено так багато універсально-людського - про вибір між приватним та публічним, між життям та смертю, героїзмом та ницістю, дією та втечею. Навіть між мамою та дружиною (яка є племінницею твоєї мами, але то вже окрема проблема).🕑І хоча мені трошки не вистачило накалу емоцій та кульмінації - фінал стався дуже раптово, з радістю хотіла б сходити ще раз (тільки вже перед цим ґрунтовно прочесавши вікіпедію), та й інші вистави пана Нельсона неодмінно хочу побачити.