Telegram statistics channel - @pomolab

Довгоочікуваний анонс першої лекції в 2026 в лекторії «Зʼїж книгу»🔥Запрошую вас послухати лекцію Макса НестелєєваБританський постмодернізм: люди, тексти та ні слова про ІшіґуроБританський постмодернізм - визначне мистецьке явище, яке здебільшого залишалося надзвичайно пов'язаним з модернізмом.У запропонованій лекції наведено приклади 10 постмодерністок і 10 постмодерністів, які по-різному позбувалися власної залежності від модерну та його творчих методів.Так в Британії був Джон Фаулз, який працював на межі модерну і постмодерну. Тоді як А.С. Баєтт зробила пам'ятник модернізму в постмодерністський час. Є геніальний Лоренс Норфолк, англійський Умберто Еко. І неймовірна Енджела Картер зі своїми карколомними сюжетами. Є Девід Мітчелл зі своїм експериментальним "Атласом хмар", але йому не дорівнятися до новаторства Крістін Брук-Роуз. І куди ж без Джуліана Барнза й Джанет Вінтерсон. А ще були і є постмодерні комікси і драматургія. І також, звісно, є Нобелівський лауреат Кадзуо Ішіґуро, та вам доведеться прийти на лекцію, щоб дізнатися, чому він не постмодерніст.• 22 січня (четвер), 19:00• Google meet• 60 хв лекції + 15 хв на наші запитання • участь — 550 грн та 350 грн для учасників книжкового клубу• буде відеозапис лекціїДля запису пишіть @krilistva #зк_лекторій

📚6 жовтня цього року нарешті вийде книга, яку так довго чекали всі віддані фанати Кормака Маккарті - 🎉його перша офіційна біографіяCormac McCarthy: A Legacy Revisited (464 стр.)авторства Трейсі Доерті, який також написав шикарну і величезну біографію Дональда Бартелмі (а ще Джозефа Геллера, Джоан Дідіон і багато кого)Кормака Маккарті вважають одним із найвидатніших романістів Америки, його часто порівнюють з Мелвіллом та Фолкнером, а його епічний вестерн «Кривавий меридіан» вважається шедевром історичної прози. У його творах історія нації розповідається в незрівнянно яскравих відтінках насильства, жадібності та кохання.У ранньому віці Маккарті вирішив майже виключно присвятити себе літературним заняттям. «Кормак Маккарті: Переглянута спадщина» зворушливо описує, чого цей вибір коштував йому в сімейних стосунках, шлюбах та дружбі. Психологічно та фізично неспокійний, часто самотній, але водночас товариський та чарівний, Маккарті жив так само бурхливо, як і будь-який з його персонажів, часто подорожуючи у віддалені місця, спілкуючись зі світом природи та долаючи складні емоційні та психологічні терени. У своїх романах він розповідав про мудрість, важко набуту через суворий досвід та глибокі спостереження. З точністю та витонченістю «Кормак Маккарті: Переглянута спадщина» розповідає історію його життя від бідності до багатства, від невідомості до всесвітнього визнання, і є обов'язковою для прочитання як давніми шанувальниками, так і новими читачами Маккарті.#кормакмаккарті

на фото Кормак Маккарті і якийсь бородатий дід 🎄(чому саме - стане зрозуміло нижче😉)всі пишуть підсумки, то я теж напишу ☺️але мені цікавішеякі ваші особисті підсумки року, що запам'яталося з театрального, літературного і музичного?порадьте нам усім класні фільми і серіали, які бачили в цьому році 🤩поділіться цікавинками, порадьте найкраще 🤗😊☺️щодо моїх підсумків, то в мене, як і щороку, максималістські антипідсумки на кшталт: зробив стільки-то, але міг би, ледащо неоковирне, зробити стільки-то:- прочитав 60 книжок (майже на всі рецензії є на Goodreads), але хотів би прочитати принаймні 100;- подивився лише 50 фільмів, а хотів би 500 (це взагалі пічаль, не питайте);- переклав щось забагато але якою ціною... 6 романів (з них 3 Маккарті 🤠+ один Делілло у співавторстві + ще дещо) + три графічних романи (загальний обсяг 814 стр😱 + з них один фр) + графічна адаптація (352 стр);- дуже багато всякого понаписував: понад 120 статей для "Українського тижня" + 8 післямов до книжок в діапазоні від Мелвілла до Фоссе (3 у співавторстві) і ще планував написати одну цікаву книгу не про літературу і дзуськи...

