Лабіринти постмодернізму

ще цікавинка в продовження новини про новий роман Пінчона Shadow Ticket.якщо хтось пам'ятає, я в "Лабіринтах, Том 1" (с. 294-295) запропонував свою теорію про те, що Томас Пінчон пише своїми романами метаісторію США і світу (здебільшого 20 ст.).так ось у ХХ ст. він уже написав майже про всі десятиліття:«V.» — сюжет охоплює 1880–1943: 1955–1956 (Нью-Йорк), 1898–1899 (Флоренція і Єгипет), 1913 (Париж), 1904 та 1922 (Африка);«Супротидення» — 1893–1913 та 1920–1925;«Веселка тяжіння» — 1944–1945;«Нетямущий учень» — 1950-ті; докладно йдеться про: 1957 — «Дрібний дощ», лютий 1957-го — «Ентропія», Єгипет 1898-го та Сараєво 1914-го — «Під розою», 1963 або 1964 рік — «Таємна інтеграція»;«Виголошення лоту 49» — 1964;«Внутрішня вада» — 1970;«Винокрай» — 1984, багато про 1960-ті;«Біля останньої межі» — 2001, але багато про 1990-ті.про яке ж десятиліття у нього ще не було роману?правильно, про 1930-ті.коли ж починається дія Shadow Ticket?правильно, в 1932-му.деякі теорії таки працюють 🙈🙉🙊#томаспінчон

остання сторінка останнього роману Кормака Маккарті "Стелла Маріс"...Я не збиралася туди їхати. Я думала, що поїду в Румунію, а коли доїду, то майну в якесь містечко і куплю на ринку в секонд-генді собі одягу. Взуття. Ковдру. І спалю все, що маю. Паспорт. Або викину свій одяг на смітник. Обміняю гроші на вулиці. А потім піду в гори. Триматимуся подалі від доріг. Не ризикуватиму. Перетну землю моїх предків пішки. Можливо, вночі. Там водяться вовки і ведмеді. Я перевіряла. Вночі можна розпалити невелике багаття. Можливо, знайти печеру. Гірський потік. У мене буде фляга з водою для того часу, коли я буду занадто слабка, щоб рухатися далі. За деякий час вода почне мати незвичайний смак. Вона стане схожою на музику. Вночі я кутатимусь у ковдру від холоду і дивитимусь, як під шкірою проступають мої кістки, і молитимусь, щоб перед смертю я побачила правду про світ. Інколи вночі тварини підходитимуть до краю багаття і блукатимуть навколо, а їхні тіні рухатимуться між деревами, і я розумітиму, що, коли останній вогник згасне в попелищі, вони прийдуть і заберуть мене з собою, і я стану їхньою євхаристією. І на цьому моє життя закінчиться. І я буду щаслива.Здається, наш час добігає кінця.Знаю. Візьміть мене за руку.Взяти вас за руку?Так. Я б цього хотіла.Гаразд. А чому?Бо так роблять люди, чекаючи, коли щось закінчиться.#кормакмаккарті

Марність прогнозівв 2017 році журнал Granta зробив список із "найкращих молодих англомовних романістів" (до 40 років), 21 із яких були з США. нижче даю перелік:Джессі Болл (Jesse Ball)Геллі Батлер (Halle Butler)Емма Клайн (Emma Cline)Марк Дотен (Mark Doten)Джен Джордж (Jen George)Рейчел Б. Ґлейзер (Rachel B. Glaser)Лорен Ґрофф (Lauren Groff)Яа Ґ'ясі (Yaa Gyasi)Ґарт Ріск Голлберґ (Garth Risk Hallberg)Ґреґ Джексон (Greg Jackson)Сана Красиков (Sana Krasikov)Кетрін Лейсі (Catherine Lacey)Бен Лернер (Ben Lerner)Каран Махаджан (Karan Mahajan)Ентоні Марра (Anthony Marra)Діно Менґесту (Dinaw Mengestu)Оттесса Мошфег (Ottessa Moshfegh)Чінело Окпаранта (Chinelo Okparanta)Есме Вейджун Ван (Esmé Weijun Wang)Клер Веє Воткінс (Claire Vaye Watkins)Джошуа Коен (Joshua Cohen) - ось його коротка розмова з GrantaІ ось минуло 7 років - і хто з них виправдав сподівання журналу Granta? хто дійсно став ще кращим?Ну, якщо дуже обережно казати - то хіба Лернер, Мошфег і Коен. Втім, деякі цікаві іншим - Голлберґ, про якого я писав. Чи Красиков(а), яка народилася в Україні.Втім, краще в прозовому плані став однозначно Джошуа Коен, що і засвідчує його найновіший роман "Нетаньягу" (2021), за який він отримав Пулітцера і який невдовзі вийде в Темпорі.

про списки і підсумки - скушний і довгий пост здебільшого для себе (майже) без смайлів і (точно без) картинокдесь від 2015 року я намагаюся ретельно записувати назви і кількість побачених фільмів і серіалів та прочитаних книжок; у цьому мені допомагають Goodreads і IMDb, але я більше довіряю своєму вордівському файлу (бібліографію своїх статей я веду від першої - 2006 року в Луганську; а от кількість різних своїх відосів на ютубі ніколи не рахував, але, гадаю, їх там десь понад 60).так ось днями я завершив свій 20 книжковий переклад (Марксон), і хай це буде приводом для проміжних підсумків моїх перекладацьких, скажімо так, спроб.перший мій книжковий переклад вийшов в 2016 році (Пінчон з Лотом 49), а журнальний - в 2015-му (теж Пінчон зі Смертю і милістю), а загалом я перекладаю десь з 2014-го (тож цього року можна святкувати умовний ювілей).від 2016 року, крім 20 перекладених книжок (не всі натепер вийшли), я ще написав 24 післямови і поредагував 5 текстів (зокрема, мамонтів Gravity`s Rainbow та Infinite Jest) + написав 2 томи "Лабіринтів" (обидва разом 760 стр.)тобто загалом за 9 неповних років (2016-2024) - трохи більше двох перекладних книжок на рік + менше трьох передмов на рік.чи це багато? хтозна. точно міг би зробити більше. ось про Ярославу Стріху нещодавно казали, що вона на рік перекладає 15 книжок (включно з коміксами). на своє виправдання можу лише сказати, що переклад - не основне моє заняття, а радше - хобі (підвищеної відповідальності) на додачу до інших робіт.дякую, що дочитали аж сюди. не сприймайте цей пост за вихваляння, це просто фіксація (біжучого) моменту.сподіваюсь, вам було бодай трохи цікаво 🤗 (бляха, не втримався і таки поставив смайлик, ех, тоді осьо ще вам 🤗)#підсумки

🤩 нещотижнева рубрика «Постмодерністська перекладацька лабораторія» #pomo_trans_lab:скидатиму сюди якесь непросте для перекладу речення/фразу з текстів, із якими я працював/працюю — матимете час/настрій — спробуйте перекласти, а я обов’язково прокоментую вашу спробу.сьогоднішнє завдання - з роману Девіда Марксона "Wittgenstein's Mistress".одним зі складних нюансів будь-якого перекладу з латиниці на кирилицю є той, коли автор починає розповідати про написання слів латиницею, і перекладачу лишається або1) обігрувати це засобами своєї кирилиці (тобто відходити далеко від оригіналу)або2) лишати в тексті слова латиницею (що, як на мене, рівноцінне перекладацькій капітуляції - бо це теж саме, що і пояснювати гру слів автора в примітці)тож, що нам робити з цим уривком, де автор розповідає, що англійською деякі імена-прізвища пишуть дивно - Søren і Brontë? українською ж вони пишуться без викрутасів - Бронте й Серен (Сьорен)...(даю більше речень для контексту)пропонуйте свої варіанти. і щасти 🤗Incidentally, there is an explanation for my generally speaking of Kierkegaard as Kierkegaard, but of Martin Heidegger as Martin Heidegger.The explanation being that Kierkegaard's first name was Søren, and in typing that I would repeatedly have to go back to put in the stroke.There would appear to be no way of avoiding the two dots over Brontë, however.#девідмарксон