Telegram statistics channel - @radioyurchenko

Завтра в Українському Домі стартує виставка, яку я не маю права пропустити (чекала її дуже) — і вам раджу звернути увагу🙏 Дивіться:Експозицію складають 323 фотографії, зроблені Олександром Глядєловим в Україні за останні 35 років. У світлинах зафіксовані розпад Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності, криза 90-х, події Помаранчевої революції та Революції Гідності, трагедії російсько-української війни та її повномасштабної стадії. Також буде представлена вже відома серія автора «Діти вулиць».Тематичні блоки виставки розкриють спеціально написані для виставки українськими філософами, істориками, військовослужбов_ицями, письменни_цями та громадськими діяч_ками есеї, що демонструють різні погляди на ключові історичні події епохи. У поліфонії цих голосів проступає множинність людського досвіду та окреслюється додатковий пласт значень експозиції — не тільки як документального, але і як дуже особистісного свідчення часу. Тексти написані Мирославою Барчук, Ярославом Грицаком, Володимиром Єрмоленком, Вахтанґом Кебуладзе, Юлією (Тайрою) Паєвською, Світланою Поваляєвою, Євгеном Спіріним, Яриною Чорногуз та Любовʼю Якимчук.Про фотографа: Олександр Глядєлов — український фотограф-документаліст. Знімає аналоговою камерою Leica з ручним наведенням фокуса (*ось це мене особливо вразило) на чорно-білу плівку та здебільшого сам друкує фотографії у домашній фотолабораторії. З 1992 року висвітлював воєнні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабасі, Чечні, Киргизстані, Сомалі, Південному Судані, Молдові (Придністровʼї) та Україні. З 2014 року документує російсько-українську війну. Отримав поранення в серпні 2014 року на Донбасі під час Іловайської битви. Лауреат численних українських та міжнародних премій.Словом, бігтиму як не на відкриття, так найближчим часом. Не пропустіть😉

Вчора повернулась до "надкушеної" раніше "Ґанбаре!" — книжки репортерки Катажини Боні про Японію. Тільки не про ту Японію, що сакура-Фудзі-живе у майбутньому. А ту, де люди століттями живуть під загрозою постійних землетрусів і цунамі. І втрачають.Тут різні досвіди, рефлексії і реалії життя. Життя з небезпекою поряд, де знання японця — що робити, що мати, куди йти — часом дуже нагадують наші. І життя з втратами...Сторінка, що я лишила вище, якраз про це. І про шаманок, шептух, медіумок — ітако — до яких звертаються люди, поговорити зі своїми померлими. І різні питання чи слова — чи боляче, пробач, хотіла попрощатися. З часом, пише авторка, питання змінюються — де побудувати новий дім, може краще піти з роботи, і...— Як мені померти, щоб бути там, де ти? Треба втопитися в морі?...Пані Мацуда відкладає чотки, дивиться чоловікові прямо в очі:— Якщо ти помреш, хто доглядатиме могилу твоєї коханої? Ти маєш жити для неї.*розумію, такі дописи можуть бути тригером — дайте знати. Мені б не хотілося переходити межі. Але, можливо, як мені, часом комусь це може бути на краплю помічним.

Історія вам на ніч: про те, як ми знайомились з Летицією Кур'ятою та всіма її вигаданими коханцями, яким вона збрехала про свого батька.Зазвичай нам не потрібні "сторонні" критичні читачі на етапі відбору книжок українських авторів (це дещо "пізніший" етап) — команда, якій паблішерки пітчать проєкти на букскауті, чимала. Всі дуже різні, в різних жанрових полях і бекграундах, тож холодного, професійного погляду з різних напрямків і читачів для опрацювання вистачає. Але з книжкою Віри Курико ми зайшли в глухий кут.В команді просто не знайшлось незаангажованої людини.Серед книжкових лаборантів багато амбасадорів The Ukrainians, читачів Reporters і ще більше — шанувальників текстів Віри. І як би ми не розглядали рукопис, як би не розбирали, не опрацьовували — а тут прекрасно все — зрозуміли, що у нас просто немає менш емоційної думки, а вона важлива. Тож вирішили провести такий собі експеримент — передати текст критичній читачці, але без зазначення авторства, аби цей фідбек дійсно був критичним.Не забарився: щось неймовірне, стиль, мова, історія. Забивало дух, сильно до жанру, концепція. Але ж питання мучить — то хто автор чи авторка? Хто, хто тааак пише?Віра Курико пише (а ми ж казали!😏). Ми видаємо. Сотні разів обговоривши текст під час кожного з етапів своєї роботи, з рукописом у саме серце і паперовими примірниками, які дуже чекаємо — передпродаж відкриваємо.Історія моя тут обірветься. Ось вам краща — Летиції Кур'яти та усіх її вигаданих коханців, яким вона збрехала про свого батька. Знайомтесь і ви❤️‍🩹