неділя. час для проповіді. остання проповідь шерифа Белла. про корито 🛁Коли вийти через задні двері то збоку будинку серед бур’янів стояло кам’яне корито. З даху спускалася оцинкована труба і корито завжди залишалося досить повним і пам’ятаю як одного разу я зупинився і присів та заглянув у нього і задумався. Не знаю як довго воно там стояло. Сто років. Двісті. На камені виднілися сліди від зубила. Корито витісали з цільної каменюки і воно було менше двох метрів завдовжки і пів метра завширшки і таке ж завглибшки. Просто висічене з каменя. І я задумався про людину яка його зробила. У тій країні наскільки мені відомо мир ніколи не тривав довго. Я трохи читав про її історію і тому не певен що там колись був мир. А цей чоловік сів з молотком і зубилом і витесав з каменю корито яке могло простояти десять тисяч років. Навіщо? У що він вірив? Не в те ж що нічого не зміниться. Хоча гадаю можна було б про таке подумати. Йому краще було це знати. Я багатенько про це думав. Я думав про це і пізніше після того як поїхав звідти і будинок рознесло на шматки. Я хочу сказати що кам’яне корито досі там. Його так просто звідти не зсунеш, за це я можу поручитися. Тож я думаю про того чоловіка який сидить там з молотком і зубилом, можливо через годину чи дві після вечері, не знаю. Мушу визнати що єдине про що я можу думати це те що в його серці була якась обітниця. І я зовсім не маю наміру сам довбати кам’яне корито. Але я хотів би дати таку обітницю. Це напевно те чого б я хотів найбільше."Край не для старих" #кормакмаккарті

Богдана "Як завжди прекрасна" Романцова щойно повідомила, що у видавництво "Темпора" приїхав "Космополіс" Дона Делілло в перекладі Ярослави "Як завжди неймовірної" Стріхи.шостий Делілло українською 🤩і остання офіційна книга в другому сезоні "Американського постмодернізму" 😍очікуйте скоро на сайті Темпори і в інших книжкових місцях 📚😎Молодий мільярдер їде у своєму розкішному лімузині на стрижку. Пробирається крізь корки, бачить трансляцію приїзду президента, потрапляє в самісіньке осердя анархістської демонстрації. Під час подорожі, яка триватиме цілий день, до нього підсідатимуть радники, помічниці, коханки, лікарі – день стає проєкцією цілого життя.Ерік ні на секунду не зупиняється у своїх розмірковуваннях. Чому у моменти, коли ми ризикуємо життям, відчуваємо його якнайповніше? Чи справді все, створене людиною, наслідує природні моделі, і самі ми не здатні винайти нічого нового? Нарешті, що сталося з японською єною і до чого це призведе?Роман Дона Делілло – гірке розмірковування про те, що означає жити в Америці майбутнього. Чи лишимося ми людяними в епоху дисплеїв і повсюдних камер? У автора є відповідь на це запитання – і вона в цьому романі.#донделілло

сьогодні понеділок. а вчора була неділя. час для проповіді. втім, чи то ви на неї не прийшли, чи то проповідник десь забарився, то шериф Белл вирішив вам сьогодні прочитати свою проповідь:Тато завжди казав що треба просто викладатись на повну і говорити правду. Він казав що ніщо так не заспокоює душу як прокидатися вранці і не вирішувати хто ти. І якщо ти зробив щось не так просто встань і визнай це та скажи що шкодуєш і живи далі. Не носи тягар на душі. Напевно сьогодні це видається досить простим. Навіть мені. Тим більше причин подумати про це. Він говорив небагато тому я здебільшого пам’ятаю його слова. І не пам’ятаю щоб йому колись ставало терпіння повторювати двічі тому я навчився слухати з першого разу. Можливо я збивався на манівці замолоду однак коли знову став на правильний шлях то вже вирішив триматися його і роблю так дотепер. Думаю правда завжди проста. Ну бо має такою бути. Мусить бути такою простою щоб і дитина зрозуміла. Інакше буде занадто пізно. Поки її збагнеш буде вже надто пізно."Край не для старих" #кормакмаккарті

неділя. час для проповіді. продовжую ділитися з вами проповідями шерифа Белла:Деякий час тому я читав у газеті що якісь учителі натрапили на опитування яке розсилали в тридцятих роках по школах країни. То був опитувальник про проблеми з навчанням у школі. І вони натрапили на ці анкети, вони були заповнені і надіслані з усіх куточків країни з відповідями на запитання. І найбільшими проблемами там називали розмови в класі та біганину в коридорі. Жування жуйки. Списування домашки. І тому подібне. Тож вони взяли одну чисту анкету і роздрукували купу копій та й розіслали у ті ж школи. Сорок років потому. Ну, і отакі прийшли відповіді. Зґвалтування, підпали, вбивства. Наркотики. Самогубства. Тож я задумався. Бо здебільшого коли я кажу що світ котиться під три чорти люди просто силувано всміхаються і кажуть що я старію. Що це один із симптомів. Та як на мене у того хто не може відрізнити зґвалтування й убивство від жування жуйки набагато більша проблема ніж у мене. Сорок років це ж недовго. Може наступні сорок змусять декого отямитися. Якщо не буде занадто пізно."Край не для старих" #кормакмаккарті

