"Буна", театр Франка (реж. Давид Петросян)#театральне⏺У буковинському селі дівчина Орися - вчорашня школярка - мріє вступити до Києва та стати співачкою. Але усі її плани перекреслює несподівана вагітність, про яку дізнається владна бабуся - буна по-місцевому - та примушує Орисю до небажаного шлюбу, аби уникнути сорому.⏺Здається, наче підглядаєш за сімейною драмою з категорії тих, що потрапили б у добірку найкращих моментів на "Говорить Україна". Такий на позір простий сюжет, абсолютно приземлено-побутовий, але боже, скільки тут болючих шпильок-тригерів і як майстерно вони розставлені. Це і близько не моя родинна історія, але тут є щось дуже універсально-українське.⏺Ріта назвала цю виставу словниковою трагікомедією, і я погоджуюся. Неможливо не сміятися, проте поступово накопичується снігова куля з суму від усього того постійного людського болю, малих і великих образ, які герої завдають одне одному. І в кінці очі у мене були на мокрому місці.⏺Це історія про скалічені долі та скалічених людей, які не можуть по-іншому, окрім як продовжувати цикл травм. Про показну релігійність, про традиційні цінності і про розбиті мрії. Герої "Буни" - живі, недосконалі, нещасні, і всіх якось по-своєму шкода.⏺Акторські перетворення тут просто приголомшливі. Те, як Христина Корчинська лиш голосом та рухами, без жодного гриму, втілює надзвичайно правдоподібну бабцю - це щось неймовірне. І те, як одним рухом - зніманням хустки - вона наприкінці знову стає молодою дівчиною, пробрало мене до сиріт. А ще Ілик - Марічка Штирбулова - це настільки достовірний пацан-підліток, що я захоплююся, як так можна зіграти.⏺Вистава, абсолютно гідна своєї популярності - і це прикро, бо я хочу побачити її ще раз, тож знову доведеться полювати на квитки 😔п.с. за тією ж п'єсою Віри Маковій є інші постановки - у львівському театрі Заньковецької є своя (реж. Ігор Білиць), а у чернівецькому театрі Кобилянської - своя (реж. Дмитро Леончик), і я хотіла б, мабуть, побачити усі 🤭