📚"З країни рижу та опію", Софія Яблонська #прочитане.. я йшла щораз то далі вглиб міста, розгортаючи руками непроникливу юрбу китайців, начеб насильно хотіла вдертися поміж них та збагнути секрет їх захованого життя. ✨Тревелоги молодої українки, яка самостійно у 1930-х вирушила до Китаю, аби фотографувати та фільмувати країну. І, знаєте, я поважаю сміливість вчинку. А ще захоплююся мовою Яблонської, бо у неї так багато прекрасних діалектизмів. А з рештою книги я не змогла потоваришувати, хоч і дуже хотіла.Крізь скелисті зеленолісі гори поїзд пнявся серпентиною до самих вершків, то нараз з'їздив стрімголов удолину, немов байдужий на ціль своєї дороги химерний турист, якого цікавить тільки краса природи та нові вражіння. ✨Цей текст говорить більше про саму Софію, аніж про Китай. Вона показує себе людиною зневажливою, примхливою, претензійною, викликавши у мене антипатію з самісінького початку. Яблонська заявляє, що хоче збагнути країну - проте жодної поваги майже до самого кінця книги вона не виявляє, як і глибинного інтересу. Вона більш зачарована власними опініями та фантазіями, аніж безпосередньою реальністю, а китайці для неї - наче дивні потішні тваринки.Спеціяльно чарувала мене привітність, відвертість та якась дитяча наївність тубильців з віддалених від міст осель. Про таких «китайців» я ніколи не чувала. Досі для мене китаєць уявляв символ боягузкости, хитрости та зради. ✨Я розумію, що то було сто років тому, інша мораль, etc etc, але Софія Яблонська не стидається активно показувати свої шовінізм та ксенофобію білої людини - так, не ворожі, так, не ненависницькі, але, все одно, до місцевих вона ставиться поблажливо-зверхньо в кращому випадку. Перегортаючи сторінки історії Далекого Сходу, врешті, зневірена, я рішила, що може й краще, що з десятків войовничих племен, що жили зі собою у постійних війнах, тепер тут існує тільки кілька держав, що втримують ці країни у спокою. ✨Якось на диво небагато приділялося уваги тому, що вона була самотньою жінкою-мандрівницею (можливо, бо самотньою вона здебільшого і не була, маючи багацько найнятих слуг), та й особливої феміністичності, окрім постійних згадок про традицію замотування ніг місцевим жінкам, я не помітила. Найцікавіші для мене тревелоги - про побут поза цивілізацією, а також про складності з фільмуванням забобонних місцевих. Решта ж - начебто дотепні байки, у правдивості яких я не певна. Наприклад, у одній історії Яблонська розповідає, як купляє у жінки на вулиці дитину, аби врятувати від голоду, а потім більше жодного разу про цю дитину не згадує 🐈Підступ чи ні, втікати мені здавалося негідним білої людини! «Де ж наша расова вищість, де ж буде доказ моєї невинности?» — думала я, лиха на себе за свою необачність.Цей випадок навчить мене, чи треба роздавати знимки підступним китайцям. ✨Та й загалом, все тут дуже поверхнево. І, дізнавшися у післямові-"ключах" до прочитання, що основою цієї книги є написані Яблонською репортажі, де редакторка журналу прямо заохочувала скандальність та вражаючість, я принаймні розумію чому воно таке, яке є.Порівнюючи свою депресію до нервового підняття китайців, я ще раз побачила пропасну ріжницю між мною і ними. Я навіть не в силі була їх зрозуміти. Це два ріжні світи, яких ділять століття, ріжниця традицій, світогляду, клімату, навіть ріжна барва шкіри - все.А навіть якби мені вдалося збагнути їх світ відчування, то це ще не значить, що я могла б погодитися з ним. Хоч я приїхала сюди з довір'ям, навіть із захопленням, приїхала пізнати, а може, й заприязнитися з моїми далекими предками-азіятами, бо слав'яни мають у своїй крові напевно чимало азійської... Звідки ж така прогалина між нашими поглядами, відчуваннями, способом життя? Чому з їх боку ворожнеча, а з мого - недовірливість, обережність, часом навіть бунт? ✨Як на мене, цю книгу найкраще сприймати як вікно у минуле, артефакт свого часу, історичну цікавинку (ну або ж як джерело цікавого вокабуляру). Інші книги Яблонської, мабуть, викреслю зі свого списку до прочитання - щось мені з пані Софією не по дорозі 🐸