📝📖 Мої нотатки за читанням перлини барокової літератури «Сімпліцій Сімпліцисімус» Ганса Якоба Крістоффеля фон Ґріммельсгаузена.

Хто цей Сімпліцій і чому в нього таке чудернацьке ім'я? «Та ні один дідько в пеклі так не називається», – каже йому полковий писар.

Сімпліцій – не заплямований жодними досвідами хлопчина, головним клопотом якого є випасання вівців і гра на дуді. Він не знає ані свого імені (бо ж усі звертаються до нього просто «хлопче»), ані імен своїх батьків, ані свого віку, ніколи не бував далі свого села й не тямить різниці між добром та злом, правдою та брехнею. Таких називають tabula rasa. Саме від його імені ведеться оповідь у романі.

💨 XVII століття, Європу охопила Тридцятилітня війна. Воєнний вихор заносить хлопця далеко від рідного дому. Його виховує лісовий самітник і за наївність та нетямущість дає хлопцеві ім'я Сімпліцій, себто Простак у перекладі з латини. Благочестиве дитя, яке не звідало ще злостивого світу.

З науки самітника Сімпліцій дізнається, що Людина – ледь не ідеальне творіння Боже. Але на ділі бачить, як люди лихословлять, обманюють заради власної вигоди, не знають ні в чому міри і швидше дбають про тілесне, а не духовне 🙈

Зіштовхування геть юного наївного Сімпліція з глупством і безумством світу часто призводить до курйозних ситуацій. Один із розділів книги навіть має дуже промовисту назву: «Дивному Сімпліцієві все у світі видається дивним, він же натомість видається дивним світові» 🤕

Сімпліцій мандрує ледь не всім світом, сповна пізнає його прикрощі і з часом із кумедного блазня перетворюється на шляхетного, кмітливого, гострого на язик крутія, за яким сохнуть вродливі молодиці і якому заздрять владні мужі.

Тож далі буде...