Коротше, приїхала свекруха в свої 80 сама за кермом за 450 км. Привезла повну машину подарунків (абсолютно всім, і навіть кожному з моїх дітей також, окремо загорнутий і підписаний), свого власного варення, новорічного печіва, грошей (!), собі одягу 2 валізи на 5 днів, а головне - неймовірного оптимізму та життя. Зазвичай вона завжди зупинялась у старшого сина, і ось вперше - у нас. Я страшенно переживала, прибирала, продумувала меню (бо вона не їсть глютену) і програму. "Дитино, не переживай, я вже не така активна як раніше, мені і посидити вдома не страшно.. Хіба що я от на Фельдбергу (найвища гора Таунусу) ніколи не була, з'їздимо?".. "Тю, звичайно пішки, сину, зупинись десь подалі, щоб ми пройшлись".. "О, глінтвейн.. чудово. Така холодина, Марино, давай ще по одному".Сходили ми з нею також в новий музей у Візбадені. Я стільки чула про відкриття, але навіть не потрудилась дізнатись що він взагалі таке. Виявилось - сучасного мистецтва. Нареготались там досхочу. "Шкода, що ніяких флаєрів немає. Хоч би дізнались, що у цих людей в житті сталось, що вони отаке.. Хоча я тобі скажу - фантазію розвиває дуже, oder?"А ще вона свистить. Свекруха. Ходить по дому в своїх домашніх капцях на підборах і шовковому халаті і насвистує всілякі новорічні джингл белзи. Я коли вперше почула, то не могла повірити своїм вухам і пішла дивитись. Стою в дверях кімнати, і дивлюсь, як вона порхає наче пташка, прибираючи свої речі - і свистить! Вона дуже сміялась, коли побачила мої квадратні очі. Каже, раніше трохи краще виходило.Я не знаю як вона це робить, чесно. Просто хапаюсь за це натхнення, поки воно тут ще не розчинилось в моїй перманентній тривожності. І страшенно бажаю собі і вам, щоб в наші 80 нам не лише фізично моглось, а - хотілось! на Фельдберг, пішки. Там - ще по одному глінтвейну. А вдома ходити в шовковому халаті і свистіти мелодії.