в Сан-Франциско зараз триває щорічний фестиваль документальних фільмів, і на ньому вчора відбулася прем'єра документалки про культового американського письменника - Вільяма Т. Воллманна - "No Bad Takes: An American Picture Show with William T. Vollmann" (режисер Ґреґ Роден). фільм про подорож режисера (і друга Білла) разом з автором дельтами Каліфорнії, його розмови з безхатьками, індіанцями, аутсайдерами і багатьма тими, на кого ніхто не звертає уваги, крім Воллманна, який пише про таких людей усе своє життя. уся ця мандрівка була потрібна йому для того, щоб написати свій найновіший шпигунський роман про ЦРУ "A Table for Fortune" - який вийде в березні 2026-го. і буде в ньому 3400 стр. до чого я це? ви теж можете подивитися цю документалку онлайн до 8 червня. я глянув її сьогодні вночі, цікаве кіно про мальовничі ландшафти Америки і цікаву людину, яка, імовірно, пише свій останній роман.глянути можна тут, 10$ (англ і без субтитрів), маю сумніви, що вона потім ще буде колись онлайн.#вільямтволлманн

ще цікавинка в продовження новини про новий роман Пінчона Shadow Ticket.якщо хтось пам'ятає, я в "Лабіринтах, Том 1" (с. 294-295) запропонував свою теорію про те, що Томас Пінчон пише своїми романами метаісторію США і світу (здебільшого 20 ст.).так ось у ХХ ст. він уже написав майже про всі десятиліття:«V.» — сюжет охоплює 1880–1943: 1955–1956 (Нью-Йорк), 1898–1899 (Флоренція і Єгипет), 1913 (Париж), 1904 та 1922 (Африка);«Супротидення» — 1893–1913 та 1920–1925;«Веселка тяжіння» — 1944–1945;«Нетямущий учень» — 1950-ті; докладно йдеться про: 1957 — «Дрібний дощ», лютий 1957-го — «Ентропія», Єгипет 1898-го та Сараєво 1914-го — «Під розою», 1963 або 1964 рік — «Таємна інтеграція»;«Виголошення лоту 49» — 1964;«Внутрішня вада» — 1970;«Винокрай» — 1984, багато про 1960-ті;«Біля останньої межі» — 2001, але багато про 1990-ті.про яке ж десятиліття у нього ще не було роману?правильно, про 1930-ті.коли ж починається дія Shadow Ticket?правильно, в 1932-му.деякі теорії таки працюють 🙈🙉🙊#томаспінчон

остання сторінка останнього роману Кормака Маккарті "Стелла Маріс"...Я не збиралася туди їхати. Я думала, що поїду в Румунію, а коли доїду, то майну в якесь містечко і куплю на ринку в секонд-генді собі одягу. Взуття. Ковдру. І спалю все, що маю. Паспорт. Або викину свій одяг на смітник. Обміняю гроші на вулиці. А потім піду в гори. Триматимуся подалі від доріг. Не ризикуватиму. Перетну землю моїх предків пішки. Можливо, вночі. Там водяться вовки і ведмеді. Я перевіряла. Вночі можна розпалити невелике багаття. Можливо, знайти печеру. Гірський потік. У мене буде фляга з водою для того часу, коли я буду занадто слабка, щоб рухатися далі. За деякий час вода почне мати незвичайний смак. Вона стане схожою на музику. Вночі я кутатимусь у ковдру від холоду і дивитимусь, як під шкірою проступають мої кістки, і молитимусь, щоб перед смертю я побачила правду про світ. Інколи вночі тварини підходитимуть до краю багаття і блукатимуть навколо, а їхні тіні рухатимуться між деревами, і я розумітиму, що, коли останній вогник згасне в попелищі, вони прийдуть і заберуть мене з собою, і я стану їхньою євхаристією. І на цьому моє життя закінчиться. І я буду щаслива.Здається, наш час добігає кінця.Знаю. Візьміть мене за руку.Взяти вас за руку?Так. Я б цього хотіла.Гаразд. А чому?Бо так роблять люди, чекаючи, коли щось закінчиться.#кормакмаккарті