📚"The Hole", Hiroko OyamadaIf I were fully awake, I wouldn’t know how I’d get through each day. Чоловікові Аси дають підвищення на роботі - проте через це парі доведеться переїхати з міста до провінції, а у батьків чоловіка орендарі дуже вчасно звільнили сусідній із ними будиночок. Аса, не роздумуючи, залишає безперспективну офісну роботу - але у селі, без кар'єри, друзів та особливих зобов'язань, на неї чекають лише нескінченні та порожні дні. Життя Аси починає обертатися навколо сніданків-обідів-вечерь для чоловіка та закупів продуктів. Вона не заробляє, тож навіть не дозволяє вмикати собі кондиціонер посеред спеки, аби не витрачати електрику, охолоджуючи будинок лиш перед приїздом чоловіка. Кожен день стає однаковим - доки вона не бачить дивного чорного звіра, і слідкуючи за ним, вона не провалиться у діру посеред трави.My body was getting heavier with every passing day. Not that I was gaining weight. On the contrary. But I could barely move. It was as if every muscle and joint, every cell in my body, was stuck. Putting it that way makes it sound like I was blaming my body, like it was beyond my control. I was slipping, and it was completely my fault. ✨"The Hole" - це густий, задушливий, некомфортний (як описане у ньому літо) текст. Більше про відчуття, аніж події, і дуже мало речей тут слід сприймати буквально. Оманливо простий, де за звичайним побутом ховається величезний, гнітючий тиск суспільства. Дуже японський, і, водночас і дуже універсальний.✨Це однозначно той твір, з яким або вайбуєш або ні - колись я вже починала цю книгу, і тоді вона мені якось одразу не потрапила у настрій. А зараз - навпаки, це те, чого я потребувала. Чудово зайшло (хоча я читала невеличкими шматочками через оту згадану емоційну важкість) і лишило по собі післясмак. Хоча я була б не проти отримати трохи більше відповідей на запитання що лишилися відкритими, тут все таке символічно-метафорично-магреалістичне, що ця недосказаність не є критичною, а радше стимулює додумувати пояснення самостійно.Cicadas cry to find a mate. They hear other cicadas crying around them and use what they hear to choose a partner. To my human ear, they sounded like a bunch of machines, a spray of emotionless noise. Maybe that’s how we sound to them, too. ✨Для мене "The Hole" - про дві речі водночас, і я не бачу причин, чому б їм не співіснувати. По-перше (і це більш прямо проговорено), це книга про те, як на людину - і, зокрема, жінку - тиснуть суспільні очікування. ✨Аса увесь час має перед собою приклад свекрухи - хорошої, правильної, респектабельної жінки, яка турбується про батьків чоловіка, яка народила дитину, яка займається будинком та ще й при цьому не забуває працювати та приносити додому кошти. Бездітна та безробітна Аса почувається чужинкою-паразиткою, невдячною аутсайдеркою. І це текст, який яскраво підсвічує патріархальні норми, але не пропонує казкової втечі від них - о ні, найбільш гнітючим у цій казочці є повернення до реальності. Тому фінальне речення де Аса (спойлер) дивиться у дзеркало і бачить там свекруху мене аж пробрало, ух, це треба вміти так сильно завершити текст і так багато сказати кількома словами.✨Але, по-друге, "Діра" - це текст про порожнечу (сюрприз-сюрприз, оце так несподіванка), про апатію, про пустку у житті. Це одне з найкращих побачених мною зображень отого типу депресивного стану, коли наче ти не в гострій кризі, але нічого не хочеться, нічого не тішить, всі кольори тьмянішають, у життя немає мети і ти просто з дня у день ведеш по інерції якесь отупіле, зомбі-подібне животіння. Наче ти у власному житті не за кермом, а з пасажирського крісла покірно спостерігаєш, як все пролітає повз. Іф ю ноу ю ноу. Певні моменти зі свого життя я тут впізнала.... That’s life, right? I wouldn’t wish it on you, but it was your choice after all, wasn’t it?” “What was?” “This. This current that never stops. Everything I wanted to escape from.” ✨Дивна маленька книжечка (всього 30к слів!), яку я б порадила фанатам усілякої химерщини про жіночі досвіди.