Можна скільки завгодно говорити собі, що книжок нових не куплятимеш, а потім ось — новий передпродаж, який неможливо пропустити (чи відкласти собі на потім). Нині — від Локальної історії:Ця книжка – розповідь про те, як культура стала полем бою. Упродовж століть російсько-радянська імперія намагалася сформувати в українців комплекс меншовартости, фальсифікувала нашу історію й нав’язувала свою мову. Ці стратегії культурної колонізації були для неї інструментом експансії та окупації, а також способом прокласти шлях до військового вторгнення.Водночас це історія боротьби шістдесятників, дисидентів і правозахисників, які розуміли, що відстоювати національну ідентичність у часи радянського панування – це боротися за майбутнє. Навіть після розпаду 1991-го радянська імперія залишила по собі не лише назви вулиць і російську мову в містах, а й міти про "братні народи" та звичку озиратися на Москву, глибоко вкорінені у свідомості мільйонів українців.Книжка Радомира Мокрика – спроба осмислити роль культури в російсько-українському протистоянні та нагадування про те, до яких наслідків може призвести нехтування нею.📚Має бути після 25 вересня, а передзамовити можна вже — зі знижкою на сайті🙌

Сьогоднішня ніч для усіх українців була важкою. Росіяни вкотре били по Києву, внаслідок чого було пошкоджено склад книжкового видавництва та інтернет-магазину «Наш Формат».Ось так виглядає частина нашого робочого простору після «руського міра». Вибухова хвиля та уламки суттєво зруйнували фасад будівлі: вибито всі вікна, пошкоджено перекриття, обвалилася частина стін, є руйнування всередині приміщень складу та кабінету. Внаслідок обстрілу та гасіння пожежі частину книжок пошкоджено.Але головне — ніхто не постраждав і всі живі. А залізо і бетон ми відновимо, книги додрукуємо. ❗️ Важливо: ми тимчасово призупиняємо відправлення замовлень. Уся команда залучена до процесу відновлення роботи. Сайт і колцентр інтернет магазину працюють і ми готові відповісти на всі питання щодо замовлень. Плануємо відновити відправлення наступного тижня. Дякуємо усім читачам за розуміння. 🙏Ми знаємо, за що боремось. Ми видаємо книжки, які формують міць, критичне мислення і гідність — те, що росія боїться найбільше.Тож не дочекаєтесь.Ми працюємо, ми вистоїмо, і ми переможемо.Слава Україні. 🇺🇦

А ми продовжуємо цю "подорож" Північною Кореєю, а точніше — в сім'ю "вождів". Сам автор називає Кім Йо Чжон (сестру нині "вождуючого" Кім Чен Ина і очевидну наступницю) співдиктаторкою, ядерною деспоткою і, загалом, якщо пані таки стане Верховною керівницею — то в жорстокості й нещадності, цілком імовірно, перевершить всіх своїх попередників. А далі зацитую:"У свої двадцять сім Кім Йо Чжон, будучи фактичною керівницею могутнього Відділу пропаганди та агітації, прославилася расистськими й сексистськими нападками в бік, відповідно, президента США Барака Обами й першої президентки Південної Кореї Пак Кин Хє. У тридцять п'ять саме вона робила головнізаяви щодо Російської агресії в Україні та відновлення динаміки Холодної війни. Попереджаючи США про те, що будь-які танки що вони доставлять в Україну для захисту від Росії, будуть «спалені вщент перед лицем незборимого бойового духу й героїчної могутності російської армії та народу». Вона також додала, що їїдержава «завжди стоятиме в окопах разом з військовослужбовцями й народом Росії».Зв'язки династії Кімів з Росією, що зародилися ще тоді, коли Йосиф Сталін призначив Кім Ір Сена керівником того, що в майбутньому стане Північною Кореєю..."Не те щоб здивована, але але. Отак.

Історія вам на ніч: про світлину, пам'ять і нашу нову книжкуЄ у мене одна цінна річ, що лежить з документами "на виніс" (та тривожна торба, яку я теоретично маю встигнути вхопити у разі чого) — ось це фото, датоване 1931м роком. Тут моя сім'я з боку Ба, якої на світлині немає — вона народиться тільки через 9 років. З шістьох людей живими я застала лише двох, імена знаю чотирьох і зовсім не знаю одну. Найстарший на фото — мій прапрадід, а двоюрідний дідо Павлуша, якого я знала вже дуже-дуже стареньким, тут ще хлопчик. Живих нині — на фото вже немає......в друк поїхала "А тепер і спитати немає кого" етнологині і дослідниці Анни Ніколаєвої — книжка, що пояснить з чого почати дослідження роду, де і як шукати інформацію, а з тим — зібрати уламки родинної пам'яті. І ось поки ми перехоплюємо у редакції "естафету", плани складаємо і, загалом, активно працюємо — я не могла не згадати про це моє фото. Про прапрадіда, імені якого я не пам’ятаю (Ба ще має згадати), жінку, яку зовсім не знаю, і всіх тих, хто за ними, чиїх облич я ніколи не бачила, чиїх доль не чула. Поки що.Я обіцяла вам історію, але не вийшло, немає — її складати, як пазл, вишуковуючи детальки. І добре, що у мене тут буде путівник, а з ним, сподіваюсь, відновлена і збережена (не лише у торбі "на виніс") пам'ять. Придивіться і ви. Нам всім, думаю, є що шукати, збирати і берегти❤️‍🩹

