🤍Щодо аспекту горору - не сказала б, що тут є жахачки у стандартному розумінні - ні, радше дуже добре створена атмосфера непередбачуваності, і витівки дому мене пару разів добряче сполохали (спойлер: сцена, де за спиною Карен у дитячій стіна обертається на порожнечу, а вона цього не помічає? ух, після цього не хотілося на ніч вимикати світло, сиротами мене добряче пробрало).🤍"House of Leaves" дуже добре вміє недоговорювати, і саме ці натяки, сам-вирішуй-що-то-було теж підсилюють ступінь кріповості. Мені подобається і відсутність однозначного пояснення, а що ж (чи хто ж) гарчить у лабіринті, і розмиті натяки на те, що простір у будинку Невідсона старіший за зірки. А ще тут нуль надійних оповідачів (Джонні з самого початку зізнається, що він - ще той брехун), тож непроговореними лишаються і чимало не-гороних аспектів. Наприклад, пане Зампано‌, а що там таки сталося із вашим сином, що ви так ретельно це викреслювали?🤍Ще не забудемо примітки - історії Джонні про бед тріпи та сексуальні пригоди на чотири сторінки посеред напруженого моменту? Будь ласка, тримайте. А посилання на неіснуючі публікації та вигаданий (і почасти дуже іронічний) науковий дискурс, а примітки до приміток? А викреслені фрагменти тексту? А хочете, аби одні з найбільш серцерозбивальних речей у цій книзі були винесені у додатки, та ще й інколи зашифровані? А відсутні додатки, бо "Зампано‌ не встиг їх включити"? від чого я шипіла вголос🤍Це все перетворює читання "House of Leaves" на інтерактивний досвід, бо ніщо не заважає, скажімо, проігнорувати листи матері Джонні тоді, коли на них йде посилання і прочитати наприкінці з рештою додатків (чи не прочитати взагалі). І це, думаю, точно б повпливало на ставлення до Джонні - бо на початку він мене радше підбішував, але ці листи були однією з тих речей, що змусили помалу йому співпереживати (та й взагалі, він - герой, до якого моє ставлення найбільше змінилося). Зрештою, я на реддіті бачила, що люди повністю пропускають примітки Джонні - і це теж вибір. Вибір втратити частину оповіді, але він можливий. Хоча, бува, Джонні дуже потішно доповнює Зампано‌ своїм "я хз що старий торочить". Біґ муд, Джонні, біґ муд 💀The way I figure it, if there's something you find irksome - go ahead and skip it. I couldn't care less how you read any of this. His wandering passages are staying, along with all his oddly canted phrases and even some warped bits in the plot. There's just too much at stake. It may be the wrong decision, but fuck it, it's mine. 🤍Я - комплеціоністка, тож прочитала все-все. Хоч, від, наприклад, віршів у додатках не отримала задоволення та не скажу, що вони дали якесь додаткове розуміння. Але чи упустила я якісь із розкиданих на сторінках відсилок та підказок? Та точно. І тому хочу перечитати цю книжку років за 5-10 з новим зором.🤍Що не дуже сподобалося - оскільки тут є претензії на інтелектуальність, присутній типовий вестернерський дроч на толстоєвщину (в стерпних кількостях) 😔🤍А ще я не фанатка того, як спермотоксикозно-мейлґейзово у примітках Джонні описані його sexcapades - але, по-перше, книжка написана на зламі століть білим цисгет чоловіком, і, по-друге, в решті тексту ми маємо абсолютно нормальних жіночих героїнь (хоч їх тут і меншість, так), тож це - аспект характеризації Джонні, який багато саме про нього говорить. Так, навіть сцена з масажем простати - теж частина його арки про втечу від реальності 🤭 Та й взагалі, не думала що таке скажу, але коли Джонні перестали цікавити потрахушки, мені зробилося його шкода. 🤍Чи ця книга не для всіх? Так, однозначно. Але якщо вона вже якийсь час маячить на вашому радарі, я б радила спробувати. І неодмінно паперову - не уявляю, як форматування збереглося б в електронці. Хотілося б мати колись переклад українською, але це вже дуже амбітна забаганка. 🤍Із схожого за духом можу назвати "Ми жили тут" Маркуса Клівера (скоро виходить у ВСЛ) - явно бачу, де надихалася, порадила б як лайт-версію. А "Піранезі" Сюзанни Кларк - більш поетична книга, що теж має неможливий простір (і саме після неї я і почала приглядатися до "House of Leaves").