📝📖 Дочитав я перлину барокової літератури «Сімпліцій Сімліцисімус» Ганса Якоба Крістоффеля фон Ґріммельсгаузена!

Тож повідаю вам, що далі трапилося з головним героєм цього роману. А про те, з чого все розпочалося, можна почитати тут.

Сімпліцій з наївного дурника перетворюється на винахідливого, задерикуватого, сміливого крутія й мимоволі опиняється у війську (нагадаю: в Європі у той час вирувала Тридцятилітня війна). Він досі відчуває огиду до людських вад, утім вирішує грати за правилами мінливого й підступного світу.

Блискавично Сімпліцій стає бравим жовніром і мазунчиком долі. Навіть найзапекліші вороги стають його найліпшими приятелями. На хвилі фарту Сімпліцій бере шлюб проти своєї волі, але вимушено залишає сімейне гніздечко і знову валандається світом, як перекотиполе.

Довга розлука з дружиною, загадкові походеньки з безбожними дівицями в Парижі (класний епізод, коли Сімпліція, начебто, дуже хоче видіти якась пані, натомість його затягують у якийсь бордель, де він надовго зависає й не може втямити, котра з дівиць у ту чи іншу ніч приходить поніжитися з ним у ліжку). Щастячко витісняє халепа за халепою: віспа спотворює Сімпліцієве обличчя, все доходить навіть до того, що йому доводиться жебракувати й ошукувати людей, аби вижити. Сімпліція засмоктує в таке криваве місиво, що сам Квентін Тарантіно би йому позаздрив!

Врешті Сімпліція схарило таке гріховне житіє, тож він вирішує зректися мирської суєти, спокус та підступів світу і податися в паломництво святими місцями, аж опиняється... в підводному світі. Ви будете подивовані: маршрут Сімпліція навіть проліг через українські землі, які в творі іменуються Поділлям.

Сімпліцій зазна є ще чимало поневірянь, а свій життєвий шлях завершуватиме химерним самітником на райському безлюдному острові в океані, де замешкає в печері й писатиме молитви на пальмовому листі.

«О, миттєва і злощасна переміно! Щойно місяць тому був я чоловіком, що ним зачудовувалися князі, захоплювалися жінки, а людям видавався доскональним творінням природи, та що там, янголом попросту, тепер же став таким нікчемним, що собаки мене обсцикають», – снує думки Сімпліцій.

Від ненаситної жадоби відчути життя у всіх проявах він дійшов до цілковитого усвідомлення його непостійності й нікчемності. Пригоди, яких зазнав Сімпліцій, стали для нього самопізнанням і дорогою до очищення власної душі.

Книга про Сімпліція залишила приємний післясмак. Однозначно оцінюю її 🍷🍷🍷🍷🍷 5/5 келихами вина. Свої враження від прочитаного підсумую в наступному дописі.