Мій марафон читання "робочих пдфок" продовжується — не можу не розказати вам хоча б коротко про ці книжки:📙Дочитала "Усі персонажі вигадані. Або ні" Юлії Лаби... і пішла вимагати у авторки наступну книжку, бо мені треба ще, і ще, і ще таких історій. Якщо ви полюбляєте книжки Емілі Генрі (а я люблю, дуже) — то щиро раджу наших "Персонажів", якраз ще можна передзамовити😉📙В процесі "Там, де живуть книжки" Віталія Дуленка — історія книжкової блогерки, якій від незнайомого відправника приходить книжка про... неї ж і її минуле. Про усі ці таємниці (а може і сталкінг) — пізніше, а поки ловлю флешбеки, бо ж тут пандемія з карантинами і багато книжок — які часи, ну?! Теж, до речі, вже відкрили передпродаж.📙І третя книжка, яку я поки лишу в секреті (але вже цього тижня анонсуємо і стартуємо передпродаж), та вже скажу: носитимусь, як з "Кастою". Її, щиро вважаю, важливо прочитати кожному і кожній, не побоюсь — фундаментальна і така обіймальна нам всім річ❤️‍🩹Тим часом у черзі ще три-п'ять-більше пдфок... процес, мабуть, безкінечний😁

Мій стан в приблизно один і той самий період вже третій рік поспіль:Слів не вистачає. Слів так багато. Слів не знаю, неможливо дібрати.Спочатку був щоденник Надії Сухорукової — "Маріуполь. Надія" — книга, після якої я довго мовчки дивилась в стіну, намагаючись осягнути прочитане. За рік був фільм — Мстислав Чернов отримав премію BAFTA за "20 днів у Маріуполі". Я подивилась стрічку не рухаючись, а потім довго дивилась в стіну. І ось, сьогодні."Камінь, папір, ножиці" — стрічка, що заснована на реальних подіях повномасштабного вторгнення — так само отримала премію. Я сіла дивитись, з 4 хвилини 17 секунд — вже крізь стіну своїх же сліз, а потім знову в свою стіну...Мені би так хотілося, щоби такі фільми і книжки були вигадками — але, на жаль. Мені би так хотілося, щоби журналісти писали якісь буденні новини, а не щоденники блокади, режисери — знімали художнє кіно за своїми задумами, а не фіксували злочини нелюдів, а актори грали ролі, а не такі долі, щоби доль таких не було. Але. Мені би так хотілося, щоби українці і українки могли демонструвати світові інше — у нас такі талановиті люди. Але. Реальність інша. Так давно інша.Світ має читати, чути і бачити. Ми — продовжувати робити своє. Світ має не забувати. Ми — нагадувати. Світ має. Ми теж.Подивіться цю стрічку, доки вона доступна, з надзвичайно сильною роботою Олександра Рудинського — вона про наше, спільне. Потім, можливо, ви дивитиметесь в стіну. Після цього, перевірено, повернетесь в свою лють. Продовжувати робити все від себе залежне.Бо росія досі існує.

Друзі, ми знову з вакансією в Лабораторії😉Шукаємо відповідального та організованого комірника для роботи на складі нашого інтернет-магазину. Основні обов’язки:- приймання та розміщення товару на стелажах;- формування замовлень для відправлення клієнтам;- виконання вантажно-розвантажувальних робіт із - використанням складської техніки (максимальне навантаження на одну особу – до 30 кг);- проведення інвентаризацій;- робота з ТЗД/сканером.Наш кандидат:- має мінімальний досвід роботи зі складськими процесами;- володіє навичками роботи з ПК (бажано знання 1С, ERP, WMS);- дотримується корпоративних цінностей: чесність, професіоналізм, командна робота, результативність, відданість;- має бажання працювати та розвиватися.Графік роботи: понеділок — п’ятниця, з 9:00 до 18:00.Локація: Київ, метро Почайна.Переваги роботи з нами:- офіційне працевлаштування, оплачувані лікарняні та відпустки;- комфортні умови на складі;- знижка на придбання книг;- підтримка та наставництво під час випробувального терміну.Надсилайте резюме або мотиваційний лист на пошту [email protected] з темою листа «Вакансія: комірник».Наша людина, ми тебе шукаємо і чекаємооо